Ілюстративний фотоколаж із відкритих джерел
"Напад із білоруського напрямку безпосередньо під керівництвом Лукашенка є малоймовірним"
Почнімо з Білорусі. Цікаво відреагував диктатор Лукашенко на візит очільника ЦРУ до Москви: він раптово наказав перевірити боєготовність білоруської армії. Що ж сталося?
Сказати, що за останні чотири роки в Білорусі відбувається щось незвичне — ні. Нагадаю, що Білорусь є співагресором Росії. Коли російські війська з її території у 2022 році розпочали наступ на Київщину та Україну загалом, Білорусь автоматично стала співучасницею путінських злочинів, відповідно до норм міжнародного права та принципів ООН. Але навіть після того, як росіян вибили з України і частина сил повернулася до Білорусі, а звідти вирушила на інші фронти, Білорусь залишилася союзницею та співучасницею злочинів Кремля. І постійні, майже безперервні командно-штабні та тактичні навчання військ Білорусі біля кордонів з Україною створюють штучну напруженість, щоб розтягувати наші сили. Путін і його генерали використовують свою головну перевагу — чисельність живої сили — саме для розтягування лінії фронту. За такої переваги вони можуть концентрувати сили на напрямках головних ударів, а ми вимушені реагувати на загрози на другорядних ділянках меншими ресурсами. Відповідно, ми не можемо сконцентрувати сили там, де це вкрай необхідно. До цього величезного фронту завдовжки сотні кілометрів додається ще й білоруська ділянка, звідки постійно зберігається загроза нападу. Саме про це говорили і ексміністр оборони Федоров у першій половині року, і екскомандувач Збройних сил Сирський, коментуючи формування додаткових підрозділів на північному напрямку, зокрема Білоруському. Ці з'єднання формуються для того, щоб фронт був не лише інженерно обладнаний, а й мав сили для відбиття можливого нападу з боку Білорусі.
Щодо моєї особистої думки, то напад із білоруського напрямку безпосередньо під керівництвом Лукашенка є малоймовірним. Лукашенкові потрібні його силовики, адже його влада тримається саме на них. Забрати в нього цю опору — невигідно йому самому. Тому він намагається маневрувати між вимогами Путіна щодо активнішої участі у війні та демонстрацією позиції "я тут ні до чого". Але це не означає, що так триватиме нескінченно. Зрештою, Путін може просто перехопити управління білоруською армією і забрати її без відома Лукашенка.
Але досі цього не зробив. Водночас напередодні з'явилася інформація про будівництво в Гомельській області Білорусі, поблизу кордону з Україною, військового полігону із залізницею. Там збираються розмістити десантно-штурмову бригаду, пояснюючи це посиленням південного сектора нібито для захисту від "загрози з боку України". Як ще це можуть використати, наприклад, для ескалації щодо інших країн? І що заважає Путіну зараз перехопити керівництво?
Очевидно, Лукашенко максимально чинить опір. Передбачаючи такий сценарій дій з боку свого "партнера" чи сюзерена, він намагається всіляко запобігти цьому. Зокрема, цим мотивовані й певні кадрові чистки у військово-оборонному секторі Білорусі. З іншого боку, він намагається підігрувати Путіну. Ще у 2022–2023 роках Лукашенко та його генерали заявляли, що напрямки оборони Білорусі визначені некоректно, оскільки їхня армія була розвернута зі сходу на захід. Тому було вирішено сформувати південний округ, розвернутий у бік України. Організаційно-штатні заходи з формування нових з'єднань, зокрема десантно-штурмових військ, сил швидкого реагування, та розбудова інфраструктури на північ від українського кордону є цьому підтвердженням. Я б не розглядав ці дії як безпосередню підготовку до війни з Україною, але це однозначно підготовка до можливої війни.
"Зарано ховати і броню, і артилерію"
Складно було не помітити, як змінився парад військової техніки на День Незалежності. Побачивши стрій наземних, повітряних та водних безпілотників, я подумав, що танки на Хрещатику кілька років тому були останніми свідченнями епохи важкої бронетехніки, і вона назавжди пішла в минуле. Чи я зарано списую цей рід військ?
Мені здається, що зарано ховати і броню, і артилерію. Щодо артилерії зараз теж лунає багато заяв про те, що на тлі масового використання БПЛА її роль зведеться до нуля. Ні, це зовсім не так. Змінюються лише способи і тактика застосування бронетехніки. Масованих "бронеклинів" стало значно менше, і на це звертають увагу в усьому світі. Проте роль бронетехніки для підтримки піхоти та вогневого ураження зберігається — це стосується як важкої, так і легкої броні. Тільки вогонь тепер ведеться не прямою наводкою з передових позицій, адже їх у класичному розумінні вже немає, а із закритих позицій, що нагадує артилерійську підтримку. Це така нова конфігурація. Зовнішній вигляд броні також радикально змінився.
KN-23 — це північнокорейський аналог російського "Іскандера"
Хотілося б торкнутися теми вдосконалення північнокорейських ракет. Стало відомо, що росіяни модернізували балістичні ракети KN-23 та KN-24. Що це за ракети, у чому їхня небезпека та що саме змінилося після модернізації?
