Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Де-факто зараз загроза для Слов’янського і Краматорського північного сходу ліквідована"
Який головний військовий результат операції "Вівальді", якого вдалося досягти і що зараз із контролем та конфігурацією фронту на Лиманському напрямку?
Відбулося лише три з чотирьох епізодів операції "Вівальді". Тобто ця операція триває, у часі вона пролонгована і має серйозні результати. Насправді це результати оперативно-тактичного рівня. Бо якщо ми з вами подивимося на мапу DeepState, у ворога були досить амбітні плани. Він намагався сформувати лещата та оперативне напівоточення усього нашого угруповання, що обороняє так званий пояс фортець, що, своєю чергою, прикриває Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку.
Північна клешня — той самий Лиманський напрямок — для ворога була, мабуть, найпріоритетнішою. У РФ досить амбітний план на всю територію Донецької області. І для того, щоб ці амбітні плани стали реальністю, для ворога було конче важливо створити щонайменше три ударні плацдарми, звідки він мав синхронізовано атакувати пояс фортець. Один із цих напрямків, окрім Костянтинівського та Часовоярського, — це Лиманський напрямок. Це не вийшло реалізувати ворогу завдяки серйозній протидії з боку підрозділів 3-го армійського корпусу та приєднаних до нього військових частин та підрозділів — операції "Вівальді".
Де-факто зараз загроза для Слов’янського і Краматорського північного сходу ліквідована. Операція Сил оборони України на цьому напрямку триває. Я думаю, що на ворога чекає чимало неприємних сюрпризів. Багато чого буде залежати і від ресурсного забезпечення наших сил та засобів, і від того, наскільки швидко ворог зможе посилити своє угруповання, що діє на цьому напрямку. Тут, до речі, взагалі дивна історія. Проти підрозділів Третього армійського корпусу зараз діють підрозділи щонайменше трьох загальновійськових армій Російської Федерації. Тобто співвідношення сил та засобів точно не на користь українських сил оборони, але тим не менш результат вражає. Малими силами ми просуваємося вперед, зачищаємо територію від ворожої присутності.
"Комплексне поєднання озброєння спроможне дати нам технологічну перевагу"
Чи є ознаки, які свідчать про дії у відповідь з боку ворога, тобто що вони зараз роблять? Вони вже рухаються кудись або доповнюють технікою чи особовим складом свої війська? Що там відбувається зараз?
Насамперед ворог зухвало бреше. Висновки щодо реальної ситуації на полі бою піднімаються щаблями військового управління аж до рівня начальника Генерального штабу Збройних сил РФ. А той цю інформацію, цю дурню дме у вуха свого патрона Володимира Путіна. Очевидно, що за нинішніх умов ворог буде надолужувати втрачене. Але чи спроможний він це зробити? Думаю, ні, бо станом на сьогодні підрозділи Третього армійського корпусу демонструють нереальні результати саме в контексті використання нетипових елементів ураження ворога. Це насамперед активне застосування систем радіоелектронної боротьби, які буквально придушують усі сили та засоби ворожої розвідки. Це активне використання безпілотних систем, насамперед наземних розвідувальних комплексів, які докорінно змінюють сам ландшафт ведення бойових дій. Звісно, дронова компонента повітряного спрямування, яка в рамках реалізації концепції Mid-Strike вибиває ворожу логістику на глибину не лише 20–50 кілометрів, а й до 120 кілометрів працюють наші підрозділи по ворожій логістиці, що значно сповільнює постачання всього того, що зараз потрібно російським бойовикам безпосередньо в зоні ведення бойових дій. Тобто війна змінюється, ландшафт змінюється, самі підходи до війни змінюються. Не існує зброї перемоги. Лише комплексне поєднання різних зразків озброєння, військової техніки та технологій їх застосування спроможне дати нам технологічну перевагу на полі бою, а відповідно привести нас до загальної перемоги.
Щодо подібних тактик, чи можна їх застосовувати ширше, не лише на Лиманському напрямку?
Це, насправді, дуже важливий приклад того, як можна, використовуючи сучасне технологічне рішення, мати стійкість на полі бою і переважати ворога в протистоянні з ним, маючи, певною мірою, обмежені людські ресурси. Так, я згоден з тим, що так званий постопераційний розбір, тобто дослідження будь-якої військової операції з виявленням позитивних та негативних складових цього процесу, має працювати. Якщо ми досі декларуємо наше прагнення стати частиною Північноатлантичного альянсу, то маємо пам’ятати, що ця опція притаманна партнерам НАТО. Відповідно, той самий позитивний досвід, який демонструють підрозділи Третього армійського корпусу, треба масштабувати на рівні Збройних сил України, треба збільшувати кількість дронових систем. Я думаю, що нещодавній візит напередодні Дня захисників та захисниць України президента України саме в підрозділ Третього армійського корпусу, дозволив не лише на власні очі побачити, як вона відбувається на цьому напрямку фронту, а й продукувати цей досвід на інші напрямки та ділянки фронту. Бо ми насправді спроможні, використовуючи технологічні рішення, не лише для стримування ворожої агресії, а й проводити ефективні контрнаступальні дії.
