Ілюстративне фото: krymsos.com
Що передбачають нові правила?
Іван Вербицький: Ми проаналізували, в яких моментах і де потрібні удосконалення, де процедури евакуації затримувалися, і полегшили, удосконалили їх. Чітко визначено, з яких територій евакуація обов'язкова:
1. 50 км від лінії бойового зіткнення;
2. території, віднесені до переліку бойових дій, які затверджує Міністерство розвитку громад і територій;
3. є рішення обласної військової адміністрації, що з цього закладу/місця потрібно вивезти всі цінності.
Ми розуміємо, що можуть бути особливі безпекові загрози для конкретних об'єктів. Передбачено, що є "червона зона", звідки точно потрібно евакуйовувати музейні цінності. Ми спростили рішення про евакуацію. Раніше для евакуації між областями потрібен був наказ Міністерства культури. Зараз це можна робити за наказом обласної військової адміністрації і лише для державних музеїв. Музеї, які перебувають в підпорядкуванні міністерств, відомств, потрібен буде наказ Міністерства культури – це суттєво спрощує і пришвидшує ці процедури. Ми з'ясували моменти, де процеси затримувалися через те, що треба ухвалювати рішення на нижчому рівні і спробували їх спростити. Інша річ – ситуація якоїсь надзвичайної загрози, коли є прорив на якійсь ділянці фронту. В такому разі не потрібно більше чекати наказу чи намагатися погоджувати його із Міністерством. Директор музею може самостійно ухвалювати рішення про евакуацію з подальшим інформуванням, щоб не було спекуляцій про "правильно-неправильно" і як це робити.
Є черги евакуації. Культурні цінності ми пріоритезуємо в кожному музеї. Є зберігачі, які вміють це робити і їм потрібно визначити, що з цих предметів є найважливішим, що потрібно вивозити в першу чергу. Бо розуміємо, що музейні фонди, хоч і є всі для нас цінними і важливими, але там є теж різного рівня предмети. Такі речі допоможуть краще цими процесами керувати.
І раніше були процедури і алгоритми, були зони відповідальності, про які були проінформовані і місцеві органи влади, і музейні заклади. Люди інколи можуть боятися відповідальності, людський фактор завжди існує. Ми проаналізували, де були неоднозначності, які спробували прописати пряміше і чіткіше. Тут є чітка зона, з якої потрібно евакуювати всі предмети, культурні цінності, які належать державній частині музейного фонду. Це дуже чітка, публічна, однозначна, зрозуміла зона. І тут не потрібно сумніватися-не сумніватися. Постанова Кабінету Міністрів однозначно каже, що в цьому випадку обласна військова адміністрація ухвалює наказ про евакуацію. Крапка! Тут ці неоднозначності, коли ми чули якісь спекуляції, що міський голова не хоче вивозити, чи директор музею не розуміє як, що, коли, можливо не зараз, а пізніше… Ми чітко встановлюємо цю межу, де точно треба вивозити і щоби цих неоднозначностей не виникало. Це є дуже важливо. Так само постанова чітко прописує, що культурні цінності, які евакуйовані, мають повернутися у ті інституції, з яких вони були евакуйовані. Це теж часто було приводом для маніпуляції: "не знаємо, повернеться–не повернеться". Люди інколи теж схильні шукати для себе якісь причини, чому щось не робити. Евакуація – дуже складний процес, він потребує значних ресурсів, сил, координації. І саме тому потрібна чіткість і зрозумілість, потрібно зняти всі побоювання чи спекуляції, які могли мати місце. І ця постанова це робить.
Згідно з новим порядком передбачена можливість для керівників закладів самостійно ухвалювати рішення про евакуацію.
