Фото: Пресслужба Bulitka
Зараз такий час, що треба завжди себе діставати з якихось внутрішніх ям
Сьогодні ти презентуєш трек "Холодно". Що змушує тебе виходити з легкої, можливо, іронічної історії і заходити в такий простір самостійності, якоїсь втрати тепла і комфорту?
Ну, ми всі люди, ми всі можемо бути позитивними, можемо бути і сумними. І зараз такий час, що треба завжди себе якось діставати з якихось внутрішніх ям, назвемо це так. Та й не тільки внутрішніх. Зараз я їду до вас і розумію, що вся дорога теж така. Просто психологічно треба трішечки один одного підтримувати. Ну, як ми можемо.
Чи пам'ятаєш, як написалася ця пісня?
Так, дуже добре пам'ятаю. Мені було 24. Пам'ятаю, що я подобалась одному чоловіку, який був старшим за мене на дуже-дуже багато років. І тоді в пісні ще були слова про те, що "тобі не менше, ніж сорок". І для мене тоді це була різниця у віці дуже велика. І я розумію, що я зараз саме в його віці, і така: "Хм-м. А це не так і багато років".
А чому ця пісня лежала у тебе так довго?
Я навіть не можу тобі сказати. Я постійно відкладала взагалі свою музичну творчість на потім. Тому що так склалося, що я стала актрисою. І спочатку театр, потім я переїжджаю в Київ — театр, кіно. І так воно мене обгорнуло зі всіх сторін. І хоча я вже почала створювати перед "Дизель Шоу" гурт BULITKA, але "Дизель Шоу" мене знову під своє крило забрало. Тож знову я поставила музику на паузу. А зараз у мене з'явився час робити це паралельно, тому що зараз робиться тільки "Дизель Шоу". У нас наразі немає ніяких таких ще проєктів. Я маю на увазі кіно, серіали. Зараз це все на паузі. Тож у мене якраз є така пауза для того, щоб створити щось музичне, бо поки що я не народила дитину. Просто всі питають: "А коли ти вже народиш? Коли?". Я розумію, що я над цим працюю. Але так, як ще Боженька не дає, тож я займаюся музикою.
Якщо ти поверталася до цього тексту, не було якогось відчуття, можливо, що він уже не дуже актуальний чи тобі не відгукується, чи навпаки?
Він же перекладався, він звучав взагалі по-іншому. І зараз, коли перекладався, якраз слів про те, що тобі вже за сорок, їх немає. Тобто, перекладаючи, я розуміла, що хочу достукатись до кожного сердечка, не тільки тим, кому за сорок. Тож дуже багато слів і речень змінилося. Зараз усі такі оголені, я маю на увазі нерви, і дуже багато розлучень, ми всі помічаємо це. І навіть я з війною теж розійшлася. У мене були тривалі стосунки, але я розійшлася. І зараз у всіх таке. Всі не хочуть відкладати своє життя і своє кохання на потім. Якщо раніше ми всі думали: ну, зараз воно якось загоїться, мине. Як то кажуть, стерпиться-злюбиться. Але все ж таки ми зараз розуміємо, що кожного дня живемо, як останній день. На жаль. Але це якраз нас і змушує бути щирим із самим собою. Тож, можливо, саме зараз, через те, що у всіх такий болючий момент внутрішній, я думаю, ця пісня і вирвалася назовні.
В описі до цієї пісні є фраза: "Пісня, що заморожує серце і розтоплює мовчання". Які емоції, можливо, ти через цю пісню дозволила собі прожити?
Мені здається, що якраз от той період до війни, коли ти думаєш: "А, ну якось воно буде. Ну, трішечки треба потерпіти" — це все так виснажує, забирає багато енергії, і так тобі от не вистачає якоїсь сміливості зробити крок уперед назустріч самому собі. Я не знаю, можливо, я хочу достукатися до тих, хто думає, що зараз воно якось так, а потім буде інакше, і я просто потерплю. От я вважаю, що треба рухатись уперед, треба не боятися. Треба дивитися в своє серденько дуже глибоко, відверто і просто йти назустріч самому собі.
