Катерина Чуєва. Фото з відкритих джерел
"Рятувати, безумовно, є що"
Перед усім хочеться поговорити, чи саме зараз той момент, коли ще можна щось змінювати і ще є, що рятувати. Чому це рішення назріло? Ну, і зрештою, чому воно не виникло раніше?
Насправді рятувати доводиться постійно, це процес, який не завершується на моменті, коли, наприклад, з одного музею чи з однієї бібліотеки, чи з одного архіву предмети, документи чи книги переміщені в інше місце. Насправді це багатоскладовий процес, який фактично триватиме до кінця воєнного стану. І, відповідно, будь-які зміни, які дозволяють удосконалити ці процеси і ці процедури, надзвичайно важливі для всієї галузі.
У даному випадку мова йде виключно про музейні предмети, причому про музейні предмети, які належать до державної частини музейного фонду. Тобто, це ті предмети, які зберігають національні музеї, музеї державні або комунальної форми власності, тобто, обласні, міські, музеї сільських рад і так далі. Тобто, всі або офіційно зареєстровані як юридичні окремі особи музеї, або ті, які знаходяться, наприклад, у складі, ну, припустимо, інститутів Академій наук чи у складі навчальних закладів, наприклад, університетів.
Звичайно, для всіх ця процедура надзвичайно важлива, і тут є кілька нюансів. Справа в тому, що лінія бойового зіткнення рухається дуже динамічно. І якщо на початку повномасштабного вторгнення ситуація була незрозуміла, тобто неможливо було передбачити через брак інформації від самого початку, в який спосіб планувати, наприклад, евакуаційні заходи, які регіони залишатимуться безпечними, де є, бодай, мінімальні належні умови для того, щоб прийняти ці переміщені колекції і чи не перевантажимо ми такими кроками ті установи, де вже є, наприклад, свої великі зібрання, які теж можуть потребувати евакуації. Все це було надзвичайно складно. І тому протягом фактично перших півтора року від початку повномасштабного вторгнення доводилося фактично вручну координувати ці процеси. Це було надзвичайно проблематично через те, що велика кількість людей виїздила, не було належної міжвідомчої координації. І, власне, тих планів, відповідно, до яких мала би відбуватися евакуація, вочевидь, на місцях підготовлено теж не було. Тобто, законодавством були передбачені певні процедури, і частина учасників цього процесу готова була свою частину роботи виконувати, але вони не були належним чином забезпечені.
Плюс, додайте ось цей фактор невизначеності, коли фактично всі ті, хто працював у культурній сфері, були почасти сліпі, тобто вони не могли приймати рішення, наприклад, за військове командування, визначати, куди можна перевозити, куди не можна. Це все було надзвичайно складно і був потрібен певний час, щоб ці процедури відпрацювалися на практиці.
На жаль, такого досвіду нікому не хотілося б бажати, але маємо те, що маємо, і музейна спільнота, і управлінська команда, зокрема, команда Міністерства культури на сьогоднішній день вже мають зовсім інший досвід. Тобто після кількох років повномасштабної війни, беручи до уваги, що ці процеси тривали від самого початку повномасштабного вторгнення, цей досвід вдалося систематизувати і узагальнити, власне, ось в цій постанові.
Вона теж не охоплює, мені здається, весь спектр викликів, але принаймні частину доволі проблемних питань, зокрема розподіл обов'язків, хто що конкретно має і коли саме має робити, вона певним чином систематизувала. А рятувати, безумовно, є що. Величезна кількість колекцій до сьогоднішнього дня знаходиться або на місцях постійного зберігання, або, якщо вони вже евакуйовані, все одно потребують подальшого переміщення.
"Величезна кількість артефактів фактично поза увагою держави"
А чи є в нас сьогодні розуміння кількості музеїв? Яким, на вашу думку, є стан на сьогодні?
Міністерство культури, яке веде облік музейних інституцій, які власне можуть зберігати державну частину музейного фонду, опікується тільки частиною існуючих закладів. І виходить, що в нас є на сьогоднішній день дві постанови Кабінету міністрів, де ці переліки затверджені. Тобто, я на самому початку згадала, що є музеї, які існують як окремі юридичні особи, а є музеї, які існують у складі установ чи інших організацій, таких як університети, інститути чи, можливо, підприємства, наприклад, державні підприємства і так далі. І тільки переліки цих музеїв затверджені на рівні постанов Кабінету міністрів і, відповідно, можна говорити про те, яка кількість музейних предметів зберігається у цих музеях.
Але тут є дійсно величезна кількість інших інституцій. Це, наприклад, музейні кімнати можуть при палацах культури чи різноманітних інституціях на місцях. Це можуть бути шкільні музеї, це музеї, які іноді мають або навіть не мають назви народного музею. І величезна кількість артефактів фактично поза увагою держави на сьогоднішній день. Ми вже не говоримо про приватні колекції, це зовсім окрема тема розмови, чи приватні архіви, але принаймні ось ці музеї, на жаль, протягом усього періоду, починаючи від 91-го року, фактично випали з поля зору державного і місцевого управління. І це величезна проблема, тому що ми не знаємо, як от у випадку, наприклад, з цими монументальними скульптурами переважно половецького часу, оці кам'яні баби, які евакуюють колеги-музейники і представники Збройних сил України, так от, частина цих артефактів ніяк не облікована. І це величезна проблема. Тому, мені здається, вартує дійсно переглядати і максимально фіксувати все, що є збережено на місцях, і намагатися в різний спосіб через різні міністерства і органи місцевого самоврядування, через різні місцеві ініціативи намагатися достукатися до тих людей, які зберігають ці цінності, щоб не вийшло так що, наприклад, школу евакуювали, а все, що було в цьому шкільному музеї і, можливо, було дуже цінним, але ми про це можемо ніколи не дізнатися, покинули тому, що ніхто за це не відповідав або не хотів брати відповідальність. Такі випадки, на жаль, теж є.
