Пожежа в окупованому Криму після атаки дронів. Ілюстративне фото: t.me/krymrealii
"Масштабні атаки на енергосистему тимчасово окупованого Криму даються взнаки"
Сили безпілотних систем за перші дні липня уразили приблизно 37 енерговузлів на окупованих територіях, зокрема підстанцій в тимчасово окупованому Криму. Наскільки болісними є ці удари для Російської Федерації? Чи поки вони ще надто локальні, щоб говорити про якісь масштаби?
Крим для мене рідний регіон. Я маю чимало інсайдів звідти, тому можу поділитися з вами щодо тих процесів, які відбуваються в Криму. Вони геть невтішні для тамтешніх окупантів та представників гауляйтерської влади. По-перше, криза для роботи бізнесу. Брак паливно-мастильних матеріалів буквально зупиняє весь приватний бізнес. Є серйозна проблема зі зв'язком, з електрикою, бо масштабні атаки на енергосистему тимчасово окупованого Кримського півострова даються взнаки. Є абсолютно очевидна безпорадність тамтешніх гауляйтерів та окупаційної влади, які не спроможні не лише оперативно вирішити проблеми, а й навіть здійснювати комунікацію з мешканцями тимчасово окупованого Криму та Севастополя. Це, звісно, викликає роздратування серед мешканців, але ніхто на широкий загал свої претензії відкрито не намагається висловлювати, бо є ризики.
"Зараз українська армія перетворює Крим для росіян на "валізу без ручки"
Коли ми говоримо про наші удари вглиб російської території, по їхній логістиці, енергетиці, то завжди лунає фраза, що російська армія буде постачатися до останнього. Тобто можуть голодувати місцеві, можуть стояти цивільні автомобілі, але вороже військо буде постачатися і енергією, і пальним. Чи зможуть росіяни продовжувати це робити в Криму в такому ж режимі на теперішньому етапі?
Нині у росіян є серйозне обмеження щодо сталого і безперебійного логістичного забезпечення своїх частин та підрозділів, які діють не лише на теренах тимчасово окупованого Криму, а й на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей. У них дійсно серйозні проблеми і ці проблеми починають лише масштабуватися, адже Сили оборони України, зокрема Сили безпілотних систем, працюють фактично в режимі нон-стоп. Є чимало цілей, по яких час від часу прилітають українські дрони та ракети. І тут, я думаю, ми маємо дякувати цим процесам не лише тому, що ефективно працюють СБС, інші складові українських Сил оборони, а й українським партизанам, які діють на теренах тимчасово окупованого Криму, українським вовкулакам, які проводять розвідку та дорозвідку важливих об'єктів, а потім вже по цих об'єктах прилітають. Це дуже важливий фактор, адже тут і зараз українська армія перетворює Крим для росіян на "валізу без ручки". В таких умовах росіянам і тяжко нести цю валізу, і шкода кинути. Тож очевидно, що цей процес дуже важливий, адже весь тягар забезпечення і російського угрупування в тимчасово окупованого Криму, і тамтешніх мешканців повністю лягає на окупаційну владу.
"Москва також перебувала в "червоній зоні"
Нещодавно росіяни радісно повідомляли, що збили українську ракету "Фламінго", але забули, як до того "Фламінго" прицільно влучали в їхні інфраструктурні об'єкти та НПЗ. Водночас міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що Україна, мовляв, більше не потребує ракет "Таурус", оскільки має власні далекобійні засоби ураження. Це об'єктивна оцінка розвитку українського ПК чи дипломатичне формулювання, чому Берлін так і не готовий передати ці ракети?
Я думаю, що тут скоріш за все працює певний прагматизм. Будь-яка країна європейського континенту передусім прагне максимально посилити власні оборонні спроможності. Незважаючи на те, що пан Пісторіус постійно відмовляє Україні в передачі цих надзвичайно важливих і ефективних ракет, ми в жодному разі не маємо права недооцінювати військово-технічний та економічний внесок уряду Німеччини в підтримку України, який спрямований на забезпечення нашої незалежності та відновлення територіальної цілісності.
