Фото надане співаком
"Це трохи страшна робота, бо це прифронтова. Я в Бахмуті акутравму отримав, втратив сімдесят відсотків слуху на одне вухо. І такі теж є наслідки. І я як людина цивільна проходжу цей досвід"
Привіт. У тебе дуже багато колаборацій. Ти і працював з гуртом "TVORCHI" довгий час, і записуєш не лише фіти з різними виконавцями, а й цілі альбоми. Звідки в тебе тяга до цього?
Це дуже класний виклик. Здебільшого я колаборую з людьми, яких дуже поважаю творчо, фанатом яких я є, по факту, і які вміють щось робити і можуть робити те, чого я не можу робити. І взагалі найважливіше, що треба навчитися в цьому житті, — це розуміти інших людей, вчитися з ними працювати й наводити оці мости. І творити з іншими людьми — це дуже великий виклик, і це дуже класний життєвий досвід, тому для мене це завжди дуже цікаво. Але я, власне, багато колаборував, і тому тепер я налаштований на те, щоб трохи попрацювати наодинці.
З 22-го року ти супроводжуєш іноземних журналістів у зону бойових дій. Чому ти вирішив цим займатись?
Так сталося випадково. Це був, може, третій день повномасштабки. Я повернувся з Києва до Львова, і так сталося, що в мене хостились мої друзі, студенти "Могилянки", і потрібна була допомога. Вони кажуть, що приїжджають колеги з "СВС", це як "ВВС", тільки в Британії, а "СВС" — це в Канаді такий великий публічний телеканал і взагалі медіахолдинг. А я знав англійську, в мене було авто, і я хотів бути корисним. І так я почав цим займатись дуже випадково. Я ще коли повернувся зі Штатів у 17-му році, відчував, що Україна недорепрезентована. Все, що знали про Україну, це: "О, Chornobyl?" і "Іs it Russia or what?" Отакі якісь питання. І мене це дуже сильно бісило. І я вважав, що ми недорепрезентовані, що у нас є дуже багато меншовартості, і дуже всі дивляться на той Захід, що там всі такі круті, а ми якісь трошки менш круті і всіляке таке. І, на жаль, мені вдалося комунікувати це за таких дуже неприємних обставин повномасштабного вторгнення, але загалом це дуже крута робота. Я дуже вдячний, що доля дала мені змогу працювати саме в сфері медіа. За цей час я попрацював з "The New York Times", "The Wall Street Journal", з "ВВС", "СВС", з дуже великими медіаорганізаціями. Прес-карта Збройних сил України давала змогу бути безпосередньо присутнім там, де відбувається операція. Наприклад, у 22-му відбулась Ізюмська операція, сталась деокупація Харківщини, й через день ми заїжджаємо туди й безпосередньо бачимо, розповідаємо історії. І мені як українцю, я думаю, мало хто може розказати, як ця війна виглядає, бо я мав честь бути, досліджувати, задавати питання, мати доступ і розповідати ці історії на великі міжнародні аудиторії і відчувати підтримку, відчувати, що є дуже велика кількість міжнародних спільнот з різних країн. Я дуже багато працював на італійське медіа, дуже багато працював на фінське медіа. І ці історії вони розповідають, вони викликають суспільний резонанс, збирають мільйони переглядів, і це безпосередньо перетворюється на підтримку. Тобто нас можуть підтримати настільки добре, наскільки ми прокомунікуємо нашу потребу.
Це правда.
Це трохи страшна робота, бо прифронтова. Я в Бахмуті акутравму отримав, втратив сімдесят відсотків слуху на одне вухо. І такі теж є наслідки. І я як людина цивільна проходжу цей досвід, але я вдячний, що стається саме так, і що я поки цілий.
Ти потрапив під обстріл в Бахмуті?
