Пресслужба Victoria Niro
Кожна історія, яка трапляється в нашому житті, формує нас
Про що твоя нова пісня "Ало, це хто"? Яка в неї історія? Бо я знаю, що у тебе пісня без історії — це не пісня.
100%, у мене як не моя особиста історія, то це історія або моїх подруг, або підписників. А тут вийшло комбо. Вийшло так, що пісня вже була написана через те, що я побачила дуже багато відео в тіктоці, де дівчата часто жаліються, що, от, наприклад, до них проявляється хлопець, каже, що ти мені дуже подобаєшся, але я не готовий ще до стосунків, подивимося, як буде, давай не поспішати, Don't push the horses, щось типу цього. І таким чином виходить, що дівчата чекають, а вони потім з’являються, як ні в чому не бувало. І потім мені таку ж історію розповідає подруга. А ми в процесі написання були. Я кажу: "Лесю, це буде тобі пісня присвячена". Ми з Олегом Шершнем цією піснею якраз хотіли сказати людям, що, ну, чому так? Скажіть конкретно. Подобається — супер. Не подобається — теж говоріть прямо і не задурюйте одне одному голови. Ну, тому що це, виходить, людина то з’являється, то зникає. Інша людина чекає, наприклад, і не розуміє, чи то з нею щось не так, чи ще щось. Так сказали — і всі поображалися на два-три дні, і далі собі живеш спокійно.
Фраза "Ало, це хто?" — це, я так розумію, фінальна версія після забуття, коли вже телефонує абонент, а ти видалив навіть цей номер?
Власне, так і вийшло, що історія подруги відрізняється від тих тікточних ситуацій тим, що минуло дуже багато часу, і в якийсь момент він їй дзвонить, а вона вже забула про його існування. Вона каже, я реально про нього забула, і вона така: "О, а це хто?". Типу, думає, що це? Хто це такий? Він був у шоці.
Минулого тижня у нас у Вікенді Марта Адамчук презентувала свою пісню, і називається вона "Ало", з однією літерою "л". Вона чесно нам зізналася, що просто помилилася — думала, що це російською дві "л", а українською одна. В тебе в назві теж одна "л". Це така солідарність з Мартою, хитра концепція, чи ви просто з Мартою вчили правопис у одної вчительки?
Я чесно вам так скажу: я забула просто, стільки всього накопичилося. Я зробила обкладинку, вона мені так сподобалась, і ми просто готували її на платформи і так далі. А потім мені сказали: "Віко, ти ж у курсі, що правильно «алло» говорити?", а я така: "Ну, типу, так…", а потім дивлюся: стоп, хіба там не дві? Це вийшло ненавмисно. Але це ж загалом може вважатися як художня помилка.
Ти майстерно оспівуєш усі життєві факапи, але в комедійному стилі. Чи чекати нам колись від Victoria Niro справжню розривну пісню-драму?
Ну, до речі, так, у мене є одна ідейка. Це така от драма, дуже трольна пісня. Але я насправді трошки не знаю, чи її випускати, чи не буде це жорстко. Я дуже хочу її зробити, хоча б, принаймні, в якості демки, подивитися, що з нею робити. Тому це дійсно так, як ти сказав, це отака драма, але така якась комедійна. Ну, от це просто влучно. Я тепер розумію, як цю пісню можна буде назвати навіть.
Минулі твої прем'єри теж базувалися часто на чужому досвіді. Скажи чесно: про чужі помилки легше сміятися чи воно не так пече? Чому так спрацьовує?
Не то що легше чи нелегко. Просто буває таке, що в мене досвід стосунків, наприклад, був тільки один раз, а в моєї подруги, наприклад, є більше що розказати. Я розумію: мені поки що нічим таким аж кринжовим чимось поділитися, але я не те що сміюся — я в тих людей, які розповідали мені ці історії, по-перше, питаю дозволу, чи можу я про це заспівати, щоб десь їх не образити, і навіть даю їм слухати. І вони кажуть: "Та це розрив, це класно!". Я в жодному разі не сміюся, тому що кожна історія, яка трапляється в нашому житті, вона формує нас. Як би це банально не звучало. Тому я з цього не сміюсь. Ба більше, наприклад, пісня "Біжу і падаю", в ній співається про незграбне побачення, але слово "незграбність" — це просто я. Я можу не те що бігти і впасти, я можу йти і впасти. Тобто я себе не стидаюся. Я, наприклад, розумію, що швидко говорю, я раніше цього соромилась, а потім думаю: ну, це я, я незграбна, я така, яка я є, мене це не лякає.
"Питання є, питань нема" — це є своєрідний дис, але хочеться ще щось більш таке вишукане
А в тебе в житті були такі на власному досвіді сюжети, можливо, де ти не знала, чи це ще досі комедія, чи вже починається драма?
Згадалася свіжа ситуація. Ми їхали до Польщі, у нас мав бути літак з Польщі. Ми їхали з Христиною, нашою піарницею. Вона порушила вимогу дорожнього знаку, і нас зупинила поліція. А ми реально запізнюємося, поспішали і не побачили знак. Таке буває. І вони кажуть: "Ви порушили знак. Можливо, штраф треба платити". І Христина каже: "Ми дуже на літак поспішаємо. Будь ласка, відпустіть нас, ну дуже треба". А вони кажуть: "А куда ви їдете?". Кажу: "У нас взагалі концерт, тому ми й поспішаємо". А вони кажуть: "А, то це ж ви, ця група «Питання є, питань нема»?". Я вже думала, що ми запізнимося на літак, але коли сказала, що ми група "Питання є, питань нема", нас відпустили.
Якби ти писала пісню про свій досвід, що б це могло бути? Пісня-помста в стилі Шакіри, пісня-покаяння чи, може, якась інструкція як не треба робити? Що б тобі хотілося ще?
Мені б хотілося написати якийсь дис не на когось спеціально, а рефлексію на якусь ситуацію, яка дуже сильно бісить, наприклад, про хейт. Дис на хейт. "Питання є, питань нема" — це є своєрідний дис, але хочеться ще щось більш таке вишукане, щоб не просто гітара і барабани, а ще щось таке фірмове. Знаєте, щось на кшталт, як Тейлор Свіфт робила колись пісню, коли в неї трансформувалася її творчість: вона стала більш агресивнішою, і її називали не Тейлор Свіфт, а Змейлор Свіфт — зі змією почали асоціювати. Тобто щось на цьому. У мене є такі різні задумки, тому, я думаю, найближчим часом зможу її представляти теж на Радіо Промінь.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