Читаючи текст себе двадцятирічної, не було чогось такого, на кшталт: я заклала туди багато глибоких речей, які тоді не розуміла, а зараз прочитала їх?
Ну, я так і відчувала тоді, мені здається, дуже глибоко, і взагалі кохання дійсно не має віку. Тож те, що ми відчуваємо в 20 років, може навіть бути сильніше за те, що ми можемо відчувати аж потім, після сімдесяти, наприклад. Кохання — це така річ, яку неможливо якось вирахувати.
Коли знаходиш людину, гумор якої тобі подобається, з якою тобі прикольно взагалі по життю і є про що поговорити, що обсміяти навіть у важкі часи, в той момент ти відчуваєш себе молодше
На цю пісню є кліп. Яку ідею ти в нього закладала? І в кліпі ти все ж таки нинішня чи та двадцятирічна, яка писала текст?
Хотілося зняти просто вдома. Це по-перше, бо було дійсно дуже-дуже холодно, і їздити, пересуватися навіть по Києву було важко. По-друге, якраз випало стільки снігу, можна було знімати з даху будинку. І я стою одна така в цій сукні, такій тоненькій, і хотілося передати саме відчуття і зовнішнього холоду, і внутрішнього, і там не було такої якоїсь глобальної ідеї. Просто хотілося передати завдяки кадрам, що людині дуже погано, дуже холодно, і вона хоче вибратись із цих емоцій.
Пісні майже 20 років. Як тобі взагалі було "одягати" ці відчуття через стільки років? Чи не було якогось такого страху, що та Віка вже насправді нічого не має спільного з тобою теперішньою?
А це кохання... Взагалі-то ми, люди, любимо постраждати, мені здається. Але якщо це збігається з тим, що ти відчуваєш, я пам'ятаю все своє студентство, якраз тоді всі найглибші, найсумніші пісні я якраз слухала тоді. Зараз уже навпаки. Можливо, час такий у нас зараз у країні, і ти хочеш себе якось підтримувати і найближчих своїх друзів, людей, родичів, батьків. От у мене батьки такі неймовірні, вони живуть в Запоріжжі, я не можу їх перетягнути сюди в Київ до себе. Вони кажуть: "І у вас літає, і у нас літає, Віко". І взагалі мама каже: "Так, отак стану і не буду пропускати. Все. Вони сюди не зайдуть". Отакі у мене батьки. Якщо говорити вже про жарти, навіть про чорний гумор, я перепрошую, але я якось кажу мамі: "Що там у вас? Там зараз все більше літає...". А вона на п'ятому поверсі живе, і цей край будинку якраз з краю Запоріжжя, саме звідти залітають. І вона каже: "Віко, давай так. Якщо раптом щось станеться, ну, буває таке, ти сюди не їдь. От все просто — було і загуло. Все, забули". Ось такі веселі у мене батьки.
Ти сказала, що музика змінилася. А ти сама по собі відчуваєш якісь зміни от зараз, окрім пісень, які стали веселіші, у твоєму треклісті?
Іноді мені здається, що я стала молодша. Серйозно. Я не знаю, чому так відчувається. Можливо, поруч зі мною людина, яка мені дає якийсь такий настрій молодіжний, скажімо так, з якою я відчуваю, що якісь буденні проблеми чи щось таке, про що я раніше думала і переживала, вони [зникли]. Коли ти знаходиш, мабуть, людину, гумор якої тобі подобається, з якою тобі прикольно взагалі по життю і є про що поговорити, що обсміяти навіть у важкі часи, — в той момент ти відчуваєш себе молодше. Я не знаю, як це працює.
Ти з таким позитивом переповідаєш цю історію. А перед ефіром ти сказала, що прийшла з думкою, що треба презентувати цю пісню на мінорі...
Можливо, я така людина. Я взагалі такий позивчик, і мені часто говорять: "О, у тебе є такі глибокі пісні". Ви ще багато не чули. Я ще доробляю їх, до речі. "Як так виходить, що ти ось така, а пісні ось такі?" — тому що ми всі люди, ми всі відчуваємо різне кожного дня. Але просто, як колись я сказала: "Я довго сумувати не можу — мені стає нудно".
