Фото: Пресслужба Артистки Чуприненко
У мене точно забагато пісень, і я не знаю, чи всім їм треба бути на стримінгах
Сьогодні ти презентуєш альбом "Екскурсії по городу". Як народилася ідея саме такої назви? Що ти в неї закладала?
Спочатку ми записали просто пісні на Jenny records у Львові, і Мар'ян Криськів, який записував їх, запропонував записати пісні про дім, і потім ми з Кариною Режевською, саунд-дизайнеркою і аранжувальницею цього альбому, вже думали над концепцією. Вона запропонувала цю концепцію "Екскурсії по городу", тому що в пісні "Степ", наприклад, є це "скучаю за екскурсіями по городу". У нас із мамою є така традиція під час повномасштабного вторгнення: щовесни вона мені надсилає величезне відео або дуже багато "кружечків", де показує всі новиночки, що вона висадила, як почуваються наші дерева, і тому ми вирішили це поєднати, і воно так добре, мені здається, об'єднало взагалі всі пісні з альбому.
Ці пісні чули твої слухачі, які ходять на твої концерти. Але зараз ти вирішила їх видати в цифровому форматі. Що для тебе означає випуск цього альбому?
Мені точно стає трошки легше, тому що я можу їх відпустити, і деякі з цих пісень мені дуже важко співати на концертах. Я рада, що тепер люди можуть їх послухати, і мені не треба їх завжди співати на концерті. Вони можуть трішки пожити окремо від мене. Також це добре, тому що можна "побути вдома" в якийсь момент. Але насправді, поки ми впродовж трьох років працювали над альбомом (у 2023 році він уже був записаний, і ми працювали над аранжуванням), дуже важко щоразу торкатися і переслуховувати це, допрацьовувати. Не з точки зору того, що ти просто працюєш над своєю піснею і тобі там щось може не подобатися — це, звісно, теж так, але те, про що ми працюємо і що хочемо туди "покласти", дуже обтяжує серце. І я рада, що можу його трішки полегшити тим, що відпускаю це в світ, і люди можуть його слухати, а я можу перестати це слухати.
Ти свої пісні любиш так уже віддати і не "мучитися" принаймні самій?
Так, і ще в мене таке ставлення до запису специфічне, тому що через те, що найбільше в житті я люблю писати пісні і співати їх на концертах. На концерті ніколи не може бути однакової пісні, тому що це інші люди, інша ти, інші якісь думки, і вона завжди трішечки трансформується. А коли треба записати одну версію і залишити її у вічність, мені завжди так дивно, тому що, по-перше, це завжди ніби не до кінця правда, коли я просто сиджу в студії сама і немає людини, з якою цей конект відбувається, немає слухача, з яким ми створюємо якийсь простір разом за допомогою пісні. І я завжди дуже прискіпливо думаю, чи хороше виконання пісні зараз на записі, чи не дуже. І лайви, наприклад, мені завжди подобаються значно більше, хоча це теж фіксація, але це точно чесна фіксація в цей конкретний момент, із цими конкретними людьми, на цьому конкретному концерті. А коли це якийсь один запис пісні назавжди на стримінги, я така: ой-ой-ой. Тому їх дуже мало на стримінгах.
У тебе є ціль записати все, що зараз звучить у твоєму репертуарі? Чи це буде поетапно і щось узагалі може не бути в цифрі?
Точно чогось не буде в цифрі. У мене забагато пісень. І замало грошей. Я дуже вдячна кожній і кожному, з ким записувала взагалі за життя пісні, тому що в більшості це або супердружні, або взагалі безоплатні якісь умови, з якими ми працюємо. Я дуже вдячна цим людям, тому що якби я платила за всі ці пісні, їх би не було на стримінгах. Для мене це така велика частина бюджету, я стараюсь потроху що можу виділяти, але пісень точно забагато, і я не знаю, чи всім їм треба бути на стримінгах.
У підлітковому віці у мене був дуже болючий удар, тому що виявляється, світ повен несправедливості, злості, ненависті і болю
Я пропоную "зазирнути" зараз усередину цього городу. Чим він наповнений і про що ці пісні для тебе самої?
