Фото: Пресслужба гурту Schmalgauzen
Нас нарешті за довгий час влаштовує наше звучання
Сьогодні ви презентуєте трек "Каліпсо". Розкажіть, що це за історія для вас?
Владислав Михальчук: Для нас ця історія досить конкретна. Там звучить таке ключове слово, я б описав її одним словом — "рок". Рок — це не як жанр музики, а рок взагалі перекладається як важка чоловіча доля. І воно так і зображується в цій пісні — як такі рок-мотиви серйозні, перевантажена музика, ефектний фінал, де всі співають, розбивається цей корабель, усе тоне, все погано. І це якісь внутрішні переживання кожного чоловіка, який по-справжньому любить жінку.
Чому ви так довго тримали цю пісню в шухляді? Ви нею завершуєте концерти, всі її вже добре розучили, але тільки зараз вона з'явилася на цифрових платформах.
Владислав Михальчук: Це, можна так сказати, як вино, яке настоювалося. Частково це правда, тому що ми змінили багато студій. Нас нарешті за довгий час влаштовує звучання, ми зараз пишемося на студії, де писалися колись Океан Ельзи. Можливо, ще й зараз пишуться. І нас влаштовує, ми зібрали дуже круту команду. І це той випадок, коли, як на початках, коли ти записував усе, йдеш і по п'ять-шість разів у навушниках переслуховуєш — в автомобілі, на колонках. Тому це насправді якісь такі технічні речі, тому що ми або в тур перекидалися, або якось багато іншої роботи, волонтерська діяльність. Тобто все стається так, як має ставатися.
Кирило Липко: У житті все відбувається вчасно.
Владислав Михальчук: Вчасно, так, у цьому не сумнівайтеся. Хотілося б перепросити за очікування, але результат дійсно хороший. Нам особисто це звучання дуже подобається. Дуже якісно.
Кирило Липко: Ці пісні еволюціонували за цей час, поки ми їздили з ними в турах. І от якби ми їх тоді вже випустили, то другий куплет, наприклад, пісні "Я не сам", яка теж вийде в цьому альбомі, він би не співався Мішею так, як співається зараз. А зараз він його прям на такому надриві виконує. Тобто їм треба було пожити. Все вчасно відбувається.
Ми дивимося нашим поціновувачам і нашим людям в очі, зчитуємо те, що вони хочуть, і намагаємось їм це давати
Ви другий поспіль пре-трек до нового альбому говорите про те, що змінили студію, акцентуєте на цьому. Що не подобалося до цього? Чим викликані ці зміни?
Кирило Липко: Скажу чесно, всі ці шість років, що ми існуємо, мені ніколи не подобався наш звук саме на майданчиках. Я розумів, що ми більш концертні хлопці, тобто на концертах — енергія, звук, усе. А от на майданчиках не подобалося. Зараз це якийсь шлях змін, пошуків. І от тільки зараз я з насолодою нарешті можу слухати в навушниках, на колонці чи в машині нашу музику. Мені не соромно, немає такого, що щось не дотягує, щось не так звучить, якось не так записані барабани. І плюс з тією людиною, з якою ми зараз пишемо, — з ним неймовірна у нас синергія, класна атмосфера завжди на записах. Одним словом, воно того вартує.
До речі, якщо говорити про оці зміни, ви рухаєтеся вперед. До чого ці зміни мають вас привести? Куди ви дивитеся?
Владислав Михальчук: Ми дивимося нашим поціновувачам і нашим людям в очі, зчитуємо те, що вони хочуть, і намагаємось їм це давати.
Кирило Липко: У нас немає цілей. У нас шлях. Ми кайфуємо від цього шляху. Так, звісно, щось ми собі уявляємо там десь. Але хто ж вам про це розкаже.
Фото: Пресслужба гурту Schmalgauzen
Владислав Михальчук: Якщо ви хочете почути якісь конкретні круті плани, то з найближчого — ми зараз їдемо в наш другий тур Європою з програмою "Твій Віль". Тобто цей "Твій Віль del.2" — це буде великий альбом, і ми презентуємо його в Європі. Всі посилання на квиточки у нас в інстаграмі в профілі. А якщо з конкретних планів — це буде потім тур Україною з програмою "Втомлена стріт".
І ми хочемо нарешті записати і доторкнутися до творчості Миколи Вінграновського. В нас уже є нарешті права на п'ять пісень. Треба ще зробити. Ми будемо це писати з оркестром. Ми це вже пробували. Ми відносно нещодавно виступали у філармонії. Іван Антонович Малкович нас запросив, ми попрацювали з оркестром і зрозуміли: так, це воно. Ми хочемо це зробити. Я цим персонально горю, і всі ми.
