Фото: Пресслужба співачка Lida Lee
Якщо моя історія допоможе хоча б одній людині якось зберегти своє жіноче здоров'я — моя місія вже буде виконана
Сьогодні ти презентуєш пісню "Під дощем". З якими думками ти її випускала у світ? Що вона для тебе означає зараз?
Ця пісня присвячена моєму другому дню народження. Чому так? Бо в моєму житті був дуже складний період, яким я ділилась і ділюсь зараз на своїх сторінках, і ділилась в проєкті "Що далі?", — коли мені поставили онкологію. Зараз я рік живу в цьому стані ремісії, але коли створювалась пісня, вона якраз була більше про абсолютно інші відчуття. Я якраз пам'ятаю момент, що приїхала на студію записувати її саме після чергової операції, і там є така одна фраза, яка мене чіпляє досі: "Штовхнула мене ніч на шосе плечем". Це не лише про мене, це про досвід. Це коли: "Ну що ще, доле, ти мені можеш підготувати і чим наділити мене? І які ще випробування я маю пройти, щоб що?". Але згодом я зрозуміла, що це моє життя. От воно таке — складне, тернисте, але воно формує мене саме такою, яка я є. Тому це мій такий мотивуючий маніфест і нагадування про те, що після кожного дощу обов'язково виходить сонце, бо це такий закон. Тому, як би складно не було, нехай воно світить кожному у вікно. Хто зараз проходить складні різні випробування, хвороби або періоди депресії, втрати — це дуже складно, але я хочу, щоб все ж таки сонце засяяло.
Фраза "Штовхнула мене ніч на шосе плечем" — це така тригерна точка. Для тебе це про цю бойовість характеру, чи що? Ти дізналася, тобі поставили діагноз, і ти така: "А давай я зараз маніфест зроблю"? Ти завжди так з усім?
Ні. От буквально тиждень тому я розмовляла з психологом і сказала йому фразу: "А скажи мені, будь ласка, це окей, що я в такий період, скажімо так, рятувалася гумором, інколи такою трішки неадекватною якоюсь поведінкою, надвеселістю?". Я пішла дуже сильно в роботу. Я прикривалась багато чим і не давала собі впасти в цей якийсь такий розпач. Бо коли ти входиш в цей стан і починаєш дуже себе жаліти — воно може засмоктати. Я це теж знаю, і мені не хотілось цього. Тому я, навпаки, жартувала, сміялась, дуже легко ставилась до цього. І от зараз у мене виникло таке питання: може, це ненормально, і я якось повітряно навіть поставилась до якихось складних моментів. І мені психолог каже: "Ні, Лідо, в цьому твоя фішка і в цьому є твоя сила — будь-яка складність, яка б не зустрічалася на твоєму шляху, ти її перероблюєш просто в певний якийсь момент, який маєш пройти, і ти знаєш уже, що ти його пройдеш". Тому зі мною працює це так. Я не знаю, як з іншими.
У той період виходили пісні, були кліпи, телезйомки, ти активна, соцмережі розривалися активністю. І ти потім кажеш: "А в цей період я дізналась про онкологію". Ти як це оцінюєш? Це тобі було на користь, чи все ж таки в той момент треба було, можливо, до себе поблажливіше ставитися?
Я не знаю, як було краще, бо я вибрала один шлях і не можу сказати, як би було, якби було по-іншому. В той момент я зробила правильний вибір для себе. Він у мене був єдиний. У мене не було вагань, на відміну від інших якихось питань (я Терези, я інколи вагаюсь), але там у мене не було вагань, що може бути якось інакше. Тому я навіть не думала: а що було б, якби я… Ні, у мене навіть не було цього питання. І тому мені зараз надзвичайно щемливо читати дуже багато історій жінок. От я скажу чесно, що навіть останні дні, коли я оприлюднила цю новину, я зробила це лише для того, щоб, якщо моя історія допоможе хоча б одній дівчині, одній людині якось зберегти своє жіноче здоров'я і зберегти свій стан — все, моя місія вже буде виконана.
Про онкологію не прийнято говорити — це типу некрасиво, ми ж а-ля зірки, сяємо, блищимо, у нас все супер
Останнім часом ти багато ділишся особистими зізнаннями, зокрема це пов’язано з твоїм ютуб-проєктом. З’явилося більше відвертих історій про причини твоїх внутрішніх криз. Як ти сама сприймаєш цю мотивацію: це така соціальна місія все ж, чи, можливо, терапія для себе?
