Генеральна консулка України в Гданську (Польща) Світлана Криса. Фото Світлани Мялик
"Це дуже гарний жест, адже у польській дипломатії жінок-дипломаток, значно більше"
Незабаром минає сто днів вашої роботи у Гданську. Але ви маєте багаторічний досвід консульської роботи і до цього призначення. Ви працювали заступницею директора департаменту консульської служби МЗС України, а перед тим — на консульських посадах у посольстві України в Польщі, тож дуже добре знаєте специфіку польсько-українських відносин. Коли ви почали працювати в Гданську, що вас, можливо, найбільше захопило або здивувало?
Для мене тема роботи на консульських посадах під час війни — не нова. Я приїхала, власне, у 2014 році, коли в Україні вже був початок воєнних дій на сході. Саме тоді найбільша кількість громадян почала виїжджати з Донецької та Луганської областей, з Автономної республіки Крим. І ми стикнулися з великою кількістю людей та з їхніми проблемами. Це були люди, які виїжджали з окупованих територій без документів, з речами, валізками, які тільки вони могли забрати, і тоді вже постало питання документування цих людей, розміщення їх у місцях компактного проживання, для того щоб вони могли знайти роботу і житло. Звісно, це не до порівняння з тим, що було у 2022 році, коли прийшла повномасштабна війна. Тому мій приїзд у 2026 році я сприймала як подію, що все-таки продовжується той період, який був у 2014 році, але більш масштабніший.
28 березня 2026 року ви обійняли офіційну посаду Генерального консула України в Гданську і водночас це консульство стало Генеральним консульством України. Ви — перша жінка, яка очолила Українське генконсульство на території Польщі. Оця зміна, підвищення статусу — що означає?
Це дійсно так. За всі роки Незалежної України, а це 35 років, на посадах Генеральних консулів у Польщі завжди були чоловіки. Так само, як і в департаменті консульської служби, заступник директора — це посада, яку завжди обіймали чоловіки. Але все відбувається вперше, і я думаю, що це дуже гарний жест, тому що у польській дипломатії саме дипломаток, які очолюють Генеральні консульства Польщі в Україні, значно більше. І на сьогодні також є представниці-жінки, які очолюють, наприклад, Генеральне консульство Польщі у Луцьку.
"На півночі Польщі мешкає близько 300 тисяч громадян України"
З якими викликами ви стикнулися, коли почали працювати три місяці тому? Забігаючи наперед, можу собі подумати, що це проблеми, які стосуються української громади. Бо у вашому окрузі десь 420 тисяч українських громадян і десь 40%, я так розумію, це родини воєнних мігрантів.
Зараз уже не 420 тисяч. Є такий експериментальний звіт, який був проведений головним статистичним управлінням Польщі, і станом на початок 2026 року кількість зменшилася. На півночі Польщі мешкає близько 300 тисяч громадян України, з яких розподіл такий: у Поморському воєводстві близько 100 тисяч, у Вармінсько-Мазурському приблизно 30 тисяч, у Куявсько-Поморському 40 тисяч і в Західнопоморському близько 80 тисяч. Тобто та кількість громадян, яка була на початку 2022 року, коли було повномасштабне вторгнення, зменшилася. Багато громадян переїхали до інших країн, і також хочу зазначити, що багато повернулося до України. Я думаю, що наші громадяни, як і всі, очікували, що це буде короткий період воєнних дій. Але вже чотири роки. Ми знаємо, що в'їхали на територію Польщі на початку війни в основному жінки, діти та особи старшого віку, але сім'ї не можуть бути відділені. І також, напевно, питання асиміляції, інтегрування їх у суспільство не знайшло такого підтвердження, тож вони повернулися в Україну.
"Найбільша проблема — документування громадян України"
Є проблеми, з якими стикаються люди. Перш за все, це документування громадян України. Не всіх ми можемо підтвердити. Є люди, здебільшого це чоловіки призовного віку, які не мають "Резерв+" через те, що в них не було паспортних документів, і вони не можуть його встановити. Це проблема з тим, щоб документувати людину. А інші проблеми, з якими люди стикаються, вирішуються у робочому порядку.