Відкриває цей альбом такий дуже великий удар по голові. Це spoken word трек "Одіяло" — там дуже все жорстко, із суржиком, матюками і без музики. Це твір, який я написала вночі, після того, як поговорила з батьками про те, що тата не можуть прийняти в лікарні без російських документів. Він так і звучить, і коли я його слухаю, мені трішки страшно, що в мені є стільки злості, чогось темного і неприємного. Після цього ми чуємо голос моєї мами як розраду. Далі — найсвітліша, як на мене, пісня альбому — "Світ повен любві". Вона про дитинство, дорослішання і про те, чи має бути світ повен любові, нам мають надати цю любов, чи ми маємо самі її робити. Тому що через те, що в дитинстві я була оточена любов'ю, думала, що весь світ такий, і ніби мені обіцяли, що світ буде такий, а потім, з дорослішанням, у підлітковому віці, у мене був дуже великий болючий удар через те, що, виявляється, світ повен несправедливості, злості, ненависті і болю. І що з цим робити? Мені обіцяли одне, а виявилось інше. З часом я зрозуміла, що світ — це просто світ, він повен всього і мені нічого не винен. І це моя відповідальність. Якщо я хочу робити його повним любові, то це треба робити, а не чекати, що світ мені щось дасть.
Ти вже говорила про частину своєї команди. Хто ці люди, які бачать світ разом із тобою ось так?
Я дуже рада, що в цьому альбомі можна почути багато моїх друзів. По-перше, почути мамочку і мамин голос — це найкраще в світі. І записував Мар'ян Криськів на Jenny Records, аранжувала моя близька подруга Карина Режевська. В треці "Серце" можна почути Павла Літовкіна. Це гітарист, з яким ми виступаємо теж у лайвах (частина Артистки Чуприненко). У пісні "Дощ" можна почути дуже багато моїх подруг, з якими ми теж інколи співаємо разом. І в багатьох із цих пісень ще можна почути Марійку Клименко. Ми з нею граємо теж у гурті Артистка Чуприненко. Вона грає на клавішах і співає разом зі мною.
Обкладину альбому створила Ліза Букреєва. І це не просто обкладинка для альбому — це її проєкт, який називається "Робота по дому". І якщо ви зайдете на стримінги і побачите обкладинку, то це сфотографований український пейзаж через артилерійську бусоль. І проєкт про те, що українським військовим треба воювати не на абстрактних територіях, а часто воювати по своєму дому. Це дуже для мене теж цінно і болюче. Мені хотілося поєднати це з цими піснями.
Твій дім, твої рідні місця — все це зараз в окупації. Розкажи, де ти береш сили радіти життю? Бо порядок денний зараз не такий, що надихає радіти життю і дивитися на сонце…
Не те щоб у нас дуже є вибір радіти чи не радіти. От учора я говорила з мамою вночі, коли гуляла з собакою, і вона раділа, що їй дуже багато людей, коли вийшов альбом, казали про нього хороше, як він допомагає їм. І це мене дуже потішило, що воно насправді має якийсь сенс, що це не просто випустити пісню, щоб похизуватись, що я отак умію слова складати чи отак умію звуки підбирати один до одного. А що це має якийсь сенс і може комусь допомогти. Ось у цьому я знаходжу собі відраду. Раніше, коли був краще зв'язок, то я навіть просила своїх друзів, і вони дзвонили мамі по відео, і вона дивилася на концерти, тобто вона "була" на декількох моїх виступах. Це було теж дуже щемко — знати, що вона дивиться.
Зараз у всіх ніби своя ще окрема війна, і всі заклопотані своїми якимись складнощами
Поділись на власному досвіді, як узагалі планувати майбутнє, коли фактично у тебе вкрали твоє минуле?
