Фото Руслана Стефанчука. Верховна Рада України, 28 квітня 2026 рік
"Я заперечую форму, в якій ухвалювався в першому читанні цей законопроєкт, обговорення якого не було"…
Депутати розпочали роботу над глобальним проєктом оновлення/створення нового Цивільного кодексу.
Я була присутня в залі, але витягнула картку, тому що заперечую форму, в якій ухвалювався в першому читанні цей законопроєкт, обговорення якого не було, щоб сприйняти думку всіх, хто має бути залучений до таких системних, базових документів для нашої держави. Форма тут є дуже важливою. Цей законопроєкт масивний, складається з 832 сторінок і 1600 сторінок порівняльних таблиць. На їхній розгляд нам дали 19 днів з моменту, коли його внесли і до моменту, коли його винесли в зал. Я ставлюся до своєї роботи дуже серйозно. Я банально не встигла їх прочитати. Той факт, що багато людей у Верховній Раді голосують, тому що їм хтось сказав або попросив не означає, що так має бути. І саме тому без можливості мати чесне обговорення на комітеті, без можливості почути всіх, хто мав би бути залучений в це обговорення і також поставити запитання авторам, я вважаю це нечесним виказувати якусь свою думку чи позитивну, чи негативну. І я про це заявляла і своїм колегам, і авторам законопроєкту. У нас у фракції були люди, які підтримали законопроєкт із мотивацією, що там можна буде допрацювати до другого читання. Хтось не підтримував, адже в законопроєкті є дуже багато емоційних норм, які стосуються взаємодії між людьми в питанні сімейного права. І в них була дуже чітка, жорстка позиція з цього питання. Я вважаю, що такі законопроєкти, які є настільки ж важливими, як і Конституція, ми не маємо права робити похапцем. Просто це не має жодного змісту і не призведе нас ні до євроінтеграції, ні до покращення життя людей.
Дискусія щодо цього кодексу має вестися на належному рівні. І для цього всі учасники цієї дискусії мають, як мінімум, прочитати, що там написано. Зараз ми і в медіа, і в соцмережах чуємо багато емоцій. Але коли ти заглиблюєшся в те, що саме непокоїть ту чи іншу людину виявляється, що її непокоїть медійна частина того, що там є. Підготовка до цього документу була дуже інтенсивною, до неї були залучені люди, яких я щиро поважаю: представники різних університетів, юридичної спільноти, до якості роботи яких не може бути сумнівів. Але питання, які стосуються життя кожного з нас, не можуть бути ухвалені, тому що люди, які писали цей документ, є гарними фахівцями. Просто так не може бути, адже ми знаємо, що навіть гарні фахівці, які працювали дуже довго, можуть помилятися. І ми вже бачимо по тому, що обговорювалося в медіа, і те, що ми вже знайшли разом з командою, там є дійсно багато моментів, які потребують змін, є дуже багато зауважень. Ставки зараз дуже високі, адже ми не просто переробляємо Цивільний кодекс, ми маємо його гармонізувати із законодавством країн Європейського Союзу, він ні в якому разі не має суперечити нашій європейській інтеграції. І хоча автори стверджують, що він нічого не суперечить, я з цим не погоджуюсь, адже там є дуже багато питань, які не працюють таким чином в країнах Європейського Союзу.
Гарно прописано питання цифрових та репродуктивних прав
В чому зараз ми зрівнялися з європейськими нормами, а в чому ще дуже далеко до них?
В цьому законопроєкті гарно прописано питання цифрових, репродуктивних прав І це те, чого не було в попередній версії кодексу просто тому, що на той момент не було і репродуктивних можливостей, і цифрових прав, і можливостей якимось чином їх врегулювати. Це добре і це дуже схоже на норми GDPR (General Data Protection Regulation – суворий регламент ЄС щодо захисту персональних даних, що діє з 25 травня 2018 року. Він зобов'язує компанії по всьому світу, які обробляють дані резидентів ЄС, забезпечувати прозорість, згоду на обробку, право на видалення та безпеку інформації – ред.), які є у Європейського Союзу. Це нам в плюс. Але те, що стосується Сімейного кодексу, оренди землі, майнових прав, передачі певних речей у спадок, роботи з реєстрами – це все не відповідає нормам Європейського Союзу і має бути узгоджено. І до цього нам ще працювати і працювати. Мені дуже шкода, що ті, хто працювали над законопроєктом зараз, ніби упустили ці моменти.
Питання доброзвичайності має бути викинутим
Одне з ключових понять в кодексі – поняття доброзвичайності, тобто певний моральний фільтр. Які тут ризики?
Я бачу тут тільки ризики. Я розумію, чому могли додати цю норму. Вона ніби дає можливість судді, коли все зрозуміло, але ситуація якась особлива, використати цю норму, що не є описано законом. Така ідея в юриспруденції не нова. Але, на превеликий жаль, ми знаємо, що законопроєкт має бути прописаний таким чином, щоб надавати судді якомога менше дискреції і щоб він чи вона могли дуже чітко піти по закону і людина, яка діє в своїх інтересах, знала, що є за законом, а що ні. Питання доброзвичайності, на превеликий жаль, є дуже широким моральним імперативом, який не може пояснити ні сам автор, ні штучний інтелект. Це така широка норма, як на певних територіях, в певних моментах певні люди звикли себе поводити. Чому, хто, яким чином має визначати, за якими нормами, за якими правилами мають ухвалюватися ті чи інші рішення? Як людині зрозуміти, чи правильно вона діє, чи за законом, коли тут є така дуже широка історія про цю доброзвичайність? Я вважаю, що цей момент має бути викинутим із цього законопроєкту, ми будемо подавати правки якраз, щоб у суддів було якомога менше дискреції в цих питаннях.