"Кількість виїзних консульських прийомів ми збільшили вдвічі"
Я пам'ятаю, ви говорили, що хочете збільшити кількість виїзних консультаційних прийомів. Чи вдалося це зробити? Бо щоб запровадити нове, потрібен трохи більший штат. Як у вас з укомплектуванням Генконсульства у Гданську?
На сьогодні у нас штатна чисельність залишається такою, як і була. Це 5 консульських посадових осіб, які забезпечують консульський прийом як в Генеральному консульстві України, так і під час виїзних консульських обслуговувань. Так, ми збільшили кількість консульських обслуговувань. Якщо раніше на місяць ми здійснювали по одному виїзному обслуговуванню, то зараз їхню кількість збільшили удвічі. Наприклад, квітень, травень, червень, коли я вже тут була, ми здійснили шість виїзних консульських прийомів проти трьох у першому півріччі. У нас розподілено так: кожні два тижні здійснюється виїзне консульське обслуговування. Звісно, почергово, тому що найбільша кількість виїзних консульських обслуговувань у нас до Щецина, а також є Бидгощ і Торунь. Але проводимо у Бидгощі, бо відстань до Торуня 50 кілометрів, тож люди доїжджають на виїзне обслуговування до Бидгощі. У минулому місяці ми зробили два виїзних обслуговування — це Щецин та Ольштин. І плануємо в подальшому також збільшувати, якщо буде збільшена чисельність консульських працівників. З огляду на те, що у Вармінсько-Мазурському воєводстві всього 30 тисяч громадян України, і ця відстань не є такою великою, як зі Щецина до Гданська, то більшість приїжджає на консульський прийом до Генерального консульства України в Гданську.
"Паспорти, нотаріальні послуги та реєстрація актів цивільного стану громадян"
Найбільш запотребовані консульські послуги — це паспорти?
Це паспорти, перш за все. Тому що 10 років тому було запроваджено біометричний паспорт, і люди, які в 2016 році отримали біометричні паспорти, зараз міняють їх на нові. Отже, це паспортні послуги, близько трьох тисяч ми оформили за півроку паспортів, і для дітей, і для дорослих.Також нотаріальні послуги, це дуже поширена консульська дія. Йдеться про нотаріальні заяви та довіреності на представлення інтересів в Україні. І також дія, якої раніше не було — лише два роки, як вона набула такого масового характеру — це реєстрація актів цивільного стану громадян. В основному це отримання витягів про народження, одруження, розірвання шлюбу, зміну імені. Отже, це три дії, які на першому місці, і трішки менше зараз консульського обліку. Консульський облік — це колись була найпопулярніша консульська дія. Це було пов'язано з перетином кордону та можливістю перебування в Україні на транспортному засобі на іноземній реєстрації більше, ніж 60 днів для тих, хто на тимчасовому обліку. Раніше це були тисячі, а зараз ми можемо порахувати сотнями.
"Наш досвід, який ми отримали в Україні, є унікальним для всього світу"
Цей досвід інтеграції українців у Польщі може стати цінним ресурсом для повоєнного відновлення України. Багато наших співгромадян набули нових професій, освіти, суспільних компетенцій. Нещодавно у Гданську відбувалась вже п'ята конференція з відбудови України. Які ваші враження від цієї конференції, наскільки вона була результативною? І розкажіть про досвід українців, який у Польщі має попит і, можливо, матиме попит в Україні в процесах відбудови?
Досвід наших громадян неоціненний та унікальний — саме той, що сьогодні в Україні. Навіть під час повномасштабної війни те, що роблять українці в Україні, є прикладом для всього світу. Тому навпаки — ті напрацювання, які є в Україні, матимуть попит за кордоном. Дуже багато іноземних партнерів, і це показала згадана конференція, потребують досвіду саме українських фахівців з України. Тому те, що наші громадяни працюють тут, це дуже добре, але вони навпаки — передають досвід, який отримали в Україні, для Польщі. Наприклад, можемо взяти медиків. Це дуже велика група наших громадян, які працюють у медичних закладах, лікарнях, реабілітаційних центрах. Вони набагато більше навчають польських фахівців, ніж українські навчаються тут. Так само IT-сфера. Наші IT-спеціалісти найкращі, тому після перемоги варто навпаки — масштабувати власні наші напрацювання, які є в Україні. Це і цифровізація послуг, тому що немає в жодній країні Європи та світу таких цифрових послуг, які є у нас. Люди завжди дивуються, як це може бути — "Дія" в телефоні, і можна документи замовити цифровізовано через "Дію". Також у нас іде швидке впровадження військових технологій, ми бачимо, що всі у цьому зацікавлені. Це знову ж таки було підтверджено під час конференції URC (Ukraine Recovery Conference — ред.). Тому я б сказала, що наш досвід, який ми отримали в Україні, є унікальним для всього світу. І те, що наші громадяни за кордоном його передають, це також є велика заслуга того, що дає Україна в навчанні та роботі.