Окрім звуку, яких трансформацій зараз ви прагнете для себе?
Владислав Михальчук: Ну, це ж не та точка, щоб ми сказали, що ми зупинилися, знайшли звук, — ми все одно будемо шукати разом із тим звукорежисером. Тобто ми в постійному пошуку змін.
Кирило Липко: Нам треба нова програма, нова музика, нові пісні. У нас дуже багато зараз у наших шухлядках лежить матеріалу. Ми зараз чекаємо, коли приїдемо вже з туру. В нас буде липень для того, щоб починати робити саме нову музику. Окрім того, що треба записувати програму по Вінграновському, — от саме нову-нову музику, бо цю ми вже багато слухали і багато з нею виступали. Вже хочеться нового натхнення.
Ми маємо те, що маємо, — шість хлопців за тиждень продають Палац "Україна" з інстаграм сториз.
Якщо говорити про оці зміни, чим вони продиктовані? Це ваше внутрішнє чи все ж таки це більше якась відповідальність перед слухачами?
Кирило Липко: Еволюція, розвиток і зміни. Все змінюється в житті.
Владислав Михальчук: І нам не сидиться просто на місці. Нам треба весь час щось робити. І ми кайфуємо від того, що і людям кайфово, окрім нас.
Усі перезаписи, переробки — це все ж ще й фінансова складова. Чи не буває моменту, що ви занадто "граєтеся" в творчість, а шоу-бізнес вимикається і це невигідно?
Кирило Липко: Ми всі як один великий механізм. У нас у нашій команді є люди, які, якщо ми десь зависоко злітаємо, нас трохи на землю стягують. У нас класна в цьому плані команда, ми одне одного доповнюємо, і все в цьому плані добре. Про шоу-бізнес саме ці дві людини, які тут у студії, вам не розкажуть. Ми за творчість, за музику, за жінок.
У вас аншлаги в кожному місті, і, якщо вже говорити чесно, вас називають таким феноменом в Україні. На вашу думку, що треба робити сьогодні, щоб цей феномен не зник за рік? Куди ви маєте розвиватися, щоб не стати якимось пам'ятником самим собі?
Владислав Михальчук: Весь час треба арбайтен. Ми вдячні, що ви вважаєте нас феноменом, але за словом "феномен" стоїть цілодобова багаторічна робота. У нас два роки не було вихідних взагалі. Ми просто кожен це робили, робили і маємо те, що маємо, — що шість хлопців продають за тиждень Палац "Україна" з інстаграм сториз.
Фото: Пресслужба гурту Schmalgauzen
Ваша аудиторія — це хороше паливо для того, щоб вас підтримувати. Чи не думали ви вийти за межі, можливо, оцих концертів на повноцінний мюзикл, наприклад?
Владислав Михальчук: Та все можливо.
Кирило Липко: Ми не можемо вам сказати: не чекати. Ми такий гурт: мене питають, чи буде у вас концерт в Києві? І я хотів би сказати, що в планах немає, але я знаю, що ми можемо повернутися з євротуру і такі: "А зробимо концерт у Києві". Є певний план на рік, звісно ж, але ніколи в цьому гурті не буде обходитися без імпровізації — контрольованої, неконтрольованої. Імпровізація — то наша любов.
Я пам'ятаю, що ви говорили, що про гроші то не до вас, але все одно це все впирається в певний ресурс. Зараз є така готовність реінвестувати в якісь інші, можливо, суміжні проєкти? Чи ви все ж таки трошки себе утримуєте?
Владислав Михальчук: Мені все ще здається, що ми не інвестувалися один в одного, ми просто всі ці інвестиції вкладаємо в нашу апаратуру, в хороші мікрофони, обладнання світлове і звукове. Це дуже дорого насправді. Тому ми хочемо ще. Хто був на "Втомленій Стріт", усі все побачили 16 серпня на кіностудії Довженка. Хто був у "Палаці Україна" — теж усі все побачили. Ми з самого початку шляху реінвестували завжди в себе. Тобто не було такого, щоб ми з перших турів усі кошти забрали собі, прожили декілька панк-рок місяців життя, а потім усе закінчилося. Ні, слава Богу, все при нас.
Де найближчим часом вас можна буде почути?
Кирило Липко: Євротур із програмою "Твій Віль" — це перша наша вистава, їй цьогоріч уже було три роки. І от уперше ми веземо її в Європу: Польща, Братислава, Німеччина. Всіх чекаємо, всіх запрошуємо.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
