Микола Княжицький. Фото: facebook
Напередодні Кабінет Міністрів України затвердив і передав на розгляд Верховної Ради проєкт державного бюджету України на наступний рік. Згідно з документом, на культуру та медіапростір пропонують виділити понад 16 мільярдів гривень. Це на 800 мільйонів більше, ніж було закладено на 2026 рік. Куди саме планують скерувати кошти та які напрями отримають найбільше фінансування? І насамперед хотілося б почути вашу особисту думку щодо проєкту держбюджету: наскільки він збалансований і чи правильно, на ваш погляд, розподілили кошти? Адже ми бачимо, що понад третина всього фінансування культури йде на проєкт "Тисячовесна". З одного боку, це важливо, але з іншого – я пам'ятаю чимало критики від колег, кінознавців тощо.
Якщо говорити загалом про бюджет, то в мене дещо песимістичний погляд на можливість його виконання. Ви бачите, що зараз економіка знищується: те, що зазвичай наповнює бюджет – українська металургія, експорт зерна – фактично стоїть через блокування українських портів та атаки ворога. Наш бюджет складається з двох частин. Перша – це допомога від західних партнерів та міжнародних організацій, таких як МВФ. Друга – податки, які сплачують українці. Коли люди втрачають роботу, або зачиняються підприємства, податки не надходять. Коли підприємства, які приносять найбільше валюти в державу, зупиняються, то й валюта до бюджету не поступає. Тому економічна ситуація в нас набагато складніша, ніж торік, – вона, можна сказати, катастрофічна. Ми навіть не знаємо, як саме перейдемо цю зиму.
Водночас загальні цифри бюджету, якщо говорити про культуру, не зменшуються, а навіть зростають. Річ у тім, що з Міністерства культури забрали цей так званий "Телемарафон". Кошти, які продовжують виділяти й нарощувати, вилучили з бюджетів Мінкульту, Інституту національної пам'яті та деяких інших інституцій, безпосередньо пов'язаних із культурною діяльністю. Натомість до Міністерства культури перейшла агенція, що опікується туризмом. Основні ж витрати справді йдуть на "Тисячовесну" – це 5,4 мільярда гривень. Для порівняння: на національні театри передбачено близько 1,5 мільярда гривень; на музеї, державні й національні бібліотеки та культурно-просвітницькі центри – близько 1,5 мільярда гривень; на мистецьку освіту – 2,2 мільярда гривень; на Український культурний фонд (УКФ) – 425,3 мільйона гривень (це фактично рівень минулого року, лише на 3,5% більше; безпосередньо на проєкти УКФ іде 343 мільйони); на Держкіно – 432 мільйони гривень (з них 334 мільйони – на створення та розповсюдження українських фільмів); на книжкову сферу передбачено 190 мільйонів на "єКнигу", 100 мільйонів на поповнення бібліотечних фондів та 272 мільйони на компенсацію оренди спеціалізованим книгарням; на програму виробництва програм для державних потреб (куди входить і "Телемарафон") – 1,6 мільярда гривень (це більш-менш співмірні цифри з минулим роком). Щодо Суспільного мовлення, яке також не входить до безпосереднього фінансування Мінкульту: для нього передбачено понад 3 мільярди гривень, тоді як у 2026 році було майже 2,5 мільярда гривень. Тобто це зростання на 24%. Підсумовуючи, щоб були зрозумілі пропорції: "Тисячовесна" – 5,4 мільярда; Суспільне – 3 мільярди; "Телемарафон" – 1,62 мільярда; Держкіно – 433 мільйони; УКФ – 425 мільйонів. Тобто левова частка основних витрат іде саме на програму "Тисячовесна".
Сама історія та функціонування цієї програми дещо дивні. Адже для фінансування подібних проєктів спеціально створили незалежні інституції – Український культурний фонд, Держкіно, Інститут книги, де саме незалежні експерти розподіляли кошти. Натомість у цих інституцій гроші забрали, залишивши їм бюджети фактично лише на виживання. Дублюючи їхню роботу, створили "Тисячовесну" із зовсім іншим принципом розподілу коштів. І цей принцип викликає чимало нарікань: виникає конфлікт інтересів, коли самі експерти виділяють гроші на власні проєкти, а також безліч інших нюансів. При цьому на програму спрямовують чималі суми. І це тоді, коли українські військові, наприклад, змушені власним коштом купувати запчастини до дронів або пальне, адже в армії його бракує. Тому, звісно, для мене особисто все досить дивно виглядає. З одного боку, я вітаю фінансування культури, але вважаю, що воно має бути продуманим і справедливо розподіленим – за участі суспільства, але без прямого втручання держави, за винятком окремих напрямів. Поки що я цього не бачу.
