Розбите вікно внаслідок російського удару у Харкові. Фото: Суспільне Харків
"В Україні немає жодного виробника, який би міг виробляти 10-20 мільйонів квадратних метрів листового скла. Ми все імпортуємо"
Кожен обстріл — це тисячі вибитих вікон. Але Україна досі не виробляє свого листового скла. У чому проблема?
По-перше, треба сказати, що із 36 категорій будівельних матеріалів, згідно з європейськими регламентами, у нас дійсно катастрофічно не вистачає лише однієї — це листове скло. На жаль, наші навіжені сусіди чавили, особливо за часів Януковича, виробників українського скла тим, що постачали демпінгову продукцію, тому що газ для їхніх заводів коштував істотно менше, ніж для українських та європейських виробників. І звичайно, їхнє скло було дешевше, тому приблизно 83-86% всього імпорту — це була Росія напряму або Росія через Білорусь, де Гомельський завод просто наносив своє маркування, нібито воно вироблено у Білорусі. Тобто у нас було білоруське та російське скло. На жаль, єдиний завод "Пролетарій" — ще в 2015 році було розібрано установки на ремонт, а потім, коли почалася війна, вже немає шансів його відновити.
Насправді, Україна виробляла скло ще в ХVII столітті, це засвідчено всіма, хто відвідував Київ. І Софія Київська мала скляні шибки. Тому у нас є дуже великий досвід виробництва скла. Населений пункт, який називається Гута, також стосується виробництва скла. Тобто сировини у нас достатньо, але не вистачало завжди соди. Сода була в Донецькому регіоні. На жаль, ці місця і цей завод уже зруйновані й не працюють. Тому на даний момент фізично немає в Україні жодного виробника, який би міг виробляти 10, 15, 20 мільйонів квадратних метрів листового скла. Ми все імпортуємо.
"Окрім заводу скла, потрібен завод соди"
По-дитячому запитаю. За 4 роки не можна було десь у Закарпатті побудувати такий завод?
Це дуже по-дитячому. Там немає потужних родовищ саме тих пісків, які використовуються для виробництва скла.
Тобто — туди треба було б довозити пісок?
Так. По-перше, ми повинні розуміти, що Закарпаття — це ж не гумка, яка розтягується. Там є своя соціокультурна ситуація, екологія, рельєф, ландшафт. Тобто найкраще було б виробляти скло у Донецькому регіоні, Чернігівському, Сумському, або навіть Житомирщина-Київ. Більші поклади. По-друге, перед тим, як робити скло, треба збудувати великий на 300-600 мільйонів євро завод по виробництву соди, адже більше половини виробництва соди йде на виробництво скла. А інше — на фармацію, харчова сода йде у хлібобулочні вироби, також сода використовується водоканалами по всій Україні для знезараження питної води і технічних потреб. Отже, Україні, окрім заводу скла, потрібен завод соди. Зараз у нас є, здається, чотири проєкти, які будуються, це у найкращому випадкові. 2028 року в Україні має відкритися, якщо не помиляюсь, "Березань". Там китайське обладнання, там будують, дуже важко отримуючи дозволи. Сподіваюся, що запрацює. Приватні інвестори купили китайське обладнання, яке не є найкращим. Найкращим є американське та німецьке.
"Винахідники вже придумали скло, що дає понад 75 градусів у квартиру"
Але я хотів би загострити на тому, що Україні зараз потрібно не просте класичне скло. Зважаючи на наші енергетичні проблеми, нам треба такі склопакети, які всередині віддають тепло. У нашої спілки є дружні колективи винахідників, які вже придумали таке скло, що дає понад 75 градусів у квартиру. Споживання електроенергії — дуже мале. Десь 8 років тому було зроблено технічне відкриття, його намагалися поцупити, звісно, росіяни. Але вони, як завжди, заощаджують на технологіях, тому таке скло у них не витримує. Українське скло проходить випробування вже у Британії. Є гарні відгуки, тож ми якраз хотіли б, щоб українські сучасні виробники скла одразу робили необхідні покриття, для того щоб воно ставало навіть технологічно зручним для українців.
"Міркуємо над тим, щоб скло мало певний опір перед вибуховими хвилями"
Ми також міркуємо над тим, щоб скло, яке зараз буде ставитись у наші будинки, все ж таки мало певний опір перед вибуховими хвилями. І це не жарт. Усі ми розуміємо, якщо біля великого будинку стояти під час потрапляння "Шахеда" або вибуху великої ракети, скло, яке падає з 10-го, 16-го, 22-го поверху, може просто розрізати людину навпіл. Тому потрібно, щоб, як в автомобільному склі, не вилітали ці скалки і не несли техногенної небезпеки для тих, хто вимушений проходити або ховатися знизу. Адже у міській забудові не завжди є можливість — особливо у старих забудовах, як у Подільському районі, або у Львові вузенькі вулички — безпечно пройти. Не встигне людина до сховища добігти, якщо скло буде вилітати з четвертого поверху. Вона має шанс отримати дуже важкі поранення. Тому ми зараз з нашими групами експертів міркуємо над тим, щоб під час відбудови України все ж таки використовувати знання та навички, які ми набули за ці роки, для того щоб убезпечити простих українців від будь-яких наслідків у майбутньому. І надати тепло.
