Станція "Академік Вернадський". Фото: facebook/AntarcticCenter
"Жінка може виконувати ту саму роботу, що й чоловік"
У 32-гу Українську антарктичну експедицію хоче відправитися рекордна кількість жінок. На цьогорічний конкурс в Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) надійшло 87 заявок, з яких майже половина – від кандидаток. Про що це свідчить? Про нашу стійкість, про те, що навіть у такий важкий час випробувань ми дбаємо про науку, про майбутнє?
Так, це і про майбутнє, і про прогрес, і навіть про представлення України на світовому рівні.
Розкажіть про свій досвід. Як довго ви там перебували, які враження залишилися і що загалом там може зробити жінка?
Я перебувала у складі 29-ї антарктичної експедиції. Вона триває рік. Загалом це 13 місяців. Я була представником команди життєзабезпечення, тобто лікаркою. А жінка може виконувати ту саму роботу, що й чоловік в залежності від тої спеціальності, на яку вона потрапила. Моя сфера відповідальності на станції – була медицина і, відповідно, медичні дослідження, які були в рамках програми, що я й виконувала. Її може виконувати як чоловік, так і жінка. Тобто тут немає якогось великого розбалансування, тут скоріше про рівноправ'я. Крім того, цю політику дуже гарно підтримує Антарктичний центр. Майже на всі позиції, які є в антарктичній експедиції, є можливість податися як жінці, так і чоловікові. Наприклад, якщо взяти команду науковців, то в нас є метеорологи, біологи, геофізики, і в кожній з цих команд все одно була жінка. У нашій експедиції було досить цікаво, тому що в нас було 10 чоловіків і 4 жінки. Була одна біологиня, одна геофізикиня, одна метеорологиня і одна лікарка в команді життєзабезпечення. Єдині професії, де ще не було жінок в антарктичній експедиції, – це дизеліст, механік і системний адміністратор.
"Кожна експедиція по-своєму унікальна"
Зараз на станції працює 31-а експедиція, яку вперше очолює жінка – науковиця Анжеліка Ганчук. Мені тут складно сказати, що це так жінки беруть ініціативу на себе, освоюють нові професії тощо. Мені здається, що все це все-таки зумовлено війною, бо чоловіки мобілізовані і жінки так чи інакше мусять їх заміщати, щоб експедиція тривала. Але чи варто тут говорити про те, що нічого не змінюється в роботі експедиції?
Загалом ні. Але кожна експедиція по-своєму унікальна, тому що збирається склад команди, який перед цим тривалий час готується. Тобто кожен готується до тої посади, яку він буде обіймати. Але на станції люди виконують функцію і чергових. Тобто в кожного з нас є свої обов'язки і, наприклад, є такі обов'язки як денний і нічний черговий. Для чого це потрібно? Тому що це автономне містечко, яке має постійно працювати. І обов'язки денного і нічного чергового – перевіряти ці ключові вузли на станції, які підтримують життєдіяльність. В тому числі і дизельні генератори. І якщо я бачу, що мені щось не подобається, то я підходжу до нашого дизеліста і кажу, що є певні нюанси. Тобто кожна людина має частково замінювати іншу людину.
Перезмінка 29-ї та 30-ї Українських антарктичних експедицій на станції "Академік Вернадський". 23 березня 2025 року. Фото: facebook/AntarcticCenter
"Треба мати зацікавленість і завчасно підготуватися"
Як ви потрапили у цю експедицію? Ким працювали до неї, який досвід у вас був?
Потрапила через оголошення. Національний антарктичний науковий центр щороку відкриває оголошення про набір в експедицію. Зазвичай це трапляється наприкінці липня і в цей час потрібно моніторити.
А де треба шукати це оголошення?
На їхньому офіційному сайті. Тобто треба мати зацікавленість і потрібно завчасно підготуватися, що туди потрібно. Тому що для лікаря, наприклад, одна з вимог – стаж не менше 3 років. Тобто лікар-інтерн, який тільки випустився, найвірогідніше не потрапить в експедицію. Йому потрібно ще набути навички необхідні, потрібна певна практика.
"Це моя Альма-матер"
А де ви працювали раніше?
Можна сказати, що я пройшла всі ланки. Тому що я починала зі швидкої допомоги, працювала в Києві і паралельно ще працювала в лабораторії. Потім моє життя занесло мене в районну лікарню. А коли ти працюєш в районній лікарні, ти робиш усе. Там елементарно людей не дуже багато, тому ти маєш навчитися якомога краще і більше надавати свою допомогу. А потім я перейшла в Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги. Це, можна сказати, моя Альма-матер, бо я там відпрацювала 5 років, була завідувачем амбулаторії і там же я працювала в складі Червоного Хреста. В нас були мобільні бригади, які виїжджали до найвіддаленіших сіл. Там я здобула дуже великий досвід, тому що в мене була класна команда, яка надихала. А коли ти бачиш, скільки всього роблять ці лікарі, які там працюють, ти розумієш, що ти можеш так само це все робити. І ми почали працювати над грантами, над різноманітними заявками. Наприклад, в цьому році Канівський центр первинки був номінований на орден Святого Пантелеймона. І у Черкаській області він був першим. Це була номінація "Фортеця здоров'я". А коли вже був український конкурс, то там уже взяли інші міста. Це були міста прифронтових територій. Я вважаю, це повністю заслужено. Але це свідчить про рівень довіри закладу на рівні навіть області.