"Ми втратили технологічну перевагу у протидії реактивним "шахедам", але надолужимо втрачене"
Умовний тил нині потерпає від нальоту реактивних "шахедів", які зараз буквально кошмарять Україну. Наскільки ми тут просуваємося, чого можна очікувати?
І президент Володимир Зеленський, і очільник Офісу президента генерал Буданов уже озвучували інформацію, що найближчим часом, протягом кількох місяців, ми отримаємо достатню кількість дронів-перехоплювачів, саме реактивних ворожих дронів типу "Герань-4" та "Герань-5". Так, насправді, ми втратили технологічну перевагу в часі, вчасно не розгледівши в намаганнях ворога створити потужно та масовано дрон-ракету чи реактивний дрон. Зараз ми від того потерпаємо, бо ресурсів, щоб ефективно протидіяти такому типу ворожого озброєння, відверто бракує. Але, я думаю, потрібен відносно невеликий проміжок часу, щоб ми надолужили втрачене. І, відповідно, ми знову вийдемо на досить пристойні показники, подібні до тих, що ми маємо, якщо говоримо про боротьбу зі звичайними ворожими дронами, типу "Герань-1" та "Герань-2".
Війна — це протистояння технологій. Я маю надію, що ми з цієї сторони точно не будемо пасти задніх у найближчій перспективі, бо інакше матимемо чимало клопоту. Звісно, що за потужністю дрон-ракети чи реактивні дрони значно менші за звичайні крилаті, чи тим більше балістичні ракети. Але за рахунок того, що ворог може їх виготовляти у великій кількості, ми точно матимемо чимало проблем. Тим більше, що Путін та його оточення не приховують своїх амбітних, де-факто терористичних намірів та цілей. Ворог готовий бити по всьому, від чого залежить наш сталий та безпечний спосіб життя. Енергетика, водовідведення та водопостачання, зв’язок, залізничні комунікації, мостові переходи. Тобто ворог намагається перетворити наше життя на пекло. Щоб цього у ворога не вийшло, нам потрібні ресурси протидії.
.jpg)
Владислав Селезньов. Фото: Facebook
"Терористичними діями ворог намагається компенсувати відсутність успіхів на фронті"
З огляду на Валдайський виступ Путіна, його погрози, дії, які перейшли всі умовні чи неумовні червоні лінії, зокрема биття по мостах у Києві, нищення абсолютно будь-якої інфраструктури, яка дуже далека від військової — на вашу думку, що передувало цим подіям? Чи це логічний цикл дій російської армії, яка намагається навіть у глухому куті показувати зуби і активно використовувати все, що має?
Чи є логіка ескалації подій, які навіть відбуваються за лаштунками безпосередньо поля бою, де ворогу протистоїть українська армія? Думаю, що так. Бо за суттю, за визначенням Російська Федерація і її армія — терористична організація та терористична армія. І якщо вона не має успіхів, про які може звітувати корінному чи глибинному народу Російської Федерації, вона вдається до таких відвертих та жахливих терористичних дій. Треба про щось звітувати. Плани амбітні. Ми пам’ятаємо плани ворожої армії за три дні захопити Київ, за три тижні всю територію України, але 4,5 роки, навіть більше, тривають активні бойові дії і сподіватися ворогу на успіх, навіть незважаючи на певні популістичні заяви кремлівського диктатора, мабуть, що не варто. Я чув різні оцінки. Йдеться про те, що за нинішніх темпів просування ворожої армії їй вдасться захопити всю територію Донеччини, ті самі трохи менше ніж 19% території поясу фортець, приблизно за півтора, а то й два роки. І за цей проміжок часу лише на цьому напрямку кількість втрат зросте щонайменше на 300 тисяч убитих та кількасот тисяч покалічених російських військовослужбовців. Ось така ціна за панування на Донеччині. Очевидно, що всі ці пустопорожні заяви кремлівського диктатора та його оточення ворог намагається компенсувати терористичною діяльністю, яка спрямована на те, щоб створити в українському суспільстві атмосферу хаосу та паніки. Щоб суспільство змусило вище військово-політичне керівництво нашої країни пристати на ультимативні вимоги Кремля, тобто капітулювати. Чи станеться це, маю абсолютно ґрунтовні сумніви, бо не першу важку, воєнну зиму ми переживаємо. Думаю, що той досвід, який ми маємо зараз, допоможе нам подолати й зиму 2027 року.
