Фото: Пресслужба Богдана Купера
Я завжди намагаюся робити так, щоб люди чи любили мою музику безмежно, чи її ненавиділи
Богдане, розкажи про свій альбом "Дурень". Яке його наповнення і чому він взагалі отримав таку провокативну назву?
Альбом для мене — це така певна саморефлексія на сьогодення, на ці два роки, які я прожив. І він про те, що помилятися — це круто. Я хотів донести ось цю думку, що іноді ми всі буваємо дурнями, і це нормально — бути дурнем, бо тільки через шлях дурня ти можеш щось зрозуміти, до чогось прийти, помилитися і зробити якісь висновки, стати краще. Бо нам завжди кажуть: помилятися не треба, не помиляйтеся, треба бути ідеальним, треба бути класним. А я в свій час ходив у "Чорний квадрат", і мені там таку думку в голову заселили, що треба частіше помилятися і зазнавати невдач. І я з цією думкою ходив і хотів це донести, що помилятися — це круто, бо тільки через помилки ми можемо щось зрозуміти і стати краще. І коли стало взагалі не модним щось пробувати? Тому ось така от основна думка альбому, що помилятися — це круто.
А взагалі, як ти вважаєш, назва "Дурень" — вона реально найкраще описує твій стан за останні два роки, поки ти над ним працював?
Так, я думаю, що не один я себе в наших реаліях іноді вважаю дурнем. Я час від часу вважаю себе дурнем і приймаю це. Я ще помітив таку історію, що коли ти це приймаєш і кажеш: так, я буваю неправий, я буваю іноді дурнем, то це тебе дуже сильно відрізняє від таких упертих людей, які думають, що ніколи не помиляються і завжди праві. І цей альбом якраз для тих людей, які можуть визнати, що вони бувають неправі.
Якщо уявити альбом як єдиний якийсь маршрут слухача, куди ти його ведеш? Це все ж таки шлях якоїсь конкретної істини чи просто блукання?
Ні, це шлях, на мою думку, моїх висновків на шляху "Дурня". Тобто кожна пісня — це висновок, який я зробив на своєму шляху за ці два роки. Концепт цього альбому полягає в тому, що я не сидів і не прописував кожен трек і не думав: так, ця пісня буде про це, а ця пісня буде про це. Я жив ці два роки, як і всі ми, хто перебуває в Україні в ці складні часи. І це була моя саморефлексія на різні ситуації, різні стани, які у мене виникали. Цей альбом як щоденник моїх станів і спогадів. Я в нього хотів вкласти своє бачення того, як я відчуваю любов до своєї матері, свою вдячність до наших захисників і захисниць, любов до батьків, до рідних і до друзів, своє прагнення стати кимось у цьому житті і прийти до чогось, не зважаючи на те, що за спинами кажуть, що не вийде. Але це байдуже, бо я бачу ціль і йду до неї. І йду до неї не тільки заради себе, а й заради своїх рідних і близьких. І цей альбом — це просто як мій щоденник, який я хотів би донести людям, і вони щось відчули. Я дуже хотів би, щоб люди відчували справжні емоції, щоб коли слухали пісню, наприклад, про маму, вони подумали б про те, що треба її зараз набрати і сказати, як ти її любиш; щоб коли вони слухали пісні про кохання, згадували своїх коханих людей чи думали: який класний стан, я такого ніколи не відчував. Я хочу, щоб люди відчували щось, слухаючи мою музику. І для мене такий важливий ще момент, що мені подобається, коли її чи люблять, чи ненавидять. Мені оце "посередині" дуже не подобається. Я завжди намагаюся робити так, щоб люди чи любили мою музику безмежно, чи її ненавиділи.
Я робив цей альбом таким чином, щоб він був певним місточком для людей, які слухають, на мою думку, не найкращу попмузику, яка у нас існує
У соцмережах ти почав такий флешмоб, щоденний марафон на 365 днів, у якому знімаєш відео під треки зі свого альбому, поки, цитую, "не станеш відомим". Що тобі дає це внутрішньо?
Ну, це така авантюра, на яку я підписався. Не загадуватиму, що я всі 365 днів буду це робити, але спробую зробити це максимально, наскільки мене вистачить. І тут навіть питання не відомості, а в тому, щоб донести свою творчість, свою музику слухачу, глядачу. Я робив цей альбом таким чином, щоб він був певним місточком для людей, які слухають, на мою думку, не найкращу попмузику, яка у нас існує, а більш таку естрадну, яка в таксі десь грає чи в маршрутках. Я хотів, щоб люди через призму якоїсь невеликої альтернативи і чогось зрозумілого переходили і слухали мої пісні, і цим самим розвивали свій смак. Тому я хотів би, щоб люди, які, наприклад, не цікавляться українською музикою, слухають навіть щось погане, що не можна слухати, щоб цей альбом зробив так, щоб вони могли переключитися, перестати слухати російську музику і, можливо, музику, в якій мало смаку. І щоб цей альбом дав їм просте розуміння того, що у нас є класна українська стильна музика, яку вони можуть слухати. І це буде альтернативою для російської музики, яку все ще у нас продовжують слухати. І хотілось дати якусь альтернативу закордонній музиці і музиці, яка є попсовою, негарною, що теж добре і що теж має бути, але хотілось би нести трошки культури і трошки сенсів нашим слухачам і глядачам. Тому ось цей альбом є певним місточком чогось альтернативного, цікавого і певною мірою зрозумілого для слухача.
Після всіх цих тривалих пошуків себе, чи зрозумів ти, що популярність і мейнстримність є певною твоєю фінальною метою? Чи який висновок все ж таки цих дворічних пошуків "Дурня"?
Моя мета — просто донести свою творчість до людей. Я не женуся за популярністю та мейнстримністю, може це банально звучить, але я хочу нести людям щирість, добро і радість у цей складний час, щоб вони посміхалися, щоб відчували щось добре й хороше, бо час дуже складний і не вистачає тепла та добра в серцях. І хочеться це тепло, добро і любов нести своєю музикою і робити так, щоб люди частіше посміхались, кохались, раділи і частіше по-хорошому сумували.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