Що саме ви маєте на увазі під "справедливо розподіленим"? Які напрями, на вашу думку, залишаються недофінансованими, а на які, навпаки, коштів вистачає? Я зараз саме про культуру.
Знаєте, питання не в тому, вистачить коштів чи ні. Питання в тому, що на ці кошти буде зроблено. Адже гроші – це лише засіб утілення ідей. Тому я б трохи інакше сформулював ваше запитання. Коли нашій армії бракує ресурсів, що саме в культурі для нас першочергово важливо профінансувати? Чи важливо нам, наприклад, зберегти культурну спадщину? Чи важливо підтримати національні бібліотеки та Книжкову палату – найбільші наші сховища, які зараз просто знищуються? Якщо ми фінансуємо кіно, то чи варто, як цього року, виділяти кошти на вдвічі більшу кількість фільмів із мізерними бюджетами, ніж це було навіть у 2019-му? І хто їх зніматиме, якщо більшість митців – на фронті або за кордоном? Якою буде якість цього продукту? Де ми його показуватимемо, коли кінотеатри зупиняють роботу під час повітряних тривог?
Це насправді дискусійне питання, адже частина цих фільмів спрямована на репрезентацію нашої культури за кордоном – на культурну дипломатію та просування.
Добре, давайте подискутуємо. Які саме це фільми, спрямовані на культурну промоцію за кордоном? І який успіх цієї промоції цього року? Розумієте, є слова, а є дії. Ми не почули, що обрано конкретних прекрасних режисерів, які зніматимуть дійсно вартісні стрічки. Після "Тисячовесни" ми побачили лише список компаній і назв, у частини з яких навіть немає сценаріїв. Тому я з вами погоджуюся: якби вийшла міністерка чи хтось інший і сказав, що ми підтримали такі-то фільми, їх роблять такі-то геніальні митці, і ми очікуємо на такі-то результати у світі, щоб донести наші сенси – і це є нашою програмою, я б це безумовно підтримав. Але всього цього немає.
Але ми ж поки що не можемо побачити результатів, які отримаємо після цієї першої "Тисячовесни"...
А чому ні? Ми мали б бачити авторів, назви фільмів, їхні сценарії, їхні ідеї. Натомість було оприлюднено лише короткий список проєктів і компаній, які їх вироблятимуть. Чому ми не можемо це побачити? Чому це приховано? І як ми можемо витрачати кошти на наступну "Тисячовесну", якщо ще не підбили підсумків хоча б першого етапу цієї програми?
Тут я згоден: хотілося б зрозуміти KPI, як то кажуть – ефективність першого внеску, а вже потім рухатися далі.
Звичайно! Мали б чітко сказати: ось такі-то геніальні твори отримали кошти, ось цього ми від них очікуємо, і ми задоволені тим, як усе пройшло. Поки що ж ми бачимо лише критику визначних митців у соцмережах або мовчання. І взагалі, дивує сам механізм "Тисячовесни". Навіщо згортати прозорий розподіл коштів через УКФ, Держкіно та Інститут книги й запускати його через "Тисячовесну"? У чому тут логіка?
Щодо Держкіно теж багато років лунала критика. Я не є експертом, але з того, що ми обговорювали в етері, люди дійсно стикалися з проблемами в його роботі...
Але я вам скажу: проблема була лише в одному. До 2019 року Держкіно успішно працювало, усі були задоволені, вироблялася велика кількість якісних фільмів. А потім почалися труднощі з призначенням керівництва та експертів, у процес роботи яких постійно втручалася влада. Так і тут: "Тисячовесна" – це абсолютний продукт влади. Тобто після 2019 року в індустрії та творців забрали право самостійно й незалежно розподіляти кошти на підтримку культури, а в суспільства – можливість за цим стежити. І тут полягає головна причина: влада постійно думає про те, що завтра вибори і їй потрібно на чомусь піаритися. У нас усе відбувається під чиїмось патронатом. Але ж це проблема! По-перше, виборів зараз не буде, бо ми воюємо. По-друге, до чого тут взагалі чийсь патронат? Мають працювати постійно діючі незалежні інституції, як це є в кожній європейській країні. У світі таких практик немає – хіба що зараз у США президент Трамп хоче під своїм патронатом відкрити Карнеґі-центр, але й той бунтує та відмовляється від цього.