"Чим далі, тим більше Європа розуміється на ризиках"
Сьогодні з неоголошеним візитом до Києва прибув канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і також міністерка економіки та енергетики цієї країни Катеріна Райхе. Повідомляють про те, що він приїхав до Києва, бо, за його словами, найближчими тижнями Україна потребує нашої підтримки, якщо не зупинити Росію, її військова машина рано чи пізно обернеться проти нас. І це логічний висновок, який мають робити європейські країни. Водночас, якщо ми говоримо про допомогу з боку партнерів у тому озброєнні, яке постачається, і загрози, які Росія намагається створювати у вигляді різних атак, гібридних або безпосередніх, на території Європи, де виробляється зброя і де вона логістично пересувається, то в цьому напрямку рухи відбуваються?
Зважаючи на те, що автором концепції гібридної агресії РФ проти всього цивілізованого світу є нинішній очільник російського Генштабу генерал Валерій Герасимов, я не здивуюся, що ця опція гібридних дій у відношенні до наших європейських друзів та партнерів з боку РФ цілком ймовірно існує. Звісно, що працюють певні контррозвідувальні структури та організації на територіях країн Євросоюзу. Є протидія по лінії спеціальних служб, але те, що ворог має достатньо розгалужену мережу та систему і ресурси для реалізації таких деструктивних дій та процесів всередині мирної Європи — це очевидно. Інша справа, наскільки швидко вдасться мобілізувати всі необхідні сили та засоби для того, щоб в рамках превентивної діяльності не дозволяти Російській Федерації розхитувати ситуацію на Європейському континенті. Бо інакше нас чекають досить буремні часи. Згадаймо події та процеси, які передували початку Другої світової війни. Тоді була надія, що ситуація вгамується і мир та спокій повернуться на європейський континент. Але не вийшло. Не хотілося б, щоб знову людство проживало цей самий погано вивчений урок.
Якщо врахувати Лиманський напрямок, наскільки можна розвинути рух наших оборонців у просування і відбиття противника далі? Чи це лише зупинка, скажімо так, а далі вже будуть наступні рішення?
Звісно, поки що не йдеться про оперативний масштаб наших контрнаступальних дій. Це все ж таки тактичні епізоди, які поєднані спільною метою та спрямовані на визначений результат. Але ці дії є надзвичайно прикметними. Ворог, маючи тотальну перевагу в живій силі, в техніці, в засобах вогневого ураження, нічого не може зробити з нашим ефективним контрнаступом, з нашою не менш ефективною обороною. Це дуже важлива опція, бо ключове завдання, яке покладається на оборону, — це виснаження наступального потенціалу ворожої армії. Я добре пам’ятаю заяву очільника Офісу президента генерала Буданова, який говорить, що найближче вікно можливостей щодо виходу на перемовний трек очікується на початку квітня наступного року. Скоріше за все, нас попереду чекає складна зима. Не лише через терористичні атаки ворожої армії на нашу енергетику, а й через те, що ворог навряд чи буде припиняти свої активності на полі бою. Але те, що ми встоїмо, у мене немає жодних сумнівів, і візит німецького канцлера сьогодні до нашої столиці є одним із тих маркерів, який дозволяє мені бути особисто в цьому абсолютно переконаним.
Ми маємо розуміти, що чим далі, тим більше європейська спільнота розуміється на тих ризиках, які несуть путінський режим та терористичні й тиранічні режими світової спільноти. Це серйозний виклик, з яким треба боротися. А щоб ця боротьба була ефективною, цивілізовані країни світу мають єднатися.
"На полі бою жодних кризових ситуацій для української армії не бачу"
Що з мобілізацією в Росії, що з народонаселенням, його настроями, і його планами щодо того, як це відбуватиметься далі. Що ви думаєте з цього приводу?
Путін ще має електоральну базу і має можливість забезпечувати компенсацію втраченого особового складу, щомісяця призиваючи до лав свого війська приблизно 30–32 тисячі так званих російських чмобиків. Звісно, у ворога є усі механізми та ресурсні можливості для організації принаймні часткової мобілізації на теренах Російської Федерації. Чи відбудеться це найбільшим часом, я не знаю.
Що ж стосується, в принципі, ситуації на полі бою, то бойові дії будуть тривати достатньо активно. Але чим далі, тим більше дії для ворогів будуть ускладнюватися. Завершується зеленка, спадає листя в лісосмугах та лісових масивах нашої країни. Починаються осінні зливи, що значно ускладнюють пересування техніки ґрунтовими дорогами на полі бою в кіл-зоні. Все це, з одного боку, буде робити більш вразливою російську армію, а з іншого боку, вона буде ще й сповільнюватися через неможливість активного використання бронетанкової та танкової компоненти на полі бою. Тому очевидно, що на полі бою жодних кризових ситуацій для української армії я не бачу, але що стосується нашої стійкості, то тут багато чого залежить від нашого єднання, нашої взаємопідтримки і готовності знову заходити в складну воєнну зиму.
