Фото: Пресслужба гурту Мертвий Півень
Ми змушені теж дивитися на течії сучасного шоу-бізу, тому що нам теж природньо хочеться бути почутими
Розкажи, як взагалі з'явилася ця історія? Хто кому запропонував зробити трек "Прощальна пісенька блазня"?
Усе почалось з того, що Юрко Андрухович запропонував нам виступити на його літературному вечорі, присвяченому виходу крайньої збірки "Листи в Україну. Версія XXL". І коли ми готували матеріал, він у процесі надіслав нам вірш-пропозицію зробити пісню. Тобто ініціатива йшла від нього. Але це, скажімо, така була проба — вийде, не вийде. І врешті після кількох спроб ми зробили повноцінну пісню і надіслали її Юркові. Йому сподобалось, і він з нами її заспівав, власне, на цьому літературному вечері. Це було в Молодому театрі минулого року. І з часом ми там уже випускали наш перший альбом, але зараз уже почали запис другого альбому. Ну і логічно, що "Прощальна пісенька блазня" увійшла до цього майбутнього другого альбому. І що цікаво, цей альбом із самого початку має якийсь бароковий напрям, і тому пісня вийшла дійсно така барокова.
У вас по суті вийшла колаборація не лише з Андруховичем, а по факту із Шекспіром. Чому ви пішли саме до нього? Що такого гострого і сучасного знайшли в тому тексті, як для сьогодні?
Цей текст одночасно й іронічний, і в ньому є і нотки суму, і нотки дорослішання. І він життєвий, мені здається. І це така життєва пантоміма — "прощальна пісенька-блазня", що він наче йде, але попри це він розповідає про своє життя і, до речі, про дощі — нам це теж сподобалось, оскільки ми у Львові живемо, і це точно та сама англійська погода, що дощі у нас — це звичайна і нормальна річ. Крім того, там є відсилка до театру. Театральність — це теж частина Мертвого Півня. Тому тут усе склалося докупи, плюс Юрко Андрухович. Я вже не раз казав, що це наш поетичний патрон, на вірші якого дуже багато пісень у Мертвого Півня. Так склалося якось органічно. Місько Барбара дуже любив на його вірші щось створювати. Одним словом, це ідеальна наша півнівська колаборація.
Вашому колективу вже 37 років. Для вас звернення до класики — це природно й органічно. Але сьогодні складно уявити молодого артиста, який би взяв у роботу, умовно, Шекспіра, бо зараз головна метрика — чи "залетить" фрагмент пісні в тікток. Чи вимірюєте ви сьогодні свій музичний успіх, коли обираєте матеріал? І взагалі, чи потрібно вам його вимірювати?
Ми насправді зі свого боку змушені теж дивитися на якісь, скажімо, течії сучасного шоу-бізу, тому що нам теж природньо хочеться бути почутими. Я б не сказав, що ми якусь велику ставку робимо на тікток, але це працює в зворотному порядку — деякі наші пісні вірусяться самі собою. Тобто, наприклад, пісні "Поцілунок", "Гобелен", останнім часом "Пригадай" — люди самі роблять з ними відео, і ми до цього практично не докладаємося. Дуже рідко буває, що щось підзнімаємо, але швидше з метою анонсу концерту або альбому. Тому ми дуже любимо нашу аудиторію і завдячуємо, що вона є дуже активною і постійно молодою — це ще один феномен. Ми намагаємось не втрачати зв'язок з реальністю і розуміємо, що, якщо не будемо дотримуватися в цілому цієї системності, то хтозна, чи вдасться бути почутими.
Я дуже люблю багатьох інді-артистів, які не заявляють про себе як про щось мейнстримне
Не можу не запитати про твої відчуття зараз, коли все дедалі частіше вимірюється алгоритмами, стримами, потраплянням у рекомендації тіктоку чи інших соціальних мереж. Як тобі здається, чи існує сьогодні мистецтво в чистому вигляді? Чи все статично звелося до математики, прорахунків і показників успішності?
Безумовно, існує, і немає жодних сумнівів у цьому, тому що наразі є надзвичайно велика кількість артистів, і серед них є артисти абсолютно не заангажовані жодними лейблами і показниками. Звичайно, кожен артист хоче мати якусь здорову, нормальну реакцію. І оскільки зараз епоха стримінгів і такої легалізації музики (в тому числі ми в Україні теж дійшли до цього за останні роки), це приємно насправді, тому що від цього є профіт, від цього артист може заробляти — хтось більше, хтось менше, але це працює. Тому на це важливо дивитись, звичайно, але триматись лише цифр і показників тіктоку та інстаграму — це жахлива насправді стратегія, тому що ти за цим губиш якийсь мистецький внутрішній спалах і зв'язок з реальністю. Тому артистів таких багато, це точно. Я сам дуже люблю багатьох інді-артистів, які не заявляють про себе як про щось мейнстримне, і це цікаво. Це як насолоджуватися якимось художником, якого ти вперше бачиш. А так, звичайно, потрібно слідувати і внутрішнім відчуттям, хто тобі близький, а хто не дуже.
Фото: Пресслужба гурту Мертвий Півень
Чи є вже зараз у гурті думка, чи робити відеороботу на "Прощальну пісеньку блазня"? Можливо, це буде якась театральна містика чи щось зовсім несподіване, чи, може, взагалі не буде кліпу?
Насправді ми думаємо про це, і наче Юрко Андрухович виявив бажання зробити відео. Просто це відео має бути влучним і добре зробленим, тому що дуже легко просто одягнути кілька костюмів і попрацювати на камеру. Але хочеться все-таки сюжетності, якогось змісту. Одним словом, думаю, що радше так, ніж ні. Тому що пісня має таку візуальну, так би мовити, складову і проситься якесь гарне відео, може, в якійсь таверні тощо, якесь таке середньовічне. Ну, подумаємо, подивимося. Можливо, можливо.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