"Коли доходить до фінансування, завжди виникають якісь нюанси"
Поговорімо ще про те, що регулює цей Порядок. Там, наприклад, вказано, що якщо лінія фронту за 50 кілометрів, то, я так розумію, евакуація починається. А якщо якісь непередбачувані ситуації, знову-таки, лінія фронту може бути за 50, а завтра вже набагато ближче. На кого лягають всі витрати, хто всім займається? Адже можна везти артефакти в Дніпро, а можна в Ужгород…
Власне, ви подивились в один із найбільших, я би сказала, складних і проблемних моментів, і це стосується, мабуть, не тільки цієї постанови, а й взагалі величезної кількості постанов Кабінету міністрів. Коли доходить мова до питання фінансування, завжди виникають якісь нюанси. У даному випадку всі витрати мають бути покладені на організаторів, тобто Міністерство культури залишає за собою координацію. Власне, це не настільки сильно відрізняється від попереднього Порядку, який діяв, але тут дуже конкретизовані, так би мовити, ролі. І ось Міністерство культури координує загальний процес евакуації, і воно відповідає також за евакуацію музеїв державних, але організація процесу, якщо це, наприклад, стосується комунальних музеїв чи обласних, буде покладатися на місцеві органи. І тут завжди є питання, чи в них є достатня кількість коштів, в який спосіб це розраховується, які саме статті витрат мають фінансуватися, які підготовчі, наприклад, кроки має здійснити сам музей, тому що постанова передбачає серед іншого і таку опцію, що якщо існує якась загроза, яку визнає, наприклад, керівник музею, то він може на власний розсуд також прийняти рішення про евакуацію. Раніше такого не було, раніше, наприклад, директор музею мав повні повноваження, наприклад, демонтувати експозицію, убезпечити предмети, але не вивозити їх, наприклад, в інший регіон.
Тобто для цього вже була потрібна узгоджувальна процедура і відповідні документи, підписані органом управління музею. А також, відповідно, якщо мова була про переміщення між регіонами чи за кордон, то тут завжди включалося Міністерство культури. Але зараз ось ці нюанси, здавалося би, які дуже важливі насправді на практиці, змінені, і тому, я думаю, що ближчим часом ми просто побачимо, як це буде працювати.
Дуже часто на практиці це (погодження з Мінкультом — ред.) оберталося тим, що мова була не про виділення коштів, а, так би мовити, про натурну допомогу. Тобто, буквально, наприклад, військова адміністрація могла знайти транспорт, або це могла бути волонтерська допомога, або кошти, наприклад, міжнародних фондів, які виділялися набагато швидше, безумовно, ніж бюджетні. Плюс бюджетом, я не певна, чи передбачені на цей рік взагалі на місцях, чи в центральному бюджеті такі кошти, а це означає, в кращому випадку, якщо вони є, і є звідки перекинути, так би мовити, на цю статтю витрат, то це, ймовірно, буде зроблено.
Питання управління колекціями після евакуації до кінця не врегульоване
А як щодо коштів на зберігання предметів на новому місці? Вони ж там зберігаються, за ними треба доглядати. Там потрібні умови, створення інфраструктури, а це можуть бути достатньо серйозні кошти, наскільки я розумію.
Ви відмітили один з найбільш проблемних моментів, тому що, як на самому початку ми говорили, евакуація – це не тільки лінійний процес переміщення з точки А в точку Б, тобто від більшої небезпеки в місце меншої небезпеки. На жаль, в Україні повністю про безпеку зараз говорити не доводиться. Ми розуміємо, що будь-який регіон може постраждати або стати обʼєктом атаки. Й та частина, яка стосується управління та зберігання колекції після евакуації, поки що до кінця не врегульована. Зрозуміло, що частину відповідальності несе та інституція, яка приймає і постановою цією також визначено, що Міністерство культури визначає перелік цих закладів, куди можуть бути переміщені колекції, що, мені здається, теж може мати свої нюанси, тому що іноді рішення доводиться приймати в таких випадках дуже швидко і може не бути часу на узгодження або можливо якісь просто фактори вплинуть на те, щоб переміститися потрібно в якесь інше місце. Це дуже складна насправді і дійсно до певної міри вручну регульована процедура. Але будемо сподіватися, що все йтиме відповідно до цієї процедури, і відповідно тоді або музеї, які, наприклад, приймають, або інституції якісь інші повинні теж мати можливість це, по-перше, зберігати, тобто має бути на місцях персонал і має бути забезпечений доступ людей, власне, з того музею, який перемістив ці колекції. Тобто їм мають фінансуватися відрядження, можливість проживати на місці зберігання цих колекцій хоча б певний час або хоча б регулярно, там скількись разів на рік. І ось ця проблема, вона не була вирішена до сьогоднішнього дня, і чи постанова допоможе її вирішити, на сьогоднішній день не зрозуміло.
