Фотоілюстрація з відкритих джерел
"Або залучати мігрантів з інших країн, або шукати внутрішні резерви. Внутрішнім резервом можемо вважати жінок"
Наскільки критичним сьогодні є дефіцит робочої сили для української економіки та як неактивні на ринку праці жінки можуть стати головним резервом і джерелом поповнення ринку?
Протягом останніх років дефіцит робочої сили став головною проблемою для українських компаній. Національний банк наводить оцінку, що на кінець 2025 року більше половини українських компаній, зокрема 62%, визначили цю проблему як важливу. Що цікаво, для порівняння, військову небезпеку зазначили серйозною проблемою лише 57%. Разом із тим, хотілося б додати, що це не проблема, яка виникла лише після повномасштабного вторгнення. І до 2022 року скорочення населення працездатного віку, розрив між навичками теж створювали певні загрози та дефіцит кадрів. Але, звісно, після повномасштабного вторгнення ця проблема набула нових акцентів через еміграцію, внутрішнє переміщення осіб, мобілізацію значної частини чоловіків до війська та через зростання доглядового навантаження на жінок. Цей комплекс проблем плюс руйнування виробничих потужностей, підвищення витрат виробників, які змушені піднімати заробітні плати для того, аби залучати персонал, створює проблеми не лише для українських компаній, але й загалом величезну проблему на макрорівні, тому що це обмежує пропозицію робочої сили і як результат уповільнює економічне зростання, тобто зростання нашого ВВП.
Міжнародні партнери також погоджуються в оцінці, що з перспективами відбудови нам потрібно буде суттєве залучення кадрів. І тут якраз два варіанти. Або залучати додатково мігрантів з інших країн, або шукати внутрішні резерви. Цим внутрішнім резервом ми можемо вважати жінок. Зокрема, результати нашого дослідження показали, що серед опитаних респонденток компанії "Info Sapiens" 73% жінок, які зараз не працюють, хотіли б знайти роботу.
А це жінки пенсійного віку чи жінки робочого віку, які просто не працюють?
Так, це особи працездатного віку, які наразі з різних причин не працюють. Причини можуть бути різні. Зокрема, респондентки здебільшого зазначають серед причин, з яких вони не виходять на роботу, перевантаження доглядовою працею. Тобто відсутність можливості влаштувати дитину до садочка, у зв'язку з чим жінки вимушені залишатися вдома. Або це догляд за старшими членами сімей. Також жінки зазначають, що одним із бар'єрів є складність дістатися до роботи, тобто відсутність наявних пропозицій у близькій відстані до їхнього місця проживання. І звісно, це питання заробітної плати.
"Більшість жінок готові влаштуватися на роботу за 20-30 тисяч гривень на місяць"
А очікування тут завищені чи взагалі-то нормальні?
Взагалі, жінки досить адекватно відповідали щодо своїх очікувань на зарплату. Очікування відповідають середньому рівні по Україні. Тобто більше жінок готові влаштуватися на роботу за 20-30 тисяч гривень на місяць. При тому, що третина жінок старшого віку готові розглядати роботу навіть з оплатою до 15 тисяч гривень. Це враховуючи, що в них є ще якась пенсія.
"Дедалі більше українських підприємств готові розглядати кандидатів віком 60+"
Наскільки роботодавці готові брати на роботу жінок без досвіду або після перекваліфікації, аби вони замість чоловіків працювали на тих місцях, які звільнилися?
Проблема дефіциту кадрів змушує і бізнес також переорієнтуватися. Ми все більше бачимо випадків, коли бізнес фокусується не на пошуку готових кадрів, а на інвестиції у навчання новачків. Тобто самі очікування щодо кандидатів, які приходитимуть на певні вакансії, у підприємств уже стали нижчими. Вони готові брати навіть кадри без належної освіти та навичок і навчати їх. Плюс до того, що дедалі більше українських підприємств готові розглядати кандидатів віком 60+. Тобто старше населення тепер також є потенційним резервом, яке може на ринку праці заповнити ці вакансії.
Яка вікова категорія в першу чергу націлена на пошуки роботи, за вашими дослідженнями?
