На фото: Продюсерка творчої групи "Література-Драма" Українського радіо "Культура" Світлана Свиридко-Сєрова
Продюсерка творчої групи "Література-Драма" Українського радіо "Культура" Світлана Свиридко-Сєрова розповідає про те, як потрапила на радіо, як любить читати детективи, про команду й про те, як здивувати та зацікавити радіослухача.
– Пані Світлано, яким був Ваш шлях на Українське радіо?
– На Українському радіо "Культура" працюю ось уже десять років. А історія така: мене сюди привели. Ні, не за руку. Моя однокурсниця, а нині колега й відома радіоведуча Людмила Лук’янченко, почувши, що я шукаю роботу, запропонувала спробувати попрацювати на радіо. До того я п'ятнадцять років віддала педагогічній діяльності. Вичерпавши себе до дна в педагогіці, вирішила щось змінити. Бо вже не відчувала того ентузіазму чи бажання просто ходити і відпрацьовувати, тим більше, що дитяча душа одразу відчує фальш. Мені, як філологу, фах дозволяв варіювати з професією. Навіть спробувала себе у видавничій сфері, але, на жаль, чи на щастя довго там не затрималася. Я просто шукала те, що мені до душі. Можливо, читаючи дитячі твори, часом і собі хотілося виговоритися, сказати щось своє. Та й приваблювало завжди щось нове.
– І так Ви з’явилися на Хрещатику, 26. З чого починали?
– Почала з програмування. Розклад, сітка мовлення, наповнення, анонси – це були мої перші завдання. Тому знаю про канал, про радіо – з низів. Зараз це допомагає в моїй роботі. Я знаю звідки все виходить: від першої букви – до голосу в ефірі.
– А який робочий процес найбільше до душі?
– Сьогодні я займаюся більше адмініструванням. Адміністративна функція досить важлива. Але ж, крім того, у мене було десять, а потім тринадцять передач літературної редакції, які я мала підготувати, перечитати-переслухати. Це поетичні й прозові твори, з кіпи яких треба вибрати потрібний матеріал, зустрітися з людьми, вибрати акторів, записати їх… В такому темпі мені подобається працювати. Мабуть, коли ти завантажений роботою, працюєш захлинаючись, тоді по-справжньому відчуваєш життя. Мені подобається творити: від душі і для душі.
– Зараз Ви продовжуєте свій проект "Радіодетектив"?
– Так, навіть на посаді продюсерки, всупереч зайнятості, перечитую купу літератури. Ніби знову повернулася у студентські роки. Бо коли хочеш читати, час обов’язково знайдеться. Агата Крісті, Гілберт Честертон, Джейм Чейз… Коли мені свого часу натякнули про цей проект, то просто потрапили в крапочку моєї душі. І я знову взялася за детективи. Це те, що любить, чим переймається наш слухач. А ми маємо відповідати його запитам і закохати у цей жанр так, як закохані самі. Деякі твори озвучуємо з допомогою наших відомих акторів, а деякі просяться в радіоп’єсу чи радіопостановку. І тут мені на допомогу приходить моя колега Наталка Коломієць, яка має прекрасний досвід постановки радіоп’єс. Ми маємо згоду головного редактора журналу "Всесвіт" Дмитра Дроздовського на озвучування в ефірі перекладів зарубіжних детективів, які друкуються на сторінках цього часопису.
– Українське радіо "Культура", порівняно з Першим каналом, ще зовсім молоде? У Вас особливий слухач?
– Так, якщо говорити про канал "Культура", то цього року нам виповнюється 15 років. В порівнянні з Українським радіо, якому 94 роки, ми – підлітки, намагаємося бути на хвилі сьогоднішнього дня. У нас особлива каста слухачів: це інтелігенти, науковці, митці, це люди самобутні, самодостатні, які знають чого хочуть. Ми маємо слухача здивувати, зацікавити так, щоб він міг побачити, знайти родзинку. Якщо слухач чує щось знайоме, то ми маємо відкрити іншу грань цього предмета чи явища. Заохочуємо радіослухача до спілкування, роздумів, до співпраці. Вони нам телефонують, пишуть (епістолярний жанр ще не відмер). Ми отримуємо велику кількість віршів, оповідань, есе.
– Вас часто критикують, роблять зауваження?
– Контент-менеджер оглядає листи за певний період. Критика – це прекрасно, це рушій до кращого. Ми робимо висновки, враховуємо зауваження. Наприклад, велика кількість листів надходить на "Вечірню колисанку". І ось з декретної відпустки вийшла молода й завзята ведуча Ліля Славінська. Ця тема її дуже зацікавила. Це саме те, чим би вона хотіла займатися. Тобто, вона охоче підхопила "Вечірню колисанку" з дідусем Стасом. З березня ми запустимо оновлену вечірню колисанку. Вона звучатиме і на третьому, і на першому каналі. Не залишимо поза увагою листи й малюнки дописувачів. Маленькі радіослухачі почують про це в ефірі.
