Фото з інстаграм-сторінки taras_petrynenko
"Я ніколи не хотів розважати людей своїми піснями. Мені більше хотілось донести свої почуття, якісь свої думки, свою позицію… Не можна скочуватись до якихось примітивних речей ні в музиці, ні в чомусь іншому. Хочеться все-таки, щоб музична творчість була творчістю. Бо я вже казав неодноразово, що колись пісні слухали, а тепер пісні танцюють."
Многая літа! Зичимо вам міцного-міцного здоров'я, довголіття, натхнення, щоб у вас все продовжувало летіти в найкращому сенсі цього слова. Щоб ви наповнювалися світлом, добром, якого у вас і так безліч, але хочеться, щоб все примножувалось і, звісно, щоб виливалось у творчість, яку ми з радістю будемо підтримувати. Тому вітаємо вас з Днем народження від усієї команди Радіо Промінь і дякуємо за вашу плідну, довгу й сумлінну працю!
Ох, як наговорили! Дякую за привітання. Звичайно, День народження, коли тобі сім років і коли тобі сімдесят три роки, — це трошки різні відчуття, але приємно. Дякую, що не забуваєте. Радіо Промінь для мене далеко не чужі люди, не чужа станція, тому що свого часу фактично це ті, хто допомагав мені свої пісні пред'являти загалу. Бо якби не ви, ситуація могла бути й дещо гіршою. Спасибі вам за це.
Дякуємо вам за такі добрі слова на нашу адресу. Ви вже почали говорити, що в сім і в сімдесят три роки відчуття зовсім різні. А з якими відчуттями ви сьогодні підходите до свого Дня народження?
Ви знаєте, я на це вже не дуже звертаю увагу, бо це просто календарна дата і не більше того. Я знаю, що я от такий час тому народився. Спасибі батькам, що привели мене на цей світ. Спасибі їм і, мабуть, Господу Богу за те, що дали мені можливість щось творити в плані пісень і віршів навіть. Я ніколи не думав, що мене будуть називати поетом, але так доля склалась, що довелось робити все: і вірші, і музику, і ще й співати. Фактично це доля. Життя триває, слава Богу, і скільки там залишилось, мені невідомо. І слава Богу, що невідомо, будемо жити далі. Таке свято, як колись було в дитинстві, коли чекаєш якихось подарунків, поздоровлень, — це вже в минулому, на превеликий жаль. Але приємно, що люди не забувають. Мабуть, якусь користь я приносив у своєму житті.
А можете пригадати за сімдесят три роки подарунок, який вас найбільше вразив?
Це треба аналізувати й згадувати. Я не згадаю вже так. Якісь дарунки були, звичайно, як в дитинстві, так і в більш старшому віці. Це приємно завжди. Колись казали, що важливий не дарунок, важлива увага до тебе, що тебе поважають, не забувають. Мабуть, це головне.
З прожитими роками, як змінився ваш погляд на власну творчість, на те, що відбувається з українською музикою, куди вона прямує і, можливо, якийсь позитив або, навпаки, негатив ви можете нам "підсвітити", бо вам точно видніше, ніж нам.
Не хочеться перевантажувати негативом, але негатива занадто багато, звичайно. Навіть на своїх концертах, на своїх виступах я намагаюсь стримувати себе, щоб тугу на людей не наганяти, бо й так цього негативу достатньо в нашому житті. І треба давати якусь все-таки надію і відчуття того, що буде наша перемога і що ми встоїмо. Але те, що я бачу на власні очі, що відбувається взагалі з людською цивілізацією, мені чомусь здається, що ми з такою наполегливістю прямуємо кудись у прірву, що часом стає аж страшно, але нічого не поробиш. Це, мабуть, час вимагає людей, які можуть втримати людську цивілізацію від того, щоб вона не звалилась у прірву взагалі. І що стосується музики, теж, знаєте, мене дуже непокоїть оця кон'юнктурність, яка нас оточує і в музиці, і багато в чому іншому. Щирості малувато в сьогоднішньому житті, просто людської щирості. І в творчості, і в житті, і в людських стосунках. Оце, по-моєму, саме таке, що мене бентежить, якщо коротенько.
Хочу повернутись до вашої творчості, адже ваші пісні стали саундтреками до життя щонайменше чотирьох поколінь українців. А що вас підтримувало впродовж життя? Чиї пісні були для вас отим світлом на вашому шляху?
Я про це говорив неодноразово, що фактично і мої батьки, і я планував своє життя присвятити класичній академічній музиці. Але з тих пір, як в моє життя увірвалися "бітли", "The Beatles", ви знаєте, хто це такі, це все змінило в моїй долі. І, в принципі, я нічого не мав проти, тому що мені хотілось займатися такою більш демократичною музичною творчістю, як пісенна творчість. Інша справа, що я ніколи не хотів розважати людей своїми піснями. Мені більше хотілось донести свої почуття, якісь свої думки, свою позицію. Можливо, через це моїх шанувальників, якщо можна так висловитись, не мільйони, але я дуже ціную тих, хто вважає мене потрібним для них. Це важливо через те, що не можна скочуватись до якихось примітивних речей ні в музиці, ні в чомусь іншому. Хочеться все-таки, щоб музична творчість була творчістю. Бо я вже казав неодноразово, що колись пісні слухали, а тепер пісні танцюють, і все таке інше.
Дякуємо за щирість. Нам дуже не вистачає правдивого погляду на життя. Ви кажете, що зараз в музиці бракує щирості, а як її можна віднайти? Бо хтось із молодих українських музикантів зараз нас почує й подумає: "Ну добре, є в мене така проблема, десь я по верхах поки що працюю, а як зануритися в цю глибину?"
Стукайте, і вам відчинять. Знаєте, хто шукає, той і знаходить. Біда в тому, що мало хто шукає. Хтось сказав колись мудру фразу, зараз її згадаю, що "Ніщо так не заважає пізнати істину, як небажання її пізнати". Якщо така формула вас влаштує, то ось, будь ласка.
Нас така формула влаштує, а молоді українські музиканти вже нехай розбираються. [Сміються — ред.]
Важливо, хто з чим прийшов у цей світ і яку музику планує робити, знову ж таки, для чого? Для грошей, для величезних гонорарів чи для того, щоб твоє життя не було марним? Ти прийшов у цей світ, ну зроби щось, щоб якийсь слід за собою залишити, щоб люди тобі дякували, а не послухали й на другий день вже забули, що ти там співав.
Тому саме зараз ми вам ще раз дуже дякуємо за вашу роботу, й многая літа!