Я згадувала, що за результатами соціологічного опитування 73% жінок готові вийти на роботу і хочуть знайти її. Звісно, це не є однорідна маса. Тобто кластерний аналіз допоміг нам виділити, зокрема, групу молодших жінок віком 18-35 років, які є частіше заміжні, з вищим доходом у родині. І ось серед цієї групи 97% планують працювати. Натомість є й інша група. Це, наприклад, старші жінки, частіше пенсіонерки, з нижчим доходом. І тут готових працювати або відкрити, наприклад, власну справу лише трохи більше половини — 57%.
"Для старших жінок ключовими факторами є вік, стан здоров'я, нестача цифрових навичок"
Це несміливість, бо тривалий час перебували без роботи і тому вже важко повертатися до соціуму? Чи, можливо, є якийсь страх, що навичок не вистачає? Що з цією категорією 60+?
Якщо говоримо про категорію осіб, які не планують шукати роботу або мають якісь упередження, побоювання щодо виходу на ринок праці, то тут ключовим фактором є вік і стан здоров'я. Але можемо казати також і про суттєві побоювання щодо ґендерної нерівності, вікової нерівності, дискримінації на робочому місці, нестачі навичок, зокрема, не лише професійних, але й цифрових, що теж може перешкоджати належному виконанню службових обов'язків.
Які вакансії найчастіше цікавлять респонденток?
Найбільше цікавлять респонденток сфера особистих послуг, торгівля і сфера освіти. Разом із тим, є галузі економіки, де маємо суттєвий дефіцит кадрів, але ми розуміємо, що жінки поки що не виявляють суттєвого інтересу до таких вакансій. Це, наприклад, вакансії в армії, оборонно-промисловому комплексі та правоохоронній сфері.
"Найбільше цікавлять респонденток сфера послуг, торгівля і сфера освіти"
Ви сказали, що у сфері освіти шукають вакансії. Це вчителі, які готові продовжувати працю після виходу на пенсію? Чи виховательки в садочках?
Так, ця категорія також. І серед молоді є готові опановувати професію вчителя безпосередньо на різних рівнях, і також серед осіб старшого віку, які теж можуть знайти у сфері освіти вакансію, яка відповідатиме їхнім навичкам та їхнім запитам щодо зайнятості.
А чи були серед опитаних такі жінки, які не планували шукати роботу? Якщо так, то з яких причин?
Так, звісно, були жінки, які не планували шукати роботу. Критичним бар'єром у цьому результаті був саме вік і стан здоров'я. Інша причина, яку зазначали жінки, це надмірне навантаження доглядовою працею у домогосподарстві. І також жінки скаржились на те, що не можуть знайти належні робочі місця в територіальній близькості до свого місця проживання, або ж вакансії із гнучким графіком роботи.
"Найменший попит у сферах промисловості, логістики, публічної служби"
Які галузі сьогодні мають найбільший потенціал для працевлаштування жінок, а в яких кадровий дефіцит і надалі буде гострим?
Одним із аспектів нашого дослідження було зіставлення поточної зайнятості у різних галузях та зіставлення пріоритетних серед опитаних жінок галузей для працевлаштування. І якщо припустити, що ці галузі готові прийняти до себе всіх бажаючих кандидаток, то найбільші шанси наростити частку працюючих мали б галузі надання особистих послуг, готельно-ресторанного бізнесу, також сфера ІТ та медіа, мистецтва, спорту та фінансового сектора. Разом із тим, як я вже зазначала, попит серед жінок на вакансії у сферах промисловості, логістики, публічної служби, на жаль, має найменші перспективи збільшення кадрового ресурсу.
Марія Балицька. Фото: voxukraine.org
Для залучення жінок потрібен комплекс заходів
А які є реальні та дієві методи залучення жінок до ринку праці? Адже нам треба залучити до економіки близько трьох з половиною мільйонів жінок, потенційно готових працювати.
