Павло Нечитайло й Артур Данієлян / Фото надане співаками
Павло Нечитайло: "Як на мене, це така дуже хороша високоякісна попмузика з людським обличчям, якою вона має бути"
Привіт вам!
Артур Данієлян: Ви загнули, канєшно, розкрутили історію прямо пафосно.
Окей, давайте непафосну версію.
Артур Данієлян: Я почув гітарні наброски, написав йому, кажу: "Давай робити пісню разом". Це була гра під червоний ліхтарик, реально десь у землянці. Це не був матеріал на той момент. Це були дуже такі грубі замальовки.
А ці грубі замальовки, Павле, це ти їх надіслав Артуру, чи як відбувалась ваша взаємодія?
Павло Нечитайло: Між нарядами завжди є час, і коли є покриття, то всі солдати в телефонах. І я постив сторіз. У мене був час між нарядами, коли й створилось кілька таких особливих композицій. Артур побачив — і запропонував щось із них зробити. Я був у захваті, тому що давно за ним слідкую. Він насправді скромняга, але дуже сильно big boss, і з багатьма музикантами українськими працював, і розуміє в музиці дуже багато.
Артуре, все ж таки, то чому ти вирішив за це взятись, якщо там не було матеріалу, а були лише нариси? Що тебе зачепило?
Артур Данієлян: Глибина, відвертість цього, чіплючість, хітовість навіть. Я можу це сказати, хоча, напевно, це не очевидно. Якщо ви слухали альбом, то це з заділом на щось. Я почув пісні, почув дорослу музику, ось і все.
Павло Нечитайло й Артур Данієлян / Фото надане співаками
"Сивина" — це більше нішевий проєкт. Ви плануєте продовжувати співпрацю чи, можливо, обмежитесь лише цим ЕР?
Павло Нечитайло: Побачимо, як піде, який буде відгук у слухача. Так, його можна назвати нішевим, але, як на мене, це така дуже хороша високоякісна попмузика з людським обличчям, якою вона має бути.
Артур Данієлян: Наша задача — розтягнути ніші, показати світові, Україні, що необмежена музика, яку легко слухати, і не треба якоїсь моральної, фізичної підготовки, навіть якщо це не якийсь мейнстрим, який ти чуєш з кожної праски.
Ви зійшлись на тому, що хочеться глибини, хочеться її підкреслити, тому що ти помітив це в нарисах Павла. Але все-таки ви обговорювали концептуально цю роботу взагалі? Тобто чи були зідзвони, чи ви міркували, як саме це має звучати?
Павло Нечитайло: Розумієте, я надзвичайно довіряю смаку Артура. Це рідко, тому що я й до себе вимогливий, такий критичний, і до колег. І мені надзвичайно лягає все, що він робить. Так трапляється. І це справжні чудеса, й мені ці чудеса дуже подобаються.
Артур Данієлян: Дякую тобі, Павло.
Артур Данієлян: "Ця музика мені показала, що все-таки треба іноді виключати, грубо кажучи, мозок, вимикати очікування від того, що ти робиш, і просто дозволити собі це робити. Саме так я робив цю музику, й вона дуже легко йшла"
Зараз ми будемо слухати пісню "На маршрутах". Хочеться окремо про неї поговорити, тому що все одно за кожною піснею завжди стоїть історія.
Павло Нечитайло: Я ще додам такий момент, що це перший музичний матеріал, який записаний і виданий, і я можу себе слухати збоку. У виконавців є такий момент, не у всіх, але є, що вони себе не можуть слухати. От випущений матеріал — і все, краще, щоб його ніхто не включав у присутності музиканта. А це такий перший випадок, де мене все максимально влаштовує, що я сам себе можу слухати завдяки тому, скільки там роботи й любові з боку Артура вкладено.
Текстуально "На маршрутах" — це теж бліндажна лірика. Я дуже сильно люблю копатись у спогадах дитинства. І я пам'ятаю оці такі великі жовті "Ікаруси", хто з 80-их, пам'ятає їх дуже добре. "Ікаруси-гармошки", вони ходили по багатьох містах. Маршрутних таксі не було, й це був єдиний транспорт, і я дуже добре пам'ятаю, як ця "гармошечка" їде, хто там сидить, і мені років чотири чи п'ять, ми з мамою їдемо десь зустрічати тата. І в пісні розповідається ця історія, це такий от вечірній етюд Кам'янця-Подільського середини 80-их епохи застою.
Артур Данієлян: Сам того не бажаючи, я так само, напевно, якісь спогади, якісь точки зборки з дитинства втілив у цю пісню. В дитинстві, коли Павло їздив на жовтому "Ікарусі", я в своєму рідному Єревані любив влаштовувати перегони, коли сидів як пасажир і кричав, щоб машина мене не наздогнала. І ця пісня — це такі от перегони на громадському транспорті в великому місті чийогось дитинства.
Цікаво, як зійшлись історії на якихось конкретних, можливо, для когось на досить абстрактних, але маршрутах. Артуре, ще одне запитання до тебе. Ти робиш дуже багато музики, багато з ким співпрацюєш. Все-таки, якщо говорити про проєкт "Сивина", для тебе в чому його особливість?
Артур Данієлян: Для мене в першу чергу — це великий урок. Ця музика мені показала, що все-таки треба іноді виключати, грубо кажучи, мозок, вимикати очікування від того, що ти робиш, і просто дозволити собі це робити. Саме так я робив цю музику, й вона дуже легко йшла. У мене є багато паралельних проєктів, де я не можу похвалитись такою швидкістю і таким натхненням, тому що багато очікувань і у мене від себе, і в артиста, з яким я працюю. Тут їх не було взагалі. Тобто це як сон був. Я зараз слухаю цю музику, й таке враження, що це не я її робив, а я просто був якимось інструментом якоїсь вищої сили, яка через мене керувала моїми рухами.
Друзі, дякуємо, що змогли вийти до нас в ефір, було дуже приємно.
Слухати пісню "На маршрутах" проєкту "Сивина", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує. Новинки" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