Щодо напрацювань від компанії Fire Point, то ми маємо розуміти, що вона в першу чергу видаляє так звану "мобілізаційну зброю". Вона відносно примітивна за складом, за тактико-технічними характеристиками, але за рахунок масового виробництва такої зброї ми маємо гарантовану можливість пригнічувати ворожу систему ППО навіть у найзахищеніших регіонах РФ і тимчасово окупованих територіях нашої країни. Сьогодні вночі, чуючи вибухи у нашій столиці, я мав можливість моніторити деякі російські пабліки, які повідомляли про рух українських дронів та ракет. І сьогодні вперше за певний проміжок часу знов з'явилися повідомлення про сигнал повітряної тривоги над столичним регіоном. Тобто спочатку в Підмосков'ї, в областях, які межують з цим регіоном РФ, а потім і Москва також перебувала в так званій "червоній зоні". Прямували туди наші дрони та ракети. Звісно, про наслідки поки нічого не можу сказати, але я певен, що згодом ми дізнаємось, що цього разу вдалося досягти нашим дронарям. Бо вочевидь, що Путін та його оточення ніколи не зрозуміють хибність своїх планів і намірів, допоки в російській столиці не будуть лунати вибухи на об'єктах оборонної промисловості чи військової інфраструктури. В принципі, тут варто згадати твердження нашого президента Володимира Зеленського, який сказав, що для того, щоб змусити Путіна поступитися і зупинити цю війну, треба перетворити Москву на острів Москва.
Владислав Селезньов. Фото: facebook/vladislav.seleznev.94
"40 діб інтенсивної роботи Сили оборони України з примусу до миру ближче до кінця цього місяця почнуть даватися взнаки"
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан знову запропонував Анкару як майданчик для прямих переговорів між Україною і Росією. Це буде обговорено на саміті НАТО, зокрема. Чому зараз знову з'явився цей меседж? Що змінилося, які чинники вплинули на його появу, а найголовніше – що можемо побачити в разі розвитку цієї пропозиції?
Пропозиції наших турецьких друзів та партнерів очевидні. Вони прагнуть стати частиною перемовного процесу. Це, по-перше, збільшує вагу зовнішньополітичної діяльності Турецької Республіки. І територіально проводити перемовини у Стамбулі достатньо зручно всім учасникам переговорного процесу. Але поки що я не бачу якихось сталих підстав для забезпечення такого перемовного процесу, бо Путін не готовий йти на поступки. А це значить, що жодних спільних елементів, які б мали визначити абсолютно конструктивний дипломатичний діалог, поки що немає. Подивимось, що буде ближче до осені, адже я певен у тому, що діяльність Сил оборони України, яка буде спрямована буквально на спонукання путінського режиму до перемовного треку, відбуватиметься далі. І саме 40 діб інтенсивної роботи з примусу росіян до миру, яку нині реалізують Сили оборони України, думаю, зрештою десь ближче до кінця цього місяця почнуть даватися взнаки. Тоді ми й подивимось на реакцію і Путіна особисто, і його оточення щодо "переможного" треку.
Аргумент української зброї
Видання Financial Times знову пише про чергове відтермінування завершення війни до 2027 року, бо Путін, мовляв, поставив собі цілі захопити Донецьку область і все окупувати. Вони вже і Костянтинівку приписали собі. Але це знову переводить нас у стан нерозуміння того, чим керується Путін. Він дійсно не має інформації, він йде до останнього чи він справді погодиться на переговори тільки тоді, коли Росія постане перед вибором взагалі існування в нинішньому її форматі?
Схоже на те. Очевидно, поки що Путін вважає, що він має ресурси, має можливості для того, щоб силою зброї реалізовувати свою концепцію щодо окупації бодай частини території нашої країни. Звісно, на широкий загал він поки не продукує повідомлення про те, що прагне мати під контролем всю Україну, хоча очевидно, що про це він безумовно мріє. Але очевидно, що представники вищого військово-політичного керівництва РФ прагнуть здобути контроль не лише над територіями, де зараз відбуваються активні бойові дії (Луганська, Донецька області), а й над територіями Херсонської та Запорізької області. Тим більше, що деякі російські пабліки буквально і прямо вказують на певні територіальні претензії до України, зокрема, щодо Миколаївщини, Одещини, Харківщини, Полтавщини. Тобто фактично ворог намагається перетворити нашу країну на територію, яка не буде мати доступу до Чорного моря. Це дуже серйозний виклик. І я б не став сподіватися на те, що маючи такі амбіції, ворог поступиться своїми планами. А от єдиний аргумент, який змушуватиме це зробити ворога – це аргумент сили української зброї.
