Перша висадка людини на поверхню Місяця, 20 липня 1969 року, американська місія "Апол
Що потрібно, аби людина вперше ступила на інше небесне тіло? Геніальні інженери? Безстрашні астронавти? Потужні ракети? Чи, можливо, смілива мрія, яка об'єднала сотні тисяч людей? Програма "Аполлон" стала саме таким проєктом. Вона народилася в епоху космічних перегонів, але подарувала світові значно більше, ніж просто політ на Місяць. Здається, що це було дуже давно і ніби в іншій епосі. Але коли сьогодні озираєшся на історію космічних досліджень, виникає відчуття, ніби все це сталося зовсім недавно. Пропоную почати не з перших кроків людини на Місяці, а, власне, з космічної програми "Аполлон".
Так, це був справді унікальний період в історії людства. І ця програма стала можливою, мабуть, завдяки багатьом чинникам, які тоді збіглися. Передусім це Холодна війна. На той момент Сполучені Штати програвали космічні перегони. Загалом тривала гонка озброєнь, і космічна гонка стала її частиною. Завдяки українцю Сергію Корольову Радянський Союз випереджає Сполучені Штати. Саме він запускає перший супутник, відправляє в космос першу людину, першу живу істоту, отримує перші фотографії Місяця. Усе це робить саме Радянський Союз. Звичайно, це насторожувало Сполучені Штати, адже вони розуміли, що програють ці перегони. Багато радників тодішнього президента Джона Кеннеді говорили йому, що перемога Радянського Союзу в космосі асоціюється зі здатністю країни бути світовим лідером. Тому були потрібні рішучі кроки, і таким кроком стало рішення реалізувати програму висадки людини на Місяць. Чому Кеннеді обирає саме такий проєкт, коли ще жоден американець навіть не побував у космосі, а вони вже замахнулися на настільки амбітну програму дослідження Місяця? Мабуть, саме тому, що це був надзвичайно складний проєкт. Як сказав сам Кеннеді: "Ми летимо на Місяць не тому, що це легко, а тому, що це важко". Це був масштабний, дорогий проєкт, який об'єднав величезну кількість людей заради того, щоб людство змогло полетіти на Місяць.
Страшно навіть уявити, скільки тисяч, сотень тисяч людей долучилися до того, щоб людина зробила свої перші кроки на іншому небесному тілі. Хто всі ті люди, які формували програму "Аполлон"?
Так, це справді величезна, я б сказала, махіна. На сьогодні вже доведено, що з погляду менеджменту це був наймасштабніший проєкт в історії людства. Чотириста тисяч людей працювали над тим, щоб людина здійснила маленький крок на іншому небесному тілі. Справді, величезна кількість людей. Дослідники й досі говорять, що достеменно не знав ніхто, як саме працювала вся програма "Аполлон". Тобто як був організований цей менеджмент, щоб 400 тисяч людей могли працювати разом, кожен виконуючи свою маленьку частину роботи й роблячи власний внесок у цей великий проєкт. І водночас цей проєкт був успішно реалізований. І уявіть: тогочасні системи менеджменту були зовсім не такими, як сьогодні. Люди не могли спілкуватися через віддалені системи, постійно комунікувати, проводити зустрічі в Google Meet чи на інших платформах. І все ж це спрацювало. Ці 400 тисяч людей об'єдналися, і місію було виконано.
Чотириста тисяч людей – це ж фактично ціле місто: зі школами, лікарнями, усією інфраструктурою, своїм життям.
Так, абсолютно. Якщо говорити про сам проєкт "Аполлон", то починати потрібно з ракети. Потрібно було створити найпотужнішу ракету, рекорд якої побили буквально нещодавно – вже ракетою Starship Ілона Маска. До того часу вона понад 50 років залишалася найбільшою ракетою у світі. Її потрібно було випробувати, запустити. Треба було інтегрувати й запустити сам космічний корабель. Підготувати людей, пошити для них скафандри, організувати всю систему життєзабезпечення, створити систему навігації без GPS. І, власне, найскладніше, як на мене, полягало в тому, що тодішніх комп'ютерів у сучасному розумінні просто не існувало. Бортовий комп'ютер "Аполлона" був приблизно в мільйон разів слабший за наші сучасні мобільні телефони. І в таких умовах вдалося здійснити політ, який став реальністю. З огляду на технології того часу це й сьогодні здається фантастикою.