Загалом за чотири роки, що я цим займаюсь, ми потрапляли під обстріли багато разів. [Посміхається — ред.] Це нормально, бо ми приїжджаємо в бліндажі до хлопців і сидимо з ними, розповідаємо про них історії. І так, в Бахмуті прилетіло дуже близько, і в мене не було змоги повернутися до Львова. Я поїхав тоді, здається, в Дружківку, в лікарню, і там лікарі подивились якось так мінімально моє вухо, а потім я два місяці далі сидів там, і не було змоги нормально це пролікувати. І, на жаль, коли я вже повернувся до Львова, вже було занадто пізно.
Вибач, так ця травма залишилась?
Так, це вже все. Тобто не всі частоти втрачені, але я, типу, глухенький на одне вухо.
Високі чи низькі частоти не чуєш?
Там така крива, вона доволі нерівна. Коротше, загалом десь до сімдесяти відсотків. Але я вже пристосувався, все нормально.
По-перше, дякуємо тобі за те, що ти робиш. А по-друге, ти казав, що тобі не подобається, як репрезентована Україна, наприклад, у тих же Сполучених Штатах. Зараз, спілкуючись із журналістами, ти відчуваєш зміни, у них розширилось уявлення про нашу країну?
Ой, у Сполучених Штатах стільки проблем, що вони дуже поверхнево насправді, попри те, що зараз відбувається, наскільки багато там говорили про Україну, але у них питання України, на жаль, було політизоване. Тобто у Сполучених Штатах зараз занадто багато внутрішніх проблем, щоб вони могли детально ознайомлюватися з тим, що відбувається, але, безумовно, враження змінилось, і, безумовно, вони тепер знають більше. І є дуже велика кількість американців, які щиро нас підтримують і вражені нашим героїзмом.
"Я чоловік призовного віку, і роблячи цю прифронтову роботу, я відчував, що корисний для нашої країни. У мене було відчуття, що музика для мене була не на часі... І вперше за довгий час я просто сів на домашній студії, написав аранжування, написав цей текст, Вадим Борисенко лише звів, але решта — це все повністю моя робота, так, як я колись робив, і так, як я давно, до речі, не робив"
Зараз ми будемо слухати твою пісню "лінію не видно поміж днів". Трохи раніше ти говорив, що зараз хочеш сконцентруватися на собі. Цей трек і є прикладом цієї позиції?
Звичайно, це повністю сольна робота. Я вам скажу так, я чоловік призовного віку, і роблячи цю прифронтову роботу, я відчував, що корисний для нашої країни. У мене було відчуття, що музика для мене була не на часі. Я не знаю, правильно це чи неправильно. Це було рішення, яке я обрав. І зараз я маю змогу трішечки більше займатися музикою. Це дуже, дуже великий привілей. І вперше за довгий час я просто сів на домашній студії, написав аранжування, написав цей текст, Вадим Борисенко лише звів, але решта — це все повністю моя робота, так, як я колись робив, і так, як я давно, до речі, не робив. І тому я дуже радий мати оцей привілей робити культурний продукт в ці часи також.
Так, як колись робив, — це коли?
До повномасштабки так виглядала моя творчість. Весь мій матеріал, успішний і не дуже, виглядав таким чином, що я просто закривався в кімнаті на три місяці і ставив собі за ціль зробити альбом. І ставив собі дедлайн, і писав матеріал, потім слухав цей матеріал. Якщо я вважав, що він недостатньо сильний, я ставив собі за ціль написати кращий матеріал і потім їхав на студію, і ми це зводили. А з початку повномасштабки у мене не було такого привілею. Я просто багато займався прифронтовою роботою, і тому я не міг. І плюс, я можу писати лише про те, що відчуваю, і це було дуже смішно, бо музика, яку я писав, оскільки я маю багато прифронтового досвіду, вона була, це так смішно звучить, але недостатньо "попаяна" для мілітарі ком'юніті, тобто для військових, щоб вона з ними резонувала, але занадто "попаяна" для цивільних людей. І тому це таке було лімбо дуже дивне. А це прямо як повернення до заняття музикою!
Дякую тобі за розмову й за все, що ти робиш.
Слухати пісню "лінію не видно поміж днів" макса пташника, як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує. Новинки" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