"Цьогорічна конференція URC була дуже продуктивною, підписано майже 160 меморандумів"
Що було під час URC у Гданську? Конференція URC була дуже продуктивною. Я б сказала, що це була, напевно, одна з найуспішніших конференцій за останні п'ять років. Було підписано велику кількість меморандумів — майже 160. Я була присутня під час підписання меморандуму між Гданським медичним університетом та Львівським медичним університетом. Також була підписана партнерська угода між містами Гдиня і Херсон.
Хочу тут зауважити, що Гданськ є містом-побратимом Одеси і Маріуполя. Тож були підписані, я так розумію, документи і по цій співпраці.
Між містами-партнерами угоди підписані давно, але були підписані угоди в економічному напрямі. І також ми плануємо з часом підписати угоди про співпрацю між Маріупольським університетом і Гданським університетом. А ще у рамках конференції відбувся захід, який називався "Візит делегації органів місцевого самоврядування і комунальних підприємств України та Республіки Польща". Він відбувався у Мальборку, що за 70 км від Гданська. Були представники територіальних громад з України з понад десяти областей. І мета цього заходу — реалізація спільних проєктів "Україна-Польща" та налагодження прямих контактів безпосередньо територіальних громад з органами самоврядування Польщі. Тому дуже велика делегація з України була представлена на цій конференції. І результати цієї конференції, я думаю, за короткий період часу ми будемо вже відчувати.
"У Гданську можна визначити три категорії українців"
Повертаючись до української громади. Чим відрізняється становище українців у вашому окрузі від інших округів? Адже ваш округ Гданськ, Поморське воєводство, північ Польщі — це дуже стратегічний регіон Польщі. Тут зосереджені великі компанії, економічні, портові. Як тут українці? Чи мають вони роботу? Які настрої? Бо зараз багато змін у польському законодавстві, зокрема щодо легалізації, статус "укр" діє до березня 2027 року.
Взагалі, тут можна визначити три категорії громадян. Перша — це громада стара, яка була на територію Польщі виселена під час операції "Вісла", після 1947 року. Їх виселили сюди, саме на північ. Це Вармінсько-Мазурське і Західнопоморське воєводства. Нараховується близько 70 тисяч осіб. Це ті люди, які були під час операції "Вісла" виселені, плюс їхні нащадки, які інтегрувалися і вже є громадянами Польщі. Але вони є представниками старої української громади, вони підтримують українську ідентичність. Є український комплекс шкіл, де навчаються громадяни Польщі, але українською мовою. Це вже онуки тих переселенців, які були виселені у ті часи.
Друга категорія — їх називають довготривалими мігрантами, тому що вони виїхали з території України у 2014 році, коли частина території України була окупована, це Луганська, Донецька області та Автономна республіка Крим. Коли ці люди прибули, вони працевлаштувались, тобто станом на сьогодні вони працевлаштовані. Більшість із них має дозвіл на постійне проживання, а частина вже має громадянство Польщі. Це друга гілка нашої еміграції.
І третя гілка — це нові переселенці, які прибули до Польщі після повномасштабного вторгнення. Це наші воєнні мігранти. Їхнє життя також координується тим, що багато хто працює з цих людей, а частина — це діти та особи старшого віку, які перебувають, приміром, на утриманні дітей, які працюють. Але так, щоб хтось не працював, такого немає. Я, наприклад, коли була на зустрічі з президентом міста Бидгощі, то він сказав, що ті люди, які приїхали на початку війни, не йшли на соціальну допомогу, а протягом тижня знайшли роботу й одразу пішли працювати. Тому в регіонах це дуже гарно сприймають. Звісно, ідуть податки до польського бюджету, з якого утримуються соціально незахищені верстви населення, ті ж самі польські пенсіонери, соціально незахищена верства жінок, багатодітні сім'ї. Тому наші громадяни тут працевлаштовані, і є місця для працевлаштування. Регіон дуже великий, тому що північ Польщі — це протяжність від Литви до Німеччини, близько тисячі кілометрів. Тому регіон справді великий.