Так, це у випадку, якщо є якась надзвичайна ситуація: керівник закладу розуміє, що через дві години в нього біля музею можуть бути окупаційні війська і йому потрібно швидко ухвалити рішення. З того, як зараз розгортаються воєнні дії, ми розуміємо, що таких ситуацій наразі менше. Фронт не рухається так динамічно, як це було на початку повномасштабного вторгнення. Але ми прописали цю можливість саме для ситуації, якщо раптом такі історії виникнуть. Водночас ідея, що існує "червона зона" в 50 км від лінії бойового зіткнення – це територія бойових дій, визначена Міністерством розвитку громад і територій. Ці розрахунки ми отримали від Збройних сил, там є спеціальний підрозділ, який відповідає за убезпечення культурних цінностей. Ідея в тому, що за 50 км від лінії бойового зіткнення культурні цінності є евакуйованими. Ідеї, що станеться якийсь військовий прорив на велику глибину від лінії бойового зіткнення і раптом з"ясується, що не евакуйовані культурні цінності. І от директору музею треба ухвалити таке рішення. Якщо це станеться, то директору не потрібно переживати, що нема наказу і незрозуміло, що робити. Збереження культурних цінностей – це ключовий пріоритет.
Іван Вербицький. Фото: mincult.gov.ua
Новий порядок запроваджує систему черг евакуації культурних цінностей. Що це за черги?
Кожен музей має доволі великі фонди – хтось більші, хтось менші. В цих фондах є дуже різні музейні предмети різних періодів. Всі вони цінні. Важливо, щоб вони були збережені. Але частина цих предметів може бути, наприклад, газетами радянського періоду чи орденами. Це теж частина музейного фонду. Але там можуть бути якісь артефакти часів Київської Русі чи цінні полотна українських художників. Ми розуміємо, що цінність цих предметів інколи може відрізнятися: одні із них є пріоритетними для евакуації, інші – менш пріоритетними. Ми знаємо, що у наших музеях є предмети, які туди потрапили в процесі декомунізації. Часто це пам'ятники Леніну. Це теж частина музейного фонду. Можливо, їх теж варто евакуйовувати. Але це не є першочерговим, тим, що потрібно вивезти, особливо якщо там є якісь більші цінності. Відповідно ідея черг – це ідея про те, що головні зберігачі музеїв дуже добре розуміють свої колекції, вони мають визначити, що для них найбільш пріоритетно. Це та робота, яка все одно мала відбуватися в музеях вже на постійній основі і раніше. Так евакуація і відбувається. Ми проаналізували ті процеси, які вже є, і прописали їх чітко, щоб всім було зрозуміло, що справді отак і треба робити.
Як ви сприймаєте нові правила?
Кирило Кобцев: Це певний процес із ратифікації і положень конвенції, тих рекомендацій, які були дуже давно затверджені. Ми є підписантами конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. І є певні процеси не тільки ухвалення нашого рішення України приєднатися до цієї конвенції, до другого протоколу. Ми підписали його у 2020 році. Це системна річ, яка з точки зору законодавства, певних правил і вимог на рівні міжнародного досвіду визначають певні заходи, які необхідно здійснювати під час збройних конфліктів для захисту культурних цінностей. Україна в цьому плані на сьогодні навіть цією постановою імплементує вже певні положення або рекомендації міжнародного комітету щодо захисту культурних цінностей. Ми співпрацювали із Міністерством культури на рівні консультацій, якраз давали пропозиції щодо певної дистанції – 50, 75 км від лінії бойового зіткнення. І ця порада від нас була продиктована тим станом справ, який є на фронті. Ми цю дистанцію давали, як адекватний варіант, який би дозволяв здійснювати певні заходи першочергові з евакуації з метою збереження культурних цінностей в цілому.
Як у вас відбувається взаємодія між військовими і культурними інституціями під час евакуації.
"Блакитний щит" іноді називають Червоним Хрестом в галузі культурних цінностей. Є глобальна організація міжнародна. І в кожній країні підписанта рекомендовано створювати національний комітет, який якраз повинен займатися певною координацією між Міжнародним Комітетом і громадським суспільством на рівні обміну досвіду або певних рекомендацій щодо імплементації положень конвенції. Нацкомітет в стадії оформлення. Але це не заважає Україні, як підписанту у цій конвенції, імплементувати положення конвенції, своє законодавство, розробляти нові протоколи, необхідні для захисту культурних цінностей. Міжнародний Комітет – його завдання – координація дій в різних регіонах, країнах, пов'язаних із захистом культурних цінностей, розробка певних стандартів, рекомендацій з цього приводу і допомога у організації взаємодії з міжнародними партнерами на різному рівні. Тому що сам комітет, враховуючи той напрямок, який визначений – збройні конфлікти – має таку можливість контактувати з різними акторами: від цивільних структур до військових. І організовувати певні процеси по обміну досвідом.