Я думаю, треба робити трішки більше, ніж ми можемо. Бо я якось почула думку своєї знайомої, що, ну от я ж продовжую ходити на роботу і робити те, що я вмію. І цього насправді дуже недостатньо, тому що якби всі ми робили те, що вміємо, і продовжували робити те, що вміємо, то ми б уже говорили російською мовою, і України б не існувало. І тому точно треба робити більше, ніж ми можемо зараз, але водночас треба завжди знаходити в цьому маленький результат — те, що ми можемо "помацати". Наприклад, ми часто відкриваємо якийсь маленький збір як частину великого і, звісно, складно відчути якийсь вплив, коли ти просто закрив свою банку і сам нічого не купив і не передав війську. І тому треба знаходити для себе якісь ці точки: от я допоміг — і це вже щось; я можу зробити тут; а тут я можу поспілкуватися з молоддю поїхати; тут я можу підтримати когось; подзвонити зайвий раз подрузі, у якої служить чоловік, якій треба зараз моя підтримка, чи другу, який втратив свою кохану на війні. І не забути про них. Це теж трішки більше, ніж ми можемо, тому що зараз у всіх ніби своя ще окрема війна, і всі заклопотані своїми якимись складнощами. І мати ще трішки більше місця в серці, щоб впускати туди проблеми інших людей — це теж, мені здається, те, що може допомогти людям розуміти один одного з різними проблемами — у когось це проблема окупації, неможливості поїхати додому і ненависті до всіх можливих свят, тому що раніше вони проводили їх удома, а в когось інші проблеми. І от коли людина з заходу України каже: "Дякую, що ви пишете ці пісні, тому я можу відчути, що ви переживаєте, можу бути ближче і краще розуміти людей, які це переживають", я думаю, це найкраще, що можна почути. І коли я, яка не маю цього досвіду, відкриваю своє серце до людини, яка, наприклад, живе чотири роки в розлуці зі своїм чоловіком, виховує сама дитину, то я теж ніби намагаюся ще взяти до себе її переживання.
Тема дому насправді наскрізна. В чому ти зараз відшуковуєш цей дім? У чому він для тебе?
Мій дім точно залишився на Херсонщині, і я не хочу замінювати його. Я хочу повернути його. Я хочу все одно свій фокус тримати на тому, щоб повернути і не втратити навіть сама для себе відчуття того, що я можу туди повернутись. Бо інколи, звісно, коли велика безнадія настає і здається, що ми ніколи не повернемось додому, я не хочу це переживати. Хоча водночас я розумію, що дорослішаю і мені б хотілося жити завжди в селі. І раніше мені хотілося завжди жити просто вдома. Я думала, що поживу кілька років у Києві і повернуся додому, і там будуть рости мої діти. І зараз я стаю старшою, хочу народити дитину, хочу мати свій дім. І розумію, де я можу це зробити. Я дивлюся на будинки в інших областях України, щоб зараз там будувати свою сім'ю, але не відмовлятися від того, де знаходиться мій дім.
Я Маруся Чуприненко, яка пише документальні пісні і любить створювати за допомогою пісень простір, де ми можемо побути разом з людьми
Ти знімалася у фільмах "Гуцулка Ксеня", "Простір", "Сторонній". Також ти граєш у виставах Малого театру. Які в тебе зараз стосунки з кіно і театром? Чи ти все ж таки співачка, Артистка Чуприненко і все?
Ні, звісно, я ще й акторка Малого театру в Києві. Я запрошую вас на вистави "Пісні Полісся", "Маклена Граса", "Сумнів". Я ще себе вважаю акторкою і музиканткою. І от я думала про те, що перший цей альбом, який вийшов, можливо, дає мені трішки більше відчуття себе як музикантки, бо я завжди відчуваю себе в полі музики такою, що я збоку стою. А тепер я вже не можу так сказати — у мене є альбом. Я вже й музикантка, виходить.
Зараз, коли вже вийшов твій перший музичний альбом, як для себе відповідаєш на запитання, куди ти рухаєшся далі? Хто ти все ж таки вже тепер — співачка чи акторка?
Я Маруся Чуприненко, яка пише документальні пісні і любить створювати за допомогою пісень простір, де ми можемо побути разом з людьми.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