Програма "Аполлон" – це більше про науку, інженерію чи геополітику? І чи можна взагалі розділяти ці три складові, чи все ж варто говорити про них у комплексі?
Думаю, якщо оцінювати початкові цілі, то на 90% це була геополітика і лише на 10% – наукові завдання. Але коли програма завершувалася, усе змінилося. Геополітика вже практично не відігравала жодної ролі, натомість на перший план вийшла наукова складова. Наукові досягнення цього проєкту й до сьогодні мають величезне значення. Наприклад, досі зберігається законсервований місячний ґрунт, який ще не весь дослідили, адже чекають на появу ще досконаліших технологій для його вивчення. Досі вимірюють відстань до Місяця за допомогою приладів і кутових відбивачів, які астронавти місії "Аполлон-11" залишили на його поверхні. Саме завдяки цьому ми знаємо, що Місяць щороку віддаляється від Землі майже на чотири сантиметри. Так, він від нас "утікає", і про це ми дізналися, зокрема, завдяки програмі "Аполлон". Наступні місії ставали дедалі більш науковими, тому їхній внесок справді величезний.
Наталія Боротканич. Фото: Facebook
"Аполлон" – це ж не перша космічна програма США. До неї були "Меркурій", "Джеміні", якщо я не помиляюся. Чим уславилися попередні місії? І чим, власне, "Аполлон" відрізняється від них? Чому саме її називають однією з наймасштабніших?
Один із головних висновків програми "Аполлон" – це поетапний підхід до дослідження, поступове нарощування складності. Його й сьогодні часто використовують у багатьох сферах, навіть в ІТ-індустрії чи інших технологічних галузях. Значною мірою цей підхід прийшов саме з програми "Аполлон". Дійсно, до "Аполлон" були простіші місії. Їхнім головним завданням було зрозуміти, чи може людина взагалі жити в невагомості. Ніхто не знав, чи не втратить вона свідомість, адже до цього ніхто в таких умовах не перебував. Чи, можливо, не зійде з глузду. Перші космічні кораблі взагалі працювали в автоматичному режимі. Космонавти, астронавти були радше пасажирами, які просто дивилися в ілюмінатор. Щоб перейти на ручне керування, потрібно було виконати спеціальну процедуру, адже ніхто не знав, як поводитиметься людина в екстремальних умовах: чи не почне в паніці натискати всі кнопки поспіль. Тому перші місії були досить простими. Потім завдання поступово ускладнювалися. Досліджували, чи може людина перебувати в невагомості 14 днів – саме стільки потрібно було для польоту до Місяця, виконання місії та повернення. З'ясовували, чи може людина виходити у відкритий космос, адже під час місячної місії це було необхідно. Чи може вона нормально харчуватися. Усі ці завдання поступово ускладнювалися. Сьогодні ми вже знаємо, що людина може спокійно прожити в космосі рік і більше. Але тоді цього ніхто не знав – усе це потрібно було дослідити. Саме тому перші місії були значно простішими.