Якщо говорити про методи, то це перш за все комплексна робота. Ми не можемо обрати за один крок програму, яка б вирішила одразу, як залучити 3,5 млн жінок. Це комплекс заходів. Ми можемо відштовхуватися від тих бар'єрів, які зазначали жінки, і думати, як на них реагувати. Зокрема, наприклад, доглядова інфраструктура. Багато жінок зазначало, що відсутність садочків для дітей або послуг догляду для дорослих є в дефіциті, і це заважає їм виходити на ринок праці. Тому зрозуміло, що розвиток доглядової інфраструктури був би одним із методів, щоб поліпшити залучення жінок до ринку праці. Жінки також зазначали, що їм не вистачає гнучких форматів зайнятості. Тож тут важливим є розвиток дистанційних форматів роботи і розвиток транспортних маршрутів. Тому що жінки писали, що для них критично важливо добратися до роботи протягом години. Отже, робота із цією проблемою також могла б допомогти і стати одним із методів збільшення залученості жінок. Третій бар'єр — це, звісно, навички. Тобто розвиток програм навчання, дуальної освіти теж міг би допомогти жінкам швидше опановувати навички, які необхідні для відповідності на певні вакансії. І також окрему увагу варто приділяти певним вразливим категоріям. Зокрема, це представниці ВПО або жінки старшого віку. Для них потрібна не лише сама вакансія, яка відповідатиме навичкам чи їхнім запитам, але їм потрібна також підтримка, боротьба з певними упередженнями, допомога із пошуком роботи, можливо, певні кар'єрні консультанти.
37% досі не визначилися, чи хотіли б опанувати чоловічі професії
Я вже згадувала про чоловічі професії. Чи багато жінок готові або не готові перекваліфікуватися і йти у чоловічі професії?
У результаті дослідження ми помітили, що значного бажання жінок опановувати чоловічі професії, на жаль, немає. 60% респонденток повідомили, що не хотіли б цього робити. А 3% сказали, що хотіли би спробувати. Разом із тим, виходить, що 37% досі не визначилися, чи вони хотіли б опановувати такі професії, чи ні. Тобто це якраз та категорія жінок, з якою можна працювати. Ймовірно, більша популяризація таких професій, більша кількість навчальних програм могли б змінити думку цієї останньої категорії жінок.
41% жінок, які хотіли знайти роботу, не зверталися до служби зайнятості
Державна служба зайнятості. Чи вважають жінки її дієвим інструментом пошуку роботи і наскільки ефективно вона працює, на вашу думку?
Ми побачили, що значна кількість жінок, які хотіли би знайти роботу, не звертались до державної служби зайнятості. Це аж 41%. Разом із тим, ті, хто зверталися до служби зайнятості, по-різному оцінюють ефективність її роботи. Якщо ми говоримо про пошук роботи, то більшість оцінок свого досвіду були нейтральними або негативними. Але якщо подивитися, наприклад, на програми навчання, які пропонують державні служби зайнятості, то більшість респонденток досить схвально і позитивно відгукувалися про свій досвід, а отже, державній службі можна розвивати цей напрямок ще більше, розвивати інформаційну кампанію і дедалі більше жінок залучати до програм перекваліфікації.
Чи зазначали жінки джерела інформації про вакансію, якщо вони не зверталися до служби зайнятості? Сарафанне радіо, подруга сказала, оголошення на паркані тощо. Звідки інформація надходить до жінок?
Звісно, зараз у державної служби зайнятості є конкуренти. Більшість жінок планує звертатися або вже зверталася до колишніх колег з проханням допомогти у пошуку роботи або ж до сайтів-агрегаторів для пошуку вакансій.
"І опановують чоловічі професії, і відкривають свої бізнеси"
Зараз багато говорять про ветеранський бізнес. Зокрема, ми знаємо, що дуже часто ветеранський бізнес продовжують або започатковують дружини загиблих воїнів. Наскільки тут ми можемо розраховувати на сплеск активності саме жінок?
Такі тенденції ми також помічаємо. Війна кардинально змінила традиційний розподіл ролей. Через мобілізацію, демографічну кризу ми бачимо, що все більше жінок і опановують традиційно чоловічі професії, і відкривають свої бізнеси. Тому можемо говорити, що держава, бізнес будуть продовжувати потребувати більш інклюзивного підходу до працевлаштування та адаптації і жінок, і ветеранів, і літніх людей. Це розвиток різноманітних програм підтримки, як навчання, так і різних ваучерів на навчання, також ґрантів на відкриття бізнесу. Звісно, зі значною підтримкою наших міжнародних партнерів. Це може дати суттєвий сплеск та підтримку нашій економіці.
