Фото: Пресслужба Darie Lu
Мені двадцять вісім, і я вперше відчула, що більше нікого не звинувачую за жодні травми
Твоя нова пісня називається "Шум". Якщо коротко, про що вона? Який саме шум ти маєш на увазі?
Будь-який шум, який з'являється у нас у голові. Насправді я дуже довго в своїй терапії намагалася розібратися, що це за шум, чого він мені говорить, хто я взагалі і вирішує, як мені жити. І, зрештою, я дійшла до того, що в процесі дорослішання, коли ти дитина, в тебе є авторитети і батьки, які обов'язково будуть помилятися, ти дійсно отримуєш дуже багато травм. І коли ти починаєш, у кожного в терапії настає той момент, коли ти хочеш усіх звинувачувати за те, яким ти є, — що я ось такий поламаний, і це винні мама, тато, всі.
Цього року мені двадцять вісім, і я вперше відчула, що більше нікого не звинувачую за жодні травми. Я збудувала в собі настільки сильні опори, що можу вибирати, що мені з цим усім робити, і врешті брати відповідальність за своє життя. Тому от, власне, пісня "Шум" про те, що варто зняти овечу шкіру. Рано чи пізно цей стан жертви, звинувачення інших людей відповідають за те, що вони з тобою зробили, але ти відповідальний у своїй дорослості за те, що зробиш з усім цим досвідом. Його теж завжди можна перетворити в щось, що буде тобі подобатись.
Ти вже не вперше цього року випускаєш пісні про ментальне здоров'я. Це випадково чи так складається, що це такий спосіб повернути і навернути, можливо, нас усіх у терапію?
Ніхто мені за це не платив. Платформи ментального здоров'я, це місце для наших інтеграцій, писати спільні пісні, бо мені просто ця тема близька, насправді. Чи хочу я всіх навернути в терапію? Абсолютно так, тому що це змінило моє життя на краще. І мені дуже хочеться, щоб у світі більшало щасливих людей. Мені здається, що якби люди були щасливими, їм би не хотілось робити ті поганства, які вони зараз, на жаль, здатні робити, і в великих масштабах, і в менших, щоденних. Тому я дуже вболіваю за те, щоб усі люди просто пізнали щастя і себе.
Ти поділилася тим, що в терапії ти вже певний період працюєш зі спеціалістом. Зараз у тебе є розуміння, чого треба було позбутися, що пропрацювати, можливо, щоб взяти таки життя в свої руки?
Виходить, що позбуватися якраз нічого не треба було. Треба було от це дурне слово, яке я ненавиджу, — прийняти. Прийняти те, що в тебе вже все це є. Прийняти, що окей, оце не так, оте не так, як ти хотіла, і все. Оце твої вихідні точки, ти не можеш змінитися і почати своє життя як Періз Хілтон, бо ти не починала це життя як Періз Хілтон. Тобто ось це прийняття того, що все, ти вже є з певним набором таких нюансів, і, ну, що ти хочеш із цим робити? Це як буквально, коли перед людиною є фарби — ну, такі фарби тобі дістались, і ти можеш намалювати щось класне, а можеш піти і вандалізмом займатися. Якось так я терапію відчуваю.
Терапія буде нескінченним моїм супутником у житті, бо це класно підвищує рівень життя
З власного досвіду поділися, коли взагалі настав той момент, коли ти відчула, що терапія справді почала працювати?
Це були такі точки на цьому довгому відрізку, я б сказала, прямі, бо мені здається, що терапія буде нескінченним моїм супутником у житті, бо це класно підвищує рівень життя. І в мене було декілька пунктів, де я відчувала, що працює. Перший пунктик був, звісно, після першої сесії, бо мені здавалося, що я вже зрозуміла все, і мені хотілося всім розказувати, як підняти рівень своєї самосвідомості. А далі було дуже багато відкатів, дуже багато бісячки на своїх терапевток, на те, що вони мені говорять. Я така: "Ні, ви не праві. Боже, це не про мене взагалі". Цей момент, що терапія працює, інколи затьмарюється відкатами, і це нормально. Про це теж важливо сказати, тому що всі очікують, що терапія — це якась точка А і Б. От ти приходиш весь "поламаний", потім тебе "ремонтують" і відправляють жити щасливе життя. На жаль, це не так. Ти повинен усе життя трішечки себе бачити.