Чи є у вас уже розуміння, на яких саме правках ви будете наполягати?
Я проситиму підтримати інституції, які зберігають нашу інституційну пам'ять про українську державу, а також ті, що підтримують національні меншини, зокрема корінні народи. Наприклад, "Кримський дім". Або Книжкову палату, яка зараз фактично розвалюється: там труби полопалися, а в ній зберігається ледь не кожен примірник української книги чи газети, виданий із 1918 року. Уявіть собі, адже такий закон! Або національні бібліотеки імені Вернадського та Стефаника. Це потужні наукові й архівні установи, на які зараз майже не виділяються кошти. Звісно, ми отримали проєкт бюджету лише два дні тому і зараз готуємося. Його розгляд на комітеті відбудеться тільки в понеділок – це буде представлення документа та перший діалог із Міністерством культури, якого досі ще не було. Тому зараз зарано щось стверджувати остаточно. Але ті напрями, про які я згадав, – пріоритетні. Далі треба дивитися і на фінансування державних установ, і на ефективність "Тисячовесни", ставити запитання представникам Мінкульту. Бюджетний процес щойно розпочався, тому я остаточно визначатимуся, коли глибше зрозумію (не лише із цифр, які побачив учора), що саме пропонує нам уряд.
А щодо ризиків: чи бачите ви небезпеку, що певні незалежні культурні ініціативи можуть залишитися без достатнього ресурсу, крім тих, що ви вже назвали?
Звичайно. Якщо Український культурний фонд фінансується за залишковим принципом (а переважна більшість незалежних ініціатив підтримувалася саме УКФ), то такий ризик є. Але найголовніший ризик зараз – це небезпека загального невиконання бюджету. Якщо в ньому забракне коштів, то очевидно, що не лише культура, а й інші сфери залишаться без фінансування. Проте під скорочення зазвичай першою потрапляє саме культура. Якщо бюджет не буде чим наповнювати – а той проєкт, який ми отримали, на мій погляд, є, м'яко кажучи, занадто оптимістичним і навряд чи буде виконаний, це означатиме, що наступного року ці цифри кардинально зміняться. Власне, як вони змінюються вже цьогоріч. Ви ж бачите, що зараз протестують підрядники в інших сферах: фінансування доріг зупинили, кешбеки призупинили і ще багато чого. Тож подивимося, до чого ми дійдемо під час обговорення, яким буде баланс цього бюджету і що ми взагалі зможемо затвердити.
Хотів би ще звернути увагу на питання української книговидавничої справи. Цього року ми всі бачили, як Росія цілеспрямовано знищувала мільйони українських книжок. Наскільки ця стаття дофінансована? Можливо, її треба переглядати і виділяти під це окремі програми та фінансування?
Звичайно, потрібно. По-перше, необхідно виконувати закон про підтримку книгарень, а держава цього належним чином не робить. Є різні ідеї щодо підтримки, зокрема спеціалізованих книгарень у малих містах. Тобто треба зробити все, щоб цей закон нарешті запрацював повною мірою. Очевидно, що найважливіше – збільшувати кошти на закупівлю книг для бібліотек. А найкраще було б адресно допомогти тим видавництвам, які найбільше постраждали. Проте такої цілеспрямованої допомоги я не бачу. А йдеться ж про відомі видавництва, наприклад, "Vivat" чи "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Або видавництво "Ранок", яке зазнало величезних втрат. Так, вони є одними з найбільших видавців підручників, і держава компенсуватиме їхній друк. Але якщо говорити про художню літературу, то прямої підтримки постраждалим видавництвам чи якогось бачення, як допомагати їм у майбутньому, немає. Це справді велика проблема. Ті кошти, які зараз закладені в бюджеті на книжкову сферу, є мінімальними, і ми обов'язково порушуватимемо це питання на комітеті.
Позиція, висловлена гостем в інтерв’ю, є його особистою думкою та може не збігатися з позицією Суспільного.