"Одна квартира виморожується — і чотири квартири поруч також виморожуються"
А от зараз ми бачимо забиті фанерою вікна, але фанера не витримує зими. Там дуже холодно, велика вогкість. Чи є якісь варіанти вирішення проблеми зараз? Якщо треба десь купувати, то в яку копійку нам це обходиться?
Кожен випадок індивідуальний. Скла імпортували вже дуже багато. Якщо у людей є кошти, вони миттєво можуть замовити, їм виготовлять, привезуть і поставлять нову світлопрозору систему. Як правило, наші люди чекають від органів місцевого самоврядування або від держави компенсацій. Я так розумію, що не завжди вони об'єктивно підходять до оцінки своїх витрат. Також є дуже багато квартир, власники яких виїхали в інші країни, і напевно, немає родичів або знайомих, які могли б опікуватися такими питаннями. Були випадки, коли люди вже просто дзвонили, розшукували ОСББ і навіть за свої кошти намагалися поладнати. Тому що одна квартира виморожується, і чотири квартири по боках, згори та знизу також виморожуються. Якщо ОСББ велике, то воно може у своїх кошторисах якимось чином списати ці кошти. А якщо це якась хрущівка, де живуть пенсіонери, то для них це фінансово дуже важко.
"Нас ще чекає велика епопея переробки відходів"
А все це скло, яке летить, а потім хрустить під ногами навколо будинків, якимось чином утилізується? Чи воно просто викидається? Наша слухачка пише, що в Києві був невеличкий склозавод, і будівельні організації могли туди здавати відходи скла. Як ви прокоментуєте такі речі?
У нас ніхто не переробляє. Я скажу велику крамолу, це великий злочин перед екологією, перед майбутніми поколіннями. Бите скло в усьому світі купується у тих людей або організації, які його накопичують, і з нього виготовляють навіть новітні будівельні матеріали, такі як спеціалізовані скловолокна для шпаклювання стін або нанесення шпалер, є безліч варіантів. І найголовніший варіант, куди використовується бите скло, це виробництво скляної тари. Це та ж сама банка, в яку наші господині люблять консервувати городину, це пляшка пивна або винна. А раніше у нас робили склоблоки, зараз перестали їх робити. Ви пам'ятаєте, у лікарнях і школах були такі квадратні, скляні, напівкаламутні склоблоки. Тепер, на жаль, гонитва за забудовою, наприклад, у столиці, призвела до того, що протягом 20 років винищилася промислова зона. Тобто будь-який завод, який у Києві купується, перебуває під загрозою того, що його певним чином будуть реконструювати під житлове будівництво або під офісний торговий центр. А люди пам'ятають ці заводи, пам'ятають, що був навіть колись київський завод художнього скла, ці фігурки продавалися на Андріївському заводі, і навіть іноземці їх купували. Тобто втрачені цілі ланцюжки переробки. І я розумію так, що після війни Європейський Союз та екологічні організації змусять все ж таки наш уряд створити спеціалізовану програму. Щоб усі ці полігони, які зараз засипаються землею, все ж таки відкопувати і сортувати залишки — бетонні, пластмасові, скляні — та робити з них нові будівельні матеріали або матеріали для енергетики, склоблоки тощо. Тобто щось ми повинні робити. На жаль, зараз немає ні робочих сил, ні фінансів у наших бізнесменів. Лише в цьому році почав створюватися певний фонд підтримки промисловості, тільки у 2026 році. Ми закликали неодноразово, писали прем'єру, щоб зробити фонд підтримки української промисловості. Нас не чули, були інші, як то кажуть, задачі. А зараз життя все одно ставить ці питання та завдання перед владою і перед людьми, і нас ще чекає дуже велика епопея переробки відходів.
Коли проходить війна, стається певний дефіцит будівельних матеріалів. І тут вже постає питання, що десь треба добути ці будівельні матеріали. У нас поки що дефіцит відсутній, маємо дефіцит попиту. Тобто наші виробники можуть збільшити пропозицію на ринок, окрім листового скла Але всі інші будівельні матеріали — і цегли, і цементи, і бетони, і арматури — на все ми можемо збільшити пропозицію. Попиту, на жаль, мало.