Далі з'явився космічний корабель "Аполлон". Його унікальність полягала в тому, що він мав місячний модуль, який повинен був сісти на поверхню Місяця, потім злетіти, повернутися на орбіту, зістикуватися з основним кораблем і вже після цього вирушити назад до Землі. Складність проєкту полягала не лише в самій стиковці, а й у польоті до іншого небесного тіла. Якщо ми говоримо про політ навколо Землі, то для цього потрібна перша космічна швидкість – приблизно 7,9 кілометра за секунду. Для польоту до Місяця потрібна вже друга космічна швидкість – близько 11 кілометрів за секунду. Відповідно, космічний корабель мав бути значно міцнішим і нести із собою більший запас усього необхідного. Тому це була надзвичайно складна місія. І навіть сьогодні такі польоти залишаються дуже непростими. Ми бачили, що буквально у квітні американці знову вирушили до Місяця, здійснили його обліт, але поки що не виконували посадку, тому що це надзвичайно складно. Спочатку потрібно випробувати всі сучасні системи й кораблі. Тому, як і за часів "Аполлон", спершу – обліт і тестування всіх систем, а вже потім – висадка.
Чому саме Місяць? Чому обрали висадку саме на Місяці? Адже можна було поставити перед собою й іншу, не менш масштабну геополітичну мету.
Думаю, насамперед тому, що серед космічних об'єктів Місяць – найближче до нас небесне тіло. Я знаю, що в мемуарах згадується: радники президента Кеннеді говорили йому, що випередити Радянський Союз на навколоземній орбіті буде дуже складно. А от політ на Місяць – це можливість стартувати з нуля. Це був настільки складний проєкт, що ні Радянський Союз, ні Сполучені Штати не мали тут жодної переваги. Обидві країни починали фактично з однієї стартової точки, і переміг той, хто швидше дістався фінішу.
Хто всі ті люди, які творили програму "Аполлон"? Не обов'язково зараз говорити саме про "Аполлон-11", а загалом – як долучалися до програми, хто були ці люди? І чи були серед них українці та українки?
Цікаво, що NASA, яке керувало всім цим проєктом, насправді нічого не виробляло. Усе робили підрядники. Як ми вже говорили, загалом до проєкту були залучені 400 тисяч людей. Це різні компанії, виробники ракетної та космічної техніки. Наприклад, скафандри шили вручну. Їх виготовляла компанія, яка до того спеціалізувалася на пошитті нижньої білизни. Але це був надзвичайно складний технологічний виріб. Кожен шов перевіряли з максимальною точністю, адже від міцності швів теж залежало дуже багато. Потрібно було, щоб астронавти могли безпечно пересуватися поверхнею Місяця. Якщо говорити про найскладніше з інженерної точки зору, то, безумовно, це ракета "Сатурн-5". Її головним розробником був Вернер фон Браун – колишній нацист. Це дуже суперечлива постать із погляду моральних оцінок, але водночас видатний інженер. Саме він створив ракету "Фау-2" під час Другої світової війни, а згодом переїхав до Сполучених Штатів. Про нього написано багато мемуарів. Цікаво, що людина з таким минулим згодом тиснула руки президентам Сполучених Штатів, і не одному, адже його інженерний талант був справді винятковим.
Далі – це розробники самого космічного корабля. Безперечно, надзвичайно важливу роль відігравали й астронавти, а також центр, який займався їхньою підготовкою. Це теж колосальна робота: сотні годин тренувань на різноманітних тренажерах, у воді, під водою, геологічна підготовка та багато іншого, щоб астронавти могли бездоганно виконати свою місію. Ну і, звісно, усі системи життєзабезпечення, харчування – усе, що було необхідне для космічного корабля, створювали люди. Якщо ж повернутися до українців, то тут варто згадати одну дуже важливу постать. Одним із ключових моментів був сам політ до Місяця – тобто схема, за якою його потрібно було здійснити. Люди ніколи раніше не літали до Місяця, тому ніхто не знав, який маршрут буде найефективнішим. Можна було летіти безпосередньо від Землі до Місяця, але це потребувало б дуже великих енергетичних затрат. Тому вирішили, що ефективніше буде інша схема: поступово набирати траєкторію, рухаючись по спіралі. Це займало більше часу, зате вимагало меншої швидкості й менших витрат ресурсів. Саме таку схему визнали найкращою. Її автором був українець Юрій Кондратюк, справжнє ім'я якого – Олександр Шаргей. Через політичні обставини він змінив ім'я. Він написав книгу, у якій описав схему польоту до Місяця. Пізніше американці говорили, що були знайомі з працею Юрія Кондратюка й використали запропоновану ним схему польоту. Існує чимало конспірологічних теорій про те, що нібито сам Кондратюк міг опинитися у США й працювати над цією програмою. Але, як на мене, це лише припущення. Офіційно вважається, що він загинув під час Другої світової війни, точніше – зник безвісти. Втім, його праця якимось чином потрапила до Сполучених Штатів, була використана, і саме Юрія Кондратюка вважають автором цієї траєкторії польоту до Місяця.