А ця частина соціально незахищених людей — велика від загальної кількості? Як ці питання вирішуються? Чи надається підтримка, можливо, на регіональному рівні?
Такої статистики у нас немає. Я думаю, у польських органах також немає, тому що є тільки статистика, кому надані PESEL UKR, а це надавалось не тільки незахищеним верствам, а всім — і дітям, і тим, хто працює. Це воєнні мігранти. Багато з незахищених, тобто особи старшого віку, повернулися в Україну, є такі, що поїхали в інші країни. Польська сторона оплачувала до 30 червня соціальні виплати.
"Історія має бути написана однаково як українською, так і польською стороною та донесена до наступних поколінь"
Ви тут говорите про прихистки для біженців. 1 липня там змінюються правила і частково вони закриваються, зменшується кількість категорій, які можуть претендувати, але у мінімальній кількості вони ще будуть. Українсько-польські відносини зараз переживають непростий період. Як ви для себе це бачите, чому так відбувається та який вихід може бути?
Історія завжди була складною темою, особливо для польського суспільства, тому що це люди, які дуже поважають історичне минуле, шанують згадки про своїх предків, бабусь, дідусів, прабабусь... Ця тема для них завжди є болючою. У наших відносинах із Польщею не завжди були найкращі часи, але, з моєї точки зору, ми повинні спільно через істориків вивчити ті історичні питання, які були між нами колись, і написати спільну історію. На сьогодні надаються доступи польській стороні для проведення ексгумації загиблих у 1940-ті роки, а також польська сторона надає доступ до місць поховань українських військових. У нас є дуже гарний приклад нашого єднання. В Александрові-Куявському є цвинтар, на якому поховані українські військові часів УНР. І ось цей приклад потрібно брати сьогодні, щоб польська сторона в Україні мала також місця таких пам'яток, де б вони могли згадувати цих загиблих, і українська сторона на території Польщі. Лише через спільний підхід до історії, спільне вивчення всіх питань істориками це стане, я думаю, можливим, і історія має бути написана однозначно однаково як українською, так і польською стороною та донесена до наступних поколінь. Ми не повинні завжди озиратися на минуле, ми повинні жити майбутнім, думати про те, що буде завтра, після завершення воєнних дій в Україні. Оскільки українські військові сьогодні стоять на захисті не лише України. Це повинні європейські країни також розуміти.
Ілюстративне фото Світлани Мялик
Три місяці вашої роботи на посаді Генконсула України в Гданську — що вдалося, попри все? Тобто який головний підсумок?
Три місяці, здається, період маленький, але для нас, якщо рахуємо по кількості заходів і хороших справ, які ми зробили, він є значним. Наприклад, ми відкрили книжкові полички — у консульській установі на прийомі громадян, у пенітенціарних закладах, у школах. Ми багато книг передали українською мовою польським школам з українською мовою навчання. Ініціатива Першої леді стосувалася відкриття в рамках URC української книжкової полички у Європейському Центрі Солідарності. Ми там також були присутні. Було передано 103 унікальні видання різних авторів, зокрема Василя Стуса. Ми привезли книжки з України, безпосередньо від видавництв. Українські видавництва безкоштовно надали книжки для розповсюдження серед найбільш зацікавлених верств. Це, зокрема, дитяча художня література, яка була передана як до школи "Материнка", так і до комплексу українських шкіл в Гурово-Ілавецькому, до шкіл міста Гданська. Буде передано до шкіл Західнопоморського воєводства, зокрема в Білий Бір та Бартошице, також до Вармінсько-Мазурського воєводства. Окрім того, ми проводили уроки. Це спочатку була онлайн-лекція для студентів Київського національного університету про захист прав інтересів громадян на території Польщі, а також були проведені уроки-лекції для університетського ліцею імені Павла Адамовича у Гданську. Ці уроки стосувалися емпатії серед учнів, життя українських дітей в умовах війни, після чого на закріплення цієї теми було проведено Урок Миру, який був наданий нам фундацією Першої леді. Цей урок підкріплений відеоматеріалами про життя дітей в Україні, також діти обговорювали ці питання. І ми вирішили запровадити з 1 вересня такі уроки в школах польських, як початкових, так і в старших класах ліцеїв, а також в університетах. Розповідати про Україну, щоб польські діти знали, що Україна — це незалежна держава зі своїми традиціями, зі своєю багатою культурою, і розповідати, як живуть люди і діти в умовах війни в Україні. Це треба доносити до світу.