"Медицина в експедиції виглядає як сільська амбулаторія"
Як цей мирний досвід згодився вам в експедиції і яких нових навичок ви набули?
Під час роботи в Канівській лікарні я здобула навичку ультразвукової діагностики.
А у вас в експедиції є УЗД?
Так, у нас є УЗД-апарат. Взагалі, медицина в експедиції виглядає як маленький сільський кабінет, як сільська амбулаторія. Там є все. Тобто там є і можливість робити аналізи, і можливість обстеження. Крім того, ми ж там робимо ще наукову програму. Тобто науковці роблять свою наукову програму і один з команди життєзабезпечення – лікар виконує свою програму. Його робота, відповідно, поділяється на підтримку здоров'я зимівників і на оцінку стану зимівників, щоб можна було для наступних експедицій спрогнозувати певні умови, адаптацію. І взагалі розглядається варіант, що цей досвід можна буде перенести в подальшому на щось інше, наприклад, на умови роботи під час зимового періоду, або, можливо, знадобиться для наших військових під час зимового періоду. Тому що ми працювали там, зокрема, з адаптацією.
Там є і стоматологічний кабінет?
Є стоматологічний кабінет.
А хто стоматолог?
Стоматологом має бути лікар, який їде. Тому для мене це був дуже величезний досвід.
Іванна Котурбаш. Фото: facebook/AntarcticCenter
"Дуже дошкуляють вітри і висока вологість"
Наскільки погодні умови на станції суворі? Скільки там треба жити фактично взимку – рік?
Не зовсім. Там так само є пори року. Там яскраво виражена пора року, яка представлена зимою і пора, яка представлена літом. Наприкінці літа, наприклад, на початку осені там відбувається перезмінка. І якраз зараз в Антарктиді закінчується період зими. Потім у них починається період активних польових досліджень, тому що все цвіте, приходять пінгвіни, з'являється в інших тварин потомство. Чомусь всі вважають, що там дуже великий "мінус". Насправді він не дуже великий. Ми розташовані на острові Галіндез, а там середньорічна температура не на рівні -40° чи -80°, вона набагато вища. Температура там може бути до -15°, але дуже дошкуляють вітри і висока вологість.
"Дуже добре, що команди змішані"
Що найважливіше для ефективної роботи команди в таких непростих умовах? Це ж все-таки замкнутий простір, тут теж треба виробляти в собі певну терпимість, бо люди є люди.
Мабуть, тут я процитую слова нашого дуже досвідченого зимівника Юрія Отруба. Він завжди казав: "Знаєте, ви ніколи не будете згадувати після своєї експедиції дрібниць, які мали нейтральний або негативний характер, але ви завжди будете згадувати те, що у вас було хорошого протягом зимівлі". І якщо дійсно себе налаштувати таким чином, що це найкраще, що з тобою трапилося, або одне "із", то зимувати легше. І дуже добре, що команди змішані. Тобто є бувалі зимівники, є новачки. І коли ми туди навіть ще недоїхали, але нас вже починають готувати. Тобто кожен свідомо має розуміти, куди він їде. І другий важливий момент – завжди контактувати зі своїм попередником. У мене попередником був Дмитро Мартиненко. Перед своєю експедицією я йому поставила дуже багато питань. Ці питання могли бути зовсім елементарні. Скажімо, скільки гелів для душу мені потрібно з собою взяти? І він мені казав: "Гель для душу в нас на станції є, можеш не брати". І це було важливо, тому що ти мав з ким проконсультуватися.
"Вдруге поїхати в експедицію однозначно варто"
Фраза "експедиція – це найкраще, що з тобою могло статися" вже прозвучала. Ви можете це підтвердити і аргументувати?
Так, тому що хочеться ще поїхати. Насправді, коли зимівник їде перший раз, він нічого не знає. А коли в тебе з'являється думка поїхати вдруге, ти розумієш, що я оце, оце і оце можу там, наприклад, вдосконалити. Або можу щось привезти. Або я знаю, чого не вистачає, але я можу подумати і зробити це. Тому вдруге поїхати в експедицію однозначно варто. Єдине, що в мене це поки що буде не зараз, це буде трішки пізніше.
Там треба робити перерву в перебуванні?
Можна через рік, наприклад, їздити. Але в Україні все-таки війна і виникають інші нагальні питання. У мене, наприклад, зараз є дуже важлива робота з ветеранами. І я розумію, що як би мені не хотілось туди, але я маю зробити свою роботу тут.
"Скоро може зібратися експедиція "Бойових пінгвінів"
До речі, ви передбачаєте ситуацію, що ветерани або ветеранки, як науковці, поїдуть в таку експедицію?
У нас є наші уже ветерани. Тобто вони зараз мобілізовані або вони вже ветерани – "Бойові пінгвіни". І ми навіть жартували, що скоро може зібратися експедиція чисто "Бойових пінгвінів", тому що на даний час у нас їх 32, а команда зимівників складається орієнтовано з 13-14 людей. Тобто в нас повноцінних два склади зараз перебуває на захисті України.