Жінки участі в програмі "Аполлон" як астронавтки не брали. Але ж були інженерки, були інші технічні спеціальності, до яких долучалися жінки. Чи знаємо ми їхні імена?
Так. Є ще такий цікавий факт. Існував паралельний жіночий екіпаж – це була приватна ініціатива. Набрали 13 жінок, які потенційно могли стати астронавтками. Річ у тім, що перших астронавтів у Сполучених Штатах відбирали серед військових льотчиків. Для жінок ця сфера тоді була повністю закритою: вони не могли бути військовими льотчицями. Тому серед цивільних льотчиць відібрали 13 жінок, які паралельно проходили всі необхідні випробування. Але це була приватна ініціатива, а не програма NASA. Цікаво, що за результатами окремих тестів жінки навіть показали кращі результати, ніж чоловіки. Потім результати цих випробувань показали NASA і сказали: подивіться, жінки теж можуть це робити. Вони можуть витримувати, наприклад, перевантаження у 10G, виконувати ті самі вправи, що й чоловіки. Тобто фізично льотчиці нічим не поступалися чоловікам. Проте NASA не підтримало цей проєкт, і програму закрили. До речі, є цікавий факт: одна з цих жінок усе ж таки полетіла в космос. Це сталося вже у 2021 році – вона здійснила суборбітальний політ. Це була Воллі Фанк. На той момент їй було 82 роки, і її мрія все-таки здійснилася. А NASA почало набирати жінок до загону астронавтів уже майже через десять років після місії "Аполлон-11". У США сьогодні жінки дуже часто літають у космос. Відтоді, як було визнано, що жінкам є місце в космічних польотах, вони регулярно беруть участь у місіях. Практично в кожній місії є жінка. Професія в галузі інформаційних технологій спочатку не була престижною, і саме тому в ній працювало багато жінок. Уже згодом, коли ця сфера стала популярною, до неї масово почали приходити чоловіки. Але в 1960-х роках, під час підготовки програми "Аполлон", математика, програмування, розробка програмного забезпечення – усе це значною мірою було справою жінок. Є навіть відома фотографія керівниці цього напряму. Сьогодні ми назвали б його IT-відділом, але тоді вона використовувала термін "комп'ютерна інженерія". На фото вона стоїть поруч із роздрукованим програмним кодом. Це величезна стопка паперу, вища за неї саму. Саме стільки коду було написано для цієї місії. Як ми вже говорили, можливості бортового комп'ютера були дуже обмеженими. І саме вона запропонувала рішення, за якого комп'ютер міг автоматично відкидати всю другорядну інформацію. Тобто все, що не було критично необхідним у конкретний момент, скидалося з оперативної пам'яті, і комп'ютер міг продовжувати працювати. Це рішення справді спрацювало. Під час посадки місячного модуля комп'ютер почав видавати помилки. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. Пізніше з'ясувалося, що причина – перевантаження цього комп'ютера. Саме тоді спрацював алгоритм скидання другорядної інформації, і завдяки цьому комп'ютер продовжив працювати. Є чудовий фільм "Приховані фігури", який розповідає історію темношкірих жінок, що виборювали своє місце в NASA. Вони були математикинями, обчислювали траєкторії польотів ще тоді, коли комп'ютери майже не використовувалися для таких розрахунків. І вони також відіграли дуже важливу роль у програмі "Аполлон".