Кирило Кобцев. Фото з особистого архіву Кирила Кобцева
Якщо говорити про міжнародну співпрацю сьогодні, чи була тут співпраця України і міжнародних партнерів? Як вони допомагали нам до цього і допомагають у збереженні нашої спадщини?
На сьогодні є співпраця із різними міжнародними інституціями. В першу чергу це інституції громадські, які допомагають або певним музеям окремим, або певним інституціям саме з точки зору евакуації. Це постачання певних засобів, матеріалів для здійснення евакуації, наприклад пакувальні матеріали. Плюс є певна співпраця із державними органами. Україна активно зараз бере участь саме у засіданнях підписантів комітету "Блакитного щита". Це не міжнародний комітет. Є окрема інституція, яка проводить засідання всіх підписантів і першого, і другого протоколу. Там проговорювалися певні проблеми, які взагалі є в світі щодо захисту культурних цінностей. І в цьому питанні Україна, як держава, бере активну участь. Є окремі ініціативи, які зараз розглядаються в рамках цього комітету – цивільно-військового співробітництва: організація цивільно-військового альянсу для захисту культурних цінностей під час збройних конфліктів, міжнародний альянс, в який повинні увійти і військові, і цивільні з метою розробки цих протоколів і стандартів саме для взаємодії. Ворог сьогодні не дуже сприймав цю історію по створенню такого альянсу. Вони висловлювали на цих засіданнях занепокоєння щодо створення саме такого міжнародного альянсу, який би допомагав і нам якраз організувати цю взаємодію між військовими та цивільними по захисту культурних цінностей.
Якщо говорити в цілому про евакуацію музейних фондів, чи достатньо сьогодні в Україні ресурсів логістичних, фінансових, кадрових, міжнародної допомоги для масштабної евакуації музейних фондів?
Готовність до будь-якої надзвичайної ситуації вимірюється не тоді, коли надзвичайна ситуація стається, а питання підготовки. А коли певна ситуація трапляється, тоді зрозуміло, наскільки ми були готовими. Ми не були готові до того виклику з точки зору евакуації ні інфраструктурно, ні технічно. Просто ресурсно не були готові до цього. Ми не розглядали ці загрози. Довго може тривати професійна дискусія, як воно планувалось, коли були шляхи евакуації сплановані. Якщо ми беремо певний наступ, який відбувається дуже швидко, то якщо ви заздалегідь не зробили евакуацію, то шансів у вас немає. Це ми кажемо про початок 2022 року. Ворог проникає на територію, що ви навіть логістично не встигаєте це зробити! І це був певний виклик на 2022 рік до стабілізації ситуації. Вже коли ми стабілізували лінію фронту, повернули певні території, то тут уже можна було робити певні висновки і запускати процес планування і протоколи певні для евакуації. Самі зони за час війни змінилися, якщо ми візьмемо загрози по озброєнню, яким може бути знищено пам'ятку чи музей. FPV з точки зору дистанції дальності ураження, можливості керованої авіабомби. Це підвищує ризик втрати культурних цінностей в цілому. Вони є різні, пам'ятку нерухому ми нікуди перенести не можемо. І тут більше про культуру і рівень домовленостей сторін, які здійснюють війну. Я зараз говорю концептуально з точки зору духу конвенції самої. Якщо вони домовляються між собою, що не використовують такі об'єкти у військових цілях, що вони по них не стріляють… Наш противник на сьогодні на це не звертає увагу. Є певна частина, яку ми реально можемо врятувати. Це стосується музейних колекцій, бібліотек, архівних установ – те, що ми фізично можемо перемістити. Або певний варіант пам'ятників, які ворог може знищити з ідеологічних або інших міркувань. В цьому випадку потрібні 50 км – це гарантована зона ураження або дуже висока за ризиками зона, знаходячись в якій культурна цінність, її відсоток, вірогідність знищення дуже висока.