По суті, KN-23 — це північнокорейський аналог російського "Іскандера". Річ у тім, що північнокорейська та російська військова техніка мають спільне походження — вони походять від радянських розробок. Десятиліттями їхня еволюція йшла паралельними шляхами, аж поки Путін знову не зблизився з Кім Чен Ином. З'ясувалося, що Путіну недостатньо тих величезних складів радянського озброєння, які згоріли на початку повномасштабної війни. Тому він покладається на своїх союзників-диктаторів — насамперед на північнокорейський режим та іранських мулл, які надають Росії серйозну підтримку. В обмін вони отримують не лише нафтогазові ресурси, а й військові технології. Усі прогалини у своєму військово-промисловому комплексі вони заповнюють російськими розробками.
.jpg)
Павло Лакійчук. Фото: ostro.org
Що саме вони можуть вдосконалювати — дальність, влучність?
Дальність у цих ракет визначається твердопаливним двигуном, її можна збільшити лише за рахунок зміни складу палива, яке в них практично ідентичне. А от системи наведення та доведення — це значно складніша технологія. Українська розвідка на брифінгах повідомляє, що в сучасних російських ракетах використовується західна, зокрема американська, електроніка. А північні корейці переймають ці технології вже в готовому вигляді, підтягуючи свою техніку до стандартів XXI століття. Небезпека цієї зброї полягає у потужності бойової частини. Якщо дрон чи ракета з 50 кг вибухівки має похибку 50 метрів — це критично. Але коли прилітає пів тонни чи тонна тротилу, похибка у 50 метрів уже не відіграє вирішальної ролі.
"Перше й головне — це корейська жива сила. Друге, що потрібно Росії, це залізо і техніка"
Пане Павле, про що можуть домовлятися Путін та Кім Чен Ин під час майбутніх переговорів?
Путіну насамперед потрібні люди. Ми бачимо вже третій стратегічний наступ росіян, який провалюється, не досягнувши мети. Кремлю потрібні ресурси для чергової спроби, але їх бракує. Саме тому зараз багато говорять про можливу мобілізацію в Росії. Проте це тривалий процес: якщо розпочати її у жовтні, то підготовлені люди потраплять на фронт лише на початку зими (у грудні-січні). А ресурси Путіну потрібні вже зараз, щоб дати фору своїй мобілізаційній машині. Тому перше й головне — це корейська жива сила. Пхеньян уже надавав "пробну партію" у 10 тисяч осіб, але великий контингент коштуватиме зовсім інших поступок.
Друге, що потрібно Росії, це залізо і техніка. З тими темпами, як її нищить Україна, Путіну потрібна пауза для власної військової промисловості. І північнокорейський диктатор є для нього такою паличкою-виручалочкою. Як і Іран та Білорусь, на яку Путін теж зазіхає. Адже білоруська армія — це близько 40 тисяч підготовлених та озброєних вояків у першому ешелоні, яких він може отримати у разі перехоплення управління.
"Північнокорейська зброя доповнює, а не замінює основне озброєння армії РФ"
Північна Корея — це закрита країна, яка активно розвиває ВПК і працює над ядерною зброєю. Яке озброєння вона може передавати Росії, окрім згаданих ракет?
Пхеньян постачає Росії значну кількість боєприпасів ще з 2022–2023 років. Торік майже половина боєприпасів у російській армії — від стрілецького озброєння до артилерії — була саме північнокорейського виробництва. Окрім снарядів, це зброя різних типів — від стрілецької до артилерійських та ракетних систем. Північнокорейська зброя доповнює, а не замінює основне озброєння армії РФ. З точки зору російського командування, її призначення — перекрити ті ніші, де просідає власний ВПК і падають темпи виробництва. А виробництво в Росії падає, зокрема, завдяки ударам Сил оборони України по ключових підприємствах російського ВПК. Не вистачає боєприпасів, не вистачає людей, не вистачає ракет — беремо у Кореї.
Вадим Скибіцький, заступник очільника ГУР, нещодавно говорив про те, що росіяни перестають випускати "Кинджали" заради випуску "Іскандерів". А чому? А тому, що у них один і той самий двигун. І виробництво цих двигунів обмежене. Тільки надбудова на цей двигун визначає, чи це повітряний пуск, чи наземний. Цього обмеження по-іншому ніяк не зняти. А якщо додати до цього північнокорейські аналоги, то це дає можливість російському виробництву виготовляти знарядь смерті стільки, скільки їм хотілося б. А зараз, очевидно, Путін робить на це ставку.
Хотілося почути вашу думку про зенітно-ракетні комплекси С-400, переобладнані пускові установки, які росіяни можуть використовувати для завдання ударів. Чи є у нас можливості ліквідовувати ті ракети, які вони запускатимуть?
Зенітно-ракетний комплекс С-400 — це аналог збільшеної дальності порівняно із С-300. Росіяни з початку широкомасштабної війни використовували зенітно-ракетні комплекси як додаток до ракет "земля-земля". Чим далі, то у них з’являється більший дефіцит саме зенітної зброї. Захиститися від українських ударів вони не можуть або не хочуть. Для них життя росіян, очевидно, значно менш важливе, ніж забрати життя в Україні.
