Фото: Пресслужба Lida Lee
Не можу сказати, що я провокаторка від природи, я радше бунтарка
Сьогодні ти презентуєш пісню "Танці". Що має статися зранку, щоб ти почала день із танцю?
У принципі, кожен мій день починається або з лімфодренажного масажу (це теж такі собі танці можуть бути), або з якихось активностей. І я зрозуміла, що, коли ти починаєш день саме так, то він реально тебе якось налаштовує на класний, позитивний настрій. Ти не зациклюєш свою увагу на чомусь поганому. Мені здається, зараз нам дуже важливо це робити.
Для тих, хто ще не чув твою нову пісню. Про що вона? Який головний сенс і настрій ти туди зашила?
Було б дуже банально зашити в назву пісні "Танці" щось про те, що потрібно танцювати. Ні, це про те, що потрібно бути вільною, робити те, що ти хочеш і як ти відчуваєш. Ми зняли кліп у більярдній, бо є ще такий стереотип, що більярд — це суто чоловіча територія і жінкам там немає чого робити. Але ми захотіли з цією роботою розвіяти будь-які міфи, що є, умовно, чоловіча і жіноча справа, "жінка має", "чоловік має". І якщо людина відчуває, хоче робити щось, нехай вона це робить. І неважливо, чоловіча це справа чи жіноча. Найголовніше — щоб усі в цьому житті були щасливими. Тому це така дуже цікава, провокаційна робота, де я збираю погляди чоловіків, які думають, що зараз вони повністю володіють моєю увагою, але ні — на території з'являється ще одна жінка, з якою ми починаємо таку запеклу боротьбу.
Насправді кожна твоя робота — це часто така мистецька провокація. То ти від природи провокаторка чи сьогодні це такий дієвий спосіб просто донести мистецтво, бо інакше люди просто не помічають контент?
Ні, я не можу сказати, що я провокаторка від природи, я радше бунтарка. Я зрозуміла, що я людина, якій цікаво не тому, що я хочу відрізнятися, мені просто цікаво йти проти системи і для себе самостійно десь руйнувати якісь міфи і стереотипи. Тому от я зараз особисто відчуваю в собі цей якийсь новий вайб. Навіть у кліпі. Даніель каже: "Класно було б зробити татухи". І я кажу: "Давай!" Я майже записалась у тату-салон, щоб набити справжнє, а він каже: "Почекай-почекай". А мені так реально сподобалось, що я ще декілька днів після кліпу не змивала ці татухи, бо я відчуваю в собі зараз таку силу свого характеру. Деякі жінки зараз, дивлячись на мене, запитують: "А де можна придбати таку самовпевненість?", а я їм кажу, що просто працювати над собою кожен день, інколи навіювати собі цю впевненість, і вона призведе до якогось іншого результату. Бо я так само декілька років тому відчувала себе абсолютно інакшою дівчинкою. А зараз я інша.
Зараз саме та ера, коли чоловіків приваблюють дівчата, які дозволяють собі оцю проявленість: бути десь і смішною, неідеальною, ненафарбованою
У музичних новинах на Промені і от зараз ти кажеш, що руйнуєш стереотипи. Але якщо так глобальніше, я подивився, що Україна зараз серед тих країн, де з 2017 року офіційно немає жодних заборон з професіями для жінок. На твою думку, цей поділ на жіноче і чоловіче реально досі існує?
Я досі натикаюсь на інтерв'ю, які щодня викликають нові ці заголовки, що "жінка має". Буквально позавчора: "Жінка має бути для чоловіка непрочитаною книгою. Саме тоді вона зможе...". Нічого вона не має! Боже, скільки ми будемо грати якусь цю роль? Що ми можемо, що ми не можемо робити? Дівчата, ми можемо реально все. І мені здається, зараз саме та ера, коли чоловіків саме приваблюють дівчата, які настільки дозволяють собі оцю проявленість: бути десь і смішною, неідеальною, ненафарбованою, не з ідеальними пропорційними формами, а бути собою. Тому от я зараз хочу, щоб кожна жінка настільки проявлялась і відчувала себе в цьому на всі 100%.
Люди часто плутають якісь упередження зі звичними правилами, наприклад, гри. Де для тебе проходить ця лінія? Коли це ще дурний стереотип, а коли — правило, яке просто треба поважати? Наприклад, у стосунках, коли це правила пари.
Ви за ними граєте, якщо вам обом комфортно, і все. А люди, наприклад, які спостерігають за вашою парою і якось засуджують, — ну, це не їх справа. Найголовніше, щоб вам у цих умовах, у цих домовленостях було окей.
Не можу тебе не запитати ще про один момент. Ти кажеш, що радше бунтарка. Але чи не здається тобі, що таке бунтарство — це своєрідна боротьба із системою?
Та я не борюся з системою. Я собі дозволяю робити щось, я не борюся. У мене немає такої мети побороти і бути тут якоюсь феміністкою. Ні, я не про те. Я — просто про таке шалене своє бунтарство, яке відкриваю з кожною роботою. І мені неважливо, чи буде це якось схвалено іншими людьми.
А в тебе бували такі моменти, коли ти, умовно, розбивала якусь стіну, а потім така: "Боже, та її ж можна було просто обійти. Або змінити до неї своє ставлення. Чи взагалі поклеїти на неї шпалери"?
Звісно. А інколи ця стіна взагалі була не стіною. Але ж у цьому є, мені здається, зростання. Бо коли ми маленькі, п'ятиповерхова будівля для мене — це було щось нереально велике, масштабне. А потім ти виростаєш і бачиш, яка вона маленька. Так мені здається і в повсякденному житті. Звісно, інколи ми гіперболізуємо щось, але ми ж на цьому і навчаємось. І не можу сказати, що я за щось там переймаюсь і шкодую. Я це все сприймаю як досвід. Звісно, можна було б не розшибати голову, не ставити собі якісь ґулі, а трішки легше проходити це все. Але, мені здається, ніхто не знає, якою б я була сьогодні, якби тоді не пережила цей досвід. Тому я дуже легко до цього ставлюся.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
