Фото надане співачкою
"От яка я в житті, така я і в своїй творчості… Ви чуєте те, що є в моїй душі і в моєму серці."
Привіт. Дякуємо, що сьогодні з нами. Скажи, це твоя родина вплинула на те, що ти зрештою стала співачкою?
Думаю, що так. Як то кажуть, гени — вони не "васі". [Сміється — ред.] Це такий генетичний код, який був закладений з молоком матері. Звісно, тато вклав так само багато душі й серця у виховання нашого музичного смаку. Але не буду кривити душею й скажу, що колись я не те щоб не хотіла бути співачкою, я хотіла обрати інший шлях. Я хотіла своє життя пов'язати з телебаченням, закінчила Донецький національний університет, філологічний факультет, спеціальність "журналістика". І завжди мені подобалось писати, бути на сцені, бути в медійному просторі. Але музика ніколи мене не полишала, тому перемогла у всіх сенсах. І зараз я люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю. [Сміється — ред.]
Але чи обговорювалась в родині взагалі музика як така? Не знаю, вечорами сідали й батько розповідав тобі щось про музику, про якихось композиторів?
Насправді це відбувалось по-різному. Були й такі вечори, що прям сідали. У нас вдома було фортепіано "Україна", була гітара. Тато грав на багатьох інструментах. І щось він там собі одразу наспівував, бо так само ж писав пісні. І ці пісні розлітались не тільки по Україні, по всьому світу, бо тоді він активно займався і з малими, і з дорослими, як я кажу, бували на різних конкурсах, займали різні призові місця і так далі. Можливо, не щоденно, але дуже часто він сідав і щось співав, щось награвав, щось складав. І ми, звісно, були так само в цьому процесі. А вже коли я була трошечки старшою, він навіть мені казав: "Ану, доня, давай якийсь рядок, давай якусь тематику, ану щось наштовхни. От про що би ти хотіла пісню?" Якісь такі закидував гачечки, і щось ми навіть разом пробували творити. Але такого, щоб ми обговорювали прям музику, напевно, не було. Це було як буденність. Ми слухали Івасюка, Яремчука, Тараса Петриненка. Це було щось таке невід'ємне в нашій родині, що, власне, й формувало смак, любов до української пісні.
Як так вийшло, що ви слухали саме українську музику? Адже ви проживали в Донецьку, де більше цікавились російською музикою. Хоча, можливо, це міф.
Я зараз розкажу, як так вийшло, і познайомлю слухачів трошечки ближче зі своєю родиною. На жаль, мого батька зараз вже немає з нами. Він загинув в 2016 році. Родом він був з Франківщини, з маленького села Слобідка. В студентські роки поїхав навчатись в Харківський інститут культури, де й познайомився з мамою (вони обидвоє музиканти). А мама моя — з Донецька. Але я думаю, що це їх і з'єднало, що мама дуже любила і українську музику, і українську пісню. Вона грала на бандурі, співала в капелі бандуристів. Власне, і народні пісні я знаю більше від мами. Якщо тато — це в нас більше естрада, от я вже сказала про Івасюка, про Яремчука, про Миколу Мозгового, й ми дуже любили ці пісні, то мама більш така народниця. Я як зараз пам'ятаю цей чарівний спів. Пісня "Ой на Івана, та й на Купала" — це неможливо забути! Це, знаєте, на все життя, від дитинства мого й постійно такою тоненькою ниточкою зі мною повсякчас. Тому, напевно, вони й знайшли один одного, одружились і залишилися жити в Донецьку. А тато не полишав свою улюблену справу. Він продовжував співати, грати на різних музичних інструментах, писати пісні. Потім він став директором Центру слов'янської культури і всі сили, все своє життя поклав на розвиток української пісні, музичної індустрії, української культури в цілому.
Неймовірна й глибинна історія! Ти все це всотувала, що тобі батьки передали, і тепер робиш свою музику. То яка вона? Яка Крістіна Присяжнюк?
Крістіна Присяжнюк — справжня. Крістіна Присяжнюк не йде за трендами, не женеться за модою і старається в усіх галузях не зраджувати собі. Це важко, дуже ризиковано, напевно, бо якщо ти хочеш швидко досягнути якогось результату, я не хочу казати таке слово, як слава, бо я і не женусь за славою. Перш за все для мене важливо, щоб моя аудиторія розширювалась і якомога більше людей чули мої пісні, знайомились з моєю творчістю. І власне, Крістіна Присяжнюк і те, що вона пише, і те, про що вона співає, — це одна особистість. Тут немає образів. От яка я в житті, така я і в своїй творчості. Дуже багато особистого, але є так само й історії, які просто надихають. І це виливається в музику, в тексти. Тому ви чуєте те, що є в моїй душі і в моєму серці. Отака от я і є. І я несу те, що в моєму серці.
"Дуже хочеться, щоб всі, хто її буде слухати, обов'язково надихались, обов'язково ще раз закохувались і насолоджувались літніми вечорами попри всі труднощі, попри всі негаразди. Ми мусимо триматись, мусимо кохати й бути коханими."
Зараз ми будемо слухати твій трек "Руки-пелюстки". Знаємо, що він з'явився завдяки твоєму чоловіку. Розкажи про це.
Так, нещодавно в одному інтерв'ю було цікаве запитання: "Чому руки-пелюстки? Що це за така метафора? Що це за порівняння?" Дійсно красиве, дійсно дуже ніжне і незвичне. Я люблю руки свого чоловіка, обожнюю, коли вони мене обіймають. І це надихнуло на те, щоб кожна родина, кожна пара була поруч одне з одним, були щасливі, були закохані і пронесли цю закоханість крізь роки і через все своє життя. А якщо десь так, знаєте, як я кажу, вогник іноді згасає, бо страшні часи ми переживаємо, і стає дуже важко і зберігати сім'ю, і бути завжди в адекваті, і знаходити сенси, які будуть далі тримати тих двох людей, яких колись поєднала доля. Тому іноді не вистачає отакої легкості, романтики, яка, власне, і є в цій пісні. Дуже хочеться, щоб всі, хто її буде слухати, обов'язково надихались, обов'язково ще раз закохувались і насолоджувались літніми вечорами попри всі труднощі, попри всі негаразди. Ми мусимо триматись, мусимо кохати й бути коханими.
Дякуємо тобі за цю розмову. Надихаючі слова!
Слухати пісню Крістіни Присяжнюк "Руки-пелюстки", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує. Новинки" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