Ти певною мірою маєш образ як акторка гумористичного шоу. Існує стереотип, що люди, які професійно смішать, насправді люблять наодинці поплакати. Це про тебе?
Ні, взагалі це не про мене. Може, я не така комедійна актриса. Ні, все одно, от я позитив — і все. Мені здається, що це від батьків. Це гени. Більше я нічого не можу сказати. Я так ставлюся до всього — до життя і до себе — з посмішкою. Всім, хто мене оточує, я теж намагаюся це передати. Мені так подобається. Я люблю усмішки бачити.
Зараз, у свої 40+, я розумію, чим хочу займатися і яких людей хочу бачити поруч із собою
У чому для тебе особистий кайф зараз? От порівняно твого віку зараз і порівняно з тією дівчиною, яка писала цю пісню 20 років тому?
Я самостійна людина, я вже доросла й сама вибираю, про що мені думати і з якими друзями спілкуватися. Мені здається, що коли ти ще студент, ти ще, можливо, не думаєш, не розбираєшся або не відчуваєш, що саме хочеш у житті зробити або до чого тобі прагнути, що тобі подобається. От я зараз спілкуюсь з одним хлопцем, йому 16 років, і він не знає, чим йому в житті займатися. Він каже: "Я не знаю, що мені робити". Я багато приблизно саме такого віку запитую дітей, і багато хто не знає, що вони взагалі будуть у житті робити. Я думаю: цікаво, а я в свої ті роки розуміла, що я хочу? Ну, я точно розуміла, що хочу бути артисткою. Я не знала, чи співачкою, чи актрисою, я точно знаю, що хотіла на сцену. Ну як це проходило крізь мене? Хоча дідусь завжди казав, що цей артистизм від нього. Чомусь мене завжди тягнуло на сцену. Мені здається, що якби я навіть щось закінчила, таке, от як я збиралась в машинобудівничий в Запоріжжі, бути електриком якимось, наприклад, то, мені здається, я була б якимось блогером у тіктоці чи інстаграмі, мене це затягнуло б. І це важливо в житті — відчути і зрозуміти, що ти хочеш, чим ти хочеш займатися. І зараз, у свої 40+, я розумію, чим хочу займатися і яких людей хочу бачити поруч із собою. Тому що тоді я не розбиралася. Ну, це, мабуть, і нормально, що ми якраз із досвідом розуміємо, чого саме хочемо. І зараз я розумію, що у мене в оточенні тільки люди, яких я люблю, з ким мені комфортно працювати або відпочивати. І мені здається, оце я зараз, сьогодні.
Можливо, є щось, що б ти хотіла повернути з юності? А може, щось, що взагалі ні?
Мабуть, я така, що я живу сьогоденням. Окрім того, що я б повернула тільки мир. Але ти ж розумієш, що це не сон, і все одно ми приходимо до того, що сьогодні реалії такі. А так, ну що? Я навіть подумала одразу про себе: так, як я виглядала, — і подумала про те, що ні, мабуть, я зараз і краще виглядаю, ніж тоді. Оцей смак, який у мене був, оця Булітко, яка так одягалася, як казна-що.
А взагалі, чи є от оце "Холодно", можливо, твоїм способом вийти з якогось образу жартівливого?
Ця пісня увійшла у виставу Театру на Подолі "Минулого літа в Чулимську". Я тоді вже була внутрішньо комедійна (я так вважала), і саме режисер цієї вистави Віталій Юхимович Малахов сказав: "Ти драматична". Я кажу: "Ні". Він каже: "Я тобі це доведу". І він поставив цю виставу. Вона отримала дуже багато нагород. І, до речі, за музичну творчість теж, тому що туди увійшло п'ять моїх пісень, саме глибоких, про кохання. І він мені сказав: "От бачиш, а ти мені казала, що ти комедійна". І я можу сказати, що дійсно я сумую за драматичними ролями. І якщо навіть у "Дизель Шоу" з'являються якісь ролі, де я можу хоч трішечки впхнути своє оце акторське і трішечки додати сльозу, — я це роблю, тому що мені хочеться відчувати, як і в житті, і на сцені, всі кольори, всі фарби.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