Доброзвичайність – оціночне поняття. Чи не перетвориться воно на інструмент для суддівського свавілля і корупції, коли кожен суддя буде трактувати мораль, як це часто буває, на жаль, на свій розсуд?
Звичайно, саме про це ми і говоримо. Саме тому цю норму і все, що її стосується, з Цивільного кодексу потрібно вилучити. Я абсолютно її не підтримую. Я вважаю, що ми маємо чітко мати правила, за якими люди живуть. Ми жили без цієї норми в попередньому Цивільному кодексі і поки що немає жодного нормального аргументу, який би пояснив, яку кризову ситуацію вирішує питання доброзвичайності.
Кіра Рудик, facebook сторінка
Антидискримінаційна норма
Окрема проблема – виняток в антидискримінаційній нормі. Проєкт перелічує ознаки, за якими людину не можна дискримінувати, але допускає обмеження, якщо це потрібно, для так званого захисту доброзвичйності. Чи не викличе це хаос у практичному застосуванні?
Звичайно, це, по суті, історія, що не можна дискримінувати, окрім ситуації, коли це доброзвичайність. Це нівелює повністю норму щодо недискримінації. І в попередній версії, і в усіх наших законопроєктах, де є норма щодо дискримінації або недискримінації, дуже чітко формулювання щодо дискримінації і недискримінації має бути кінечним, чітким. Не можна допускати жодної дискримінації.
Репродуктивні права, біоетика та питання цифрових прав
До позитивів відносять прогресивні норми щодо біоетики і репродуктивних прав.
Дійсно, два аспекти, які я вважаю позитивними – репродуктивні права і біоетика. І питання цифрових прав. Ці норми прописані не ідеально, але дуже добре, що вони там є. Вони показують прогресивність кодексу і розуміння, що українці будуть і йдуть вперед в своєму законодавстві. Щодо норм репродуктивних прав, там покриваються ті питання, які вже обговорювалися в суспільстві щодо можливості збереження свого матеріалу і відтворення особи різними репродуктивними методами. Це описано непогано. Але, звичайно, я буду в цьому напрямку також подавати правки, адже ми хочемо забезпечити якомога простіші функції і способи для українців, щоб мати родину і нащадків.
В Україні насправді набагато менш зарегульований напрям щодо репродуктивних прав. У нас дозволено досі сурогатне материнство. Тому багато європейських країн користується цим, вони взаємодіють із Україною з цього питання. У нас більше можливостей зараз і в цьому кодексі, і взагалі в законодавчому полі, ніж у Франції, Британії або Німеччині. Питання репродуктивних прав має бути визначено не обов'язково Цивільним кодексом. Про це має бути більш ширший закон, який має обговорюватися не з юристами, а з лікарями-репродуктологами, які допоможуть якомога більш зважено, чесно, правильно і відкрито зробити так, щоб цей закон приніс користь людям і дав більше можливостей.
Вводиться поняття цифрових речей. Чи достатньо захищені в кодексі права власності, права на криптоактиви? А це нове поняття для сучасної України. Або ігрові предмети? Наскільки це добре чітко прописано?
На даний момент дуже добре, що це, в принципі, там прописано. Це є великою інновацією, що нарешті український Цивільний кодекс буде визнавати і цифровий образ, і криптовалюту, і різні цифрові речі. Питання оподаткування, використання, як в законодавчому полі ці механізми мають працювати – не мають бути у законі про Цивільний кодекс. Ми не можемо туди все напихати і про репродуктивні права, і про криптоактиви. Дуже добре, що там визначається це питання. І достатньо добре схоже на регуляції Європейського Союзу описано: "Так, у вас є цифровий образ, він має бути захищений. Так, штучний інтелект існує і його потрібно регулювати, щоб захистити людей від неправомірного його використання і використання вашого образу". Але яка за це відповідальність, хто, як, яким чином буде це моніторити, яким чином захистити себе? Це все має бути в іншому законі. Один із гарних аспектів цього кодексу – бо критики там багато – питання цифровізації цифрових активів та штучного інтелекту.
Як ці зміни відчує звичайний підприємець або людина, що орендує житло?
Це дійсно друга Конституція, тому що всі взаємодії в побутовому житті людини регулюються цим кодексом. Кожна людина ходить на роботу, взаємодія її з роботодавцем регулюється Цивільним кодексом, трошки трудовим правом. Хтось орендує квартиру або придбав житло – це також цивільна взаємодія. Ми одружуємося і розлучаємося – це також регулюється Цивільним кодексом. Тому ці зміни є монументальними і їх відчує кожен українець. Саме тому так важливо не тільки на емоційному рівні щось заперечувати, а дуже вдумливо, чітко його пройти. Мене найбільше тут турбує, крім питань цивільної взаємодії, Сімейний кодекс, сімейна частина Цивільного кодексу, адже там вводиться дуже багато сумнівних новацій, зокрема і про надання додаткового часу на примирення для подружжя. Я не вважаю, що українські суди мають це робити, особливо якщо в попередньому кодексі не було цих норм і ми бачимо, що це непогано працює. Що аліменти можна стягувати тільки за три роки за минулий час. Зараз ця норма, що можна намагатися стягнути за 10 років. Я вважаю, що це краще захищає родину.