А був у тебе такий момент, коли ти сама дивувалася змінам у собі? І що це було?
Був, і це було у 2023 році. Наприкінці 2022 року я переживала найскладніший, мабуть, свій депресивний період у житті. І у 2023 році я використовувала вже всі методи самопомочі. У мене тоді теж була психотерапія, в якій я перебувала більше двох років. У мене були дуже погані думки, мені здавалося, що все, це кінець. І в якийсь момент завдяки спільній роботі терапевтів, медитацій, духовних практик (я використовувала все, і вже у все повірила, хоча я скептик) я відчула, що не розумію, для чого мені погано про себе думати, для чого мені погано думати про своє життя? Для чого мені себе цькувати за щось? І ось це був той момент, коли я так усвідомила, що все життя нібито грала в гру проти себе. Нібито, якщо першою скажу, що я погана, то, коли якийсь хейтер або людина, яка мене недолюблює, прийде і скаже мені, що я фігова, я скажу: "Та я знаю, я вже себе за це покарала, ти ж не мудріший, ніж я". І я отак жила своє життя. І от у 2023 році це колосально змінилося. У мене було після цього декілька відкатів, був депресивний епізод цієї осені і взимку. І були схожі якісь саморуйнувальні думки, але це вже був зовсім інший рівень. І все-таки я вже знаю, як собі допомогти. І от тому я, власне, пропагую терапію — щоб усі могли собі допомогти вчасно.
Ти говориш про важливість звернення до психолога. Але водночас часто можна почути фразу: "Навіщо мені психолог? У мене є друзі, є рідні, яким я можу щось розповісти". Що б ти відповіла людям, які так думають і не хочуть звертатися до спеціалістів по допомогу?
Коли в мене були молочні зуби, то мені їх рвав не стоматолог, а батьки. Тоді можна було ще звернутися за якоюсь допомогою до батьків. Але коли ти розумієш, що в тебе дорослі зуби і не можна вже дати мамі поколупати карієс, краще піти до спеціаліста. І от мені здається, що в дорослому віці, якщо ми дозволяємо некомпетентним людям "колупатися" в собі, ми можемо собі дуже сильно нашкодити. Тому я б все-таки рекомендувала звертатись до терапевтів. Але дуже важливо сказати, що навіть моя терапевтка каже, що для різних людей терапевтичний ефект мають різні речі. Хтось, наприклад, відчуває реально терапевтичний ефект від прибирання або миття посуду, для когось найкраща терапія — це бути в компанії люблячих друзів, для когось — побачити батьків. Це теж важливі елементи, але це як щось, що повинно бути в такому колесі гармонії життя людини. Ці речі не виключають терапію, це такі спільні гравці, вони можуть грати разом і швидше наближати класний результат. Натомість я не вірю, що без терапії можна дійти в такому нормальному віці, не в шістдесят-вісімдесят років, до того, що ти дійсно себе перебудуєш на кращий лад. Ми з моїм татом часто про це сперечаємося, і він каже: "Ну, я ж сам дійшов до цього всього, до чого й ти в терапії?". Я кажу: "Так, у сорок п'ять років".
Я думаю, що ментально здорова людина — це відносне поняття зараз
Як думаєш, чи існує взагалі в нашому божевільному світі ментально здорова людина?
Я думаю, що ментально здорова людина — це просто відносне поняття зараз. Тобто, якщо у людини більш-менш баланс різних схильностей психозів і неврозів, то це вже, в принципі, окей. Але так, щоб сказати, що якийсь підручниковий варіант, його і зараз не існує, і ніколи не існувало. У нас усіх є якісь свої перекоси, і саме через це мені терапія подобається, тому що вона вчить людей обходитися із цими перекосами. У мене є, наприклад, перекос у соторону нарцисизму, і це могло бути для мене дуже болючим у житті, якби я не займалася цим питанням. Я просто себе постійно гнобила б, порівнювала з іншими, і то надягала б собі занадто велику корону, а то вважала б себе просто відкидом суспільства. Тому дуже важливо давати собі ці регуляції. Ментально здорових людей в абсолютно чистому вигляді не існує, але навчитися класним поведінковим патернам і тримати себе в гармонії можливо.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