(1).jpg)
Костянтин Салій. Фото: mykyivregion.com.ua
"Багато виробників, які раніше залюбки брали скляну тару, переходять на ПET-пляшку"
Повідомляється, що у сегменті виготовлення тарного скла ситуація інша, аніж з листовим склом, його не бракує і навіть дещо вдається відправляти на експорт. Це так?
Так. До війни взагалі була гарна ситуація. Серце раділо, тому що в українських крамницях завжди було дуже багато скляної пляшки. Це і ситро, і лимонади, і алкогольна продукція, і навіть молочна. Ми всі розуміємо, що більш інертного матеріалу, де можна зберігати молоко, кефір, вершки, консервацію, ніж скло просто важко вигадати. Але зараз настільки збільшилися видатки на енергопостачання, що дуже багато виробників, які раніше залюбки брали скляну тару, тепер переходять на ПET-пляшку. І це б'є по наших виробниках, які сподівалися на наш ринок, тому вони були вимушені все більше і більше давати скло на експорт. А з нами завжди скляною тарою конкурувала Білорусь. Як це не дивно, вона намагалася постачати скляну тару в країни Латинської Америки, Африки, перебиваючи наш ринок. Але оскільки зараз ці країни не користуються популярністю, то мені здається, що у наших виробників є певний шанс обернути нові проєкти всередину України.
Тобто сподівання наші на те, що, коли припиняться бойові дії, Європа натисне — і ми будемо і своє виробництво стимулювати, і сортувати будівельні відходи, і листове скло якимось чином з’явиться. А що нам до того часу робити?
До того часу ініціативно шукаються гроші на чотири заводи. Один завод, я вже сказав, по суті добудовується, інші заводи десь на стадії проєктування. Тобто побудувати завод — це не два дні і не два місяці.
"Будівельні суміші виробляються вже в Україні, у нас є вся сировина"
Більше того — завод треба закопати глибоко під землю чи ні?
Ні. Зараз все проєктується спеціалізовано. Дах дуже потужний, і завод настільки великий, непростий, що влучити цілеспрямовано — ніхто дороговартісних ракет не буде використовувати. Тим більше, москалі знають, що ми все одно не будемо купувати їхнє скло. Звісно, є певні ділки і в Білорусі, і в Польщі, які перемарковують російське скло, намагаються певним чином протягнути його в Україну. Я вважаю таку ситуацію ганебною, особливо для тих українських споживачів, які зголошуються купити таке скло.
Коли стане зрозуміло, що у нас більш-менш ситуація стабільна, до нас ініціативно прийдуть дуже великі корпорації — японські, британські, німецькі, які доволі швидко запрацюють. Наприклад, у нас працює німецько-швейцарська фірма Glas Trösch, вона поки що бере скло зі своїх заводів у Німеччині та Польщі. Але якщо ситуація буде стабільна і попит буде високий, вони прийдуть до думки, що треба робити оновлене виробництво вже тут. Отже, у нас вже є багато мережевих фірм з інших будівельних матеріалів — треба назвати Knauf, Henke, Saint-Gobain, Kreisel, Fomalgaut-Polimin — які вже тут, в Україні роблять будівельні суміші, наприклад. Тобто у нас не возять цілими ешелонами суміші, наприклад, із Франції, а вони виробляються вже в Україні, у нас є вся сировина. Якби скло вироблялося в Україні, а надлишок ми продавали в ЄС, це була б ідеальна ситуація.
"Скло, вироблене в Євросоюзі, з їхнім ринковим наглядом і технічними регламентами, апріорі найвищої якості"
Деякі будівельні компанії зводять багатоповерхівки, і ці панорамні вікна склять дуже швидко. Тобто — скло десь вони знаходять.
Скло є, завезли багато скла, воно є на складах. Ми беремо скло із Польщі, беремо турецьке, у нас навіть є екзотичні постачальники — Киргизстан, Азербайджан та Індонезія. Тобто — весь інтернаціонал по склу в Україні присутній. Звичайно, якість різна.
До речі, а яке найякісніше, якщо можна? Чи це комерційна таємниця?
Усі розуміють, що скло, вироблене в Євросоюзі, з їхнім ринковим наглядом і технічними регламентами, апріорі найвищої якості. Скло, вироблене в Японії або в Англії, також найвищої якості. А скло, наприклад, вироблене в Туреччині, там можуть бути певні неприємні варіанти. Скло, вироблене в Азербайджані, згідно з думками наших експертів, дуже специфічної якості, за радянськими ГОСТами, але воно дешевше. Можна взяти дешевше скло, але не для того, щоб склити вікна в будинках, а, наприклад, в теплиці, інших промислових приміщеннях, цехах на заводі, де воно не відіграє дуже великої ролі. А там, де відіграє, я вважаю, що треба використовувати найкраще скло.