– Тобто, Українське радіо "Культура" – це …
– Це професіонали, які готові до нових відкриттів, не заангажовані, поза політикою. Ми прагнемо зайти в кожну душу, достукатися до серця, щоб викликати емоції. Знаю це на прикладах. У передачі "Аудіокнижка" Борис Лобода читав роман Олеся Гончара "Собор". Я знаю, що заслужений артист України, який вдруге перечитує цей роман вже для нашого радіо, зізнається, що відкривав для себе щось нове, плакав над сторінками, бо там і головний герой Лобода. А режисерка Марина Гольцева, яка записувала також кропила слізьми клавіатуру. Втриматися не можливо, настільки Борис Іванович уміє донести слово Олеся Гончара до радіослухача. Зараз читаємо роман Ірен Роздобудько "Тут і тепер" - про чотирьох сучасниць. Отож, знайомимо слухача і з класикою, і сучасною літературою. У планах до шевченківських днів запустити роман Андрія Куркова "Лагідний янгол смерті" у виконанні прекрасного провідного актора театру імені Івана Франка, народного артиста України Олексія Богдановича. Далі чекайте на книжки Ірини Вільде, Євгена Гуцала, Павла Загребельного…
– Яку зміни відбулися за останній час?
– Сказати, що канал кардинально змінився, перебудувався – ні. Ми просто реально передивилися програми, передачі. Намагаємося почути нашого слухача, нам би хотілося бути суспільною культурою. У нас цікаві програми й чудові ведучі. Пишаємося Наталкою Грабченко і її передачею "Третій дзвінок. Театральний клуб". Вона як режисер, відзняла не одну годину театральних вистав.
Радіослухачі давно полюбили ім’я театрознавиці, мистецтвознавиці Світлани Ґудзь-Войтенко. Я ще не зустрічала людину, яка б так досконало знала театр і його закулісся. Це унікальна професіоналка, котра по голосу у фондових виставах, може визначити хто цей актор і в який період грав. Її "Арт-салон" – це щира, відверта розмова з фахівцями.
Про колег можу говорити довго. Але не назвати їхні імена, з мого боку, було би невдячністю. Бо вони – знана дитяча письменниця Леся Вороніна, письменниця-фантастка Марина Муляр, поетеса, літературознавиця Олена Гусейнова, заслужена журналістка, театралка Віра Доленко, журналістка, шанувальниця української історії та зарубіжної літератури Людмила Лук’янченко, радіожурналістка, дотепна, вміла молода інтерв’юєрка Ольга Головецька – моя крута, фахова команда друзів-однодумців. Вони мої – "стовпи Стоунхеджа".
Приємно, що з’явився додаток радіо "Культура" в мобільних телефонах. Завдяки цьому ми дізналися, що нас слухають навіть в Індонезії, Австралії, у Сполучених Штатах Америки, в Канаді, Фінляндії, Швеції. Нам пишуть листи-відгуки на наш сайт radiokultura.org. Ми виграли FM частоти – тепер їх 26. Нас чує практично вся Україна. Хочемо бути доступними для всіх.
– Що обіцяєте радіослухачам? Чим здивуєте найближчим часом?
– З’явилася цікава передача "Часомір", в якій ми говоримо про людей, які багато зробили для України, а їх несправедливо забули, або й не знали. Наше завдання: донести до слухача правду. Я, наприклад, для себе відкрила Миколу Макаренка, першого директора музею Ханенків. Виявляється, він єдиний не поставив свого часу підпис на постанові про знищення Михайлівського золотоверхого… і через це у 38-у був засуджений і страчений. Ось такі імена хотіли б відроджувати. На "Побачення у музеї" запрошуємо у передачі з однойменною назвою. Гадаю, розшифровувати про що йдеться не має потреби. Це така собі правонаступниця передачі "Музеї України" свого часу популярної на нашому каналі. Плануємо гортати сторінки дитячої та підліткової літератури, умовно "Аудіокнижка для дітей", адже жодне радіо не може похвалитися такими проектами. Зараз шукаємо людину, яка б говорила про український туризм, про місця, які варто відкривати в Україні. Ми самі в родині взяли за правило щороку кудись подорожувати. Вже відкрили для себе Закарпаття, Поділля…
– Чим займаєтеся на дозвіллі? Яке Ваше життєве кредо?
- Люблю читати, обожнюю театр. Саме на Українському радіо "Культура" відкрила для себе музику. А ще – закохана в море. Не люблю галасу. Люблю насолоджуватися тишею, класно робити свою роботу. Час потребує змін. Ми рухаємося вперед – це життя. А життя – це суцільний урок.
Розмову вела Людмила ЧЕЧЕЛЬ