Ні, це вже сто відсотків соціальна місія, бо терапію я пройшла. І от я зрозуміла, що коли реально це пройшла, я готова про це говорити, бо, будьмо відвертими, це речі, про які не говорять. Про це не прийнято говорити. Це типу некрасиво, ми ж а-ля зірки, сяємо, блищимо, у нас все супер, у нас прекрасне життя — на що ви жалієтесь? Ні, я звичайна людина. Я зрозуміла, що це моя реальна жіноча вже більш місія — поділитися цим. І коли я зрозуміла, що готова про це говорити, що у мене вже немає ніяких емоцій, бо це правда, я вже пережила це, пройшла, і я вже суто тверезо можу спокійно це оцінити і спокійно проговорити цей момент, я зрозуміла, що от я реально це відпустила — все окей. І тут просто момент реально якоїсь допомоги і того, що можливо хтось почув це. І обов'язково, дівчата і хлопці, ми перевіряємось з вами раз на три місяці, робимо обстеження, здаємо аналізи якісь, бо зараз ми живемо в такому бентежному світі, в якому дуже багато емоцій, і інколи вони погано на нас впливають.
Я хотів би ще почути від тебе для когось, кому це буде важливо в цей момент, як знайти опору в собі?
Я думаю, що скажу зараз таку дуже звичайну річ, на перший погляд, але не потрібно шукати опору ні в чому, бо вона є в нас у першу чергу. Якщо не буде внутрішньої впевненості, внутрішнього опору, що я це пройду, в мене вийде, в мене є реально на це сили, ресурс, і я зараз дозволяю собі займатись цим, я приділяю цьому увагу, і зараз усе йде на другий план, я займаюсь лише собою, своїм станом. Поки ви не знайдете, це найголовніше, ніхто, мені здається, з оточення не зможе подолати цей опір. Ну, це на мій погляд. Звісно, коли є підтримка близьких, рідних — це все доповнення. Але ж не забуваємо про те, що настає ніч, і ми можемо лягати в ліжко і сам на сам зі своїми страхами знову зустрічатися, боятися втратити життя, чогось не договорити, з кимось не зустрітися, не дописати той альбом, про що я думала в першу чергу. Думаю: я ж все ж таки не випустила альбом, мені так шкода. Тому потрібно поговорити з собою — це найважливіше. І знайти опору зі своїм внутрішнім "я".
Фото: Пресслужба співачка Lida Lee
Дуже багато дверей інколи в нас перед носом, але ми просто не хочемо їх бачити
Повертаючись до творчості, на пісню "Під дощем" також вийшов кліп, і він вже є на ютубі. Розкажи про ідею, з якою командою його робила і що хотіла втілити в життя?
Ну, це наша сьома робота з командою, з якою ми робимо всі кліпи, починаючи із "Зима в пустелі". Це Світлана Симакова — наша режисерка, яку я особисто обожнюю. І, чесно, вона кожного разу відкриває мене абсолютно з іншої сторони. Ідея була суперпроста. Мені хотілось показати той самий момент якогось розпачу, розгубленості, коли перед тобою є багато шляхів, дверей, які ти можеш відкрити або, навпаки, які не відкриваються, або, навпаки, які з'являються потім у якихось моментах. І ось ця дівчина в кліпі, яка постійно бігає, щось шукає, — це я не лише останній рік, це я тривалий час свого життя, яка бігала, шукала шляхи. А насправді дуже багато дверей інколи в нас перед носом, але ми просто не хочемо їх бачити. Тому це про те, що в кожного в житті є двері. Я не вірю, коли мені кажуть: "Ні, в мене немає шляху". Ні, ти не хочеш його бачити. От мені так здається, бо це зараз так, мабуть, зручніше собі це довести. А шлях, двері, вікна — є стіни, які також можна ламати, і вони можуть стати дверима. Тому тут питання в тому, що ти обираєш. Це про пошук такого свого шляху, своїх дверей і те, що в один момент обов'язково кожен їх знайде, якщо захоче. А ще в мене є ютуб-проєкт "Що ДаLee", на який я вас також запрошую. От можна, наприклад, спочатку подивитись і послухати пісню "Під дощем" і кліп на ютубі, а потім подивитись проєкт "Що ДаLee?", а потім подивитись ще раз кліп. І я думаю, що після того, як багато жінок і чоловіків розповідають свої історії, ви по-іншому відчуєте і побачите цю роботу.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