Крім культурно-гуманітарного фронту, ми підтримуємо тих польських волонтерів, які надають допомогу Україні. Ми були присутні під час відправки 40-го конвою, далі відправка наступного гуманітарного вантажу. Це все фільмується, приходить багато журналістів. До речі, звернули увагу, що багато громадян Польщі, осіб старшого віку, приходять, проводжають в Україну гуманітарні вантажі. Навіть на плетіння сіток приходять поляки більше, ніж наші громадяни приходять останнім часом.
Хочу сказати, що зараз у нас планується приїзд групи дітей з України на відпочинок. Це діти з постраждалих територій України. На сьогодні відбувалися такі візити дітей, літні табори до Вармінсько-Мазурського воєводства, тут у нашому Поморському воєводстві відпочивали діти і зараз приїжджають також у Поморське воєводство з 10 липня. Маємо намір оздоровити ще кілька груп дітей протягом серпня. І також ми беремо активну участь в усіх заходах, які пов'язані з українськими фестивалями. Ці фестивалі відбуваються у таких містах, як Валч, Кошалін, Гданськ, Гдиня, Гурово-Ілавецьке, Круклянки. Планується до кінця року ще велика кількість фестивалів, зокрема святкування 35-ї річниці Незалежності. Тому я б хотіла сказати, що інтеграція наших громадян та збереження ідентичності тут зразкові. Відбувається велика кількість заходів. Це і родинні пікніки, які організовують маршалки воєводств за надання патронату Генерального консульства України у Гданську. Тому сьогодні триває дуже активне життя саме на півночі, хоча по всій Польщі так само. Дуже полюбляють ці фестивалі саме поляки, вони люблять нашу музику, танці, співи, кулінарні витвори.
"Посилити економічний напрям, а також боротьбу з російською пропагандою"
На майбутнє, можливо, у вас вже є якісь плани? Які напрями підсилити чи чогось бракує?
На майбутнє ми б хотіли підсилити економічний напрям, щоб була активніша робота, а також боротьба з російською пропагандою. Це має бути окреме висвітлення тем, які є зараз болючими. І я думаю, що коли у нас буде додаткова одиниця — консул, що цим займатиметься, ми цей напрям активно розвиватимемо. Будемо інформувати через наші офіційні сторінки, соцмережі, щоб люди могли брати участь і в акціях, і в заходах, які проводяться.
Це дуже важливий напрям — інформаційна політика і боротьба з дезінформацією, з російськими фейками. До речі, хочу запитати вас про таку ситуацію. Зараз завершується навчання у школах, і от в Щецині вчителька включила гімн України, бо там навчається багато діток з України, але це не сподобалось деяким польським батькам. Що це за ситуація? Можете прокоментувати?
Так, ситуація була на закінченні навчального року у Щецині. Це було у восьмому класі. Як відомо, це польська школа, в якій одна п'ята учнів — українці, громадяни України. Вони навчаються польською мовою, і вчителька на знак солідарності з Україною, оскільки багато дітей у восьмому класі — українці, прийняла таке рішення — вона має право, це директорка школи — щоб прозвучав український і польський гімни. Звісно, в умовах сьогодення, коли стільки у медійному просторі говориться про наше історичне минуле, є батьки, яким це не сподобалося. І написано було цілий пост про те, що це є неприйнятним, щоб український гімн звучав у польських школах, і що директорка дуже неправильно зробила. На знак солідарності ми написали лист-подяку вчительці за таку позицію. Ми плануємо зустріч з директором школи, яка прийняла таке рішення, подякуємо за таку позицію, і також з 1 вересня передамо українські книжки до школи, щоб і польські діти, і українські діти могли читати художню українську літературу.
