Сьогодні ввечері в арт-клубі "Теплий ламповий" Місько Барбара, в минулому вокаліст культового андерграундного гурту "Мертвий півень", а тепер автор культового і майже андерграундного театру "Арабески" презентуватиме нову програму "Радіо Афродита 3.0". Він розповів Ользі Бабчук та Ярині Скуратівській в ефірі Ранок Про про програму, з якою виступить у Києві, та нові проекти, до яких він долучився.
Ольга Бабчук: – Одразу після слів про "культовий гурт" та "культовий театр" ви захотіли піти. Чому така реакція на культовість?
– Для мене це трохи пафос.
ОБ: – Чому пафос? Це ж правда, і це, напевно, треба навчитися приймати.
– Мабуть, так. Але все ще самому з того смішно.
Ярина Скуратівська: – А от історія з "Мертвим півнем" зовсім не видається смішною. У соцмережах користувачі пишуть, що їм "шкода, що "Мертвий півень" – мертвий".
– Не зовсім мертвий. Зрештою, це 25 років мого життя, і це все збереглося, воно існує досі. Музика і мистецтво належить народу, як писав Ленін.
І це все триває, а для мене триває "Радіо Афродита". Це останній з альбомів, який ми з "Мертвим Півнем" зробили. Власне, ця історія "Радіо Афродити" – це очевидно щось, що буде зі мною вже до того моменту, допоки я хіба що не зможу співати. Тому що "Радіо Афродита" – це позивні радіостанцій УПА, які насправді були в ефірі, як самостійне радіо, радіо "Самостійна Україна". Але між собою вони називалися "Радіо Афродита".
*Примітка редакції: альбом гурту "Мертвий півень" "Радіо Афродита" переріс у проекти Міська Барбари "Радіо Афродита 2.0" та "Радіо Афродита 3.0" у форматі концертних програм.
Місько Барбара презентує проект "Радіо Афродита 3.0" у свій день народження, 14 листопада, в арт-клубі "Теплий ламповий" у Києві.
ЯС: – Цікаво: там війна, а вони говорять про "Радіо Афродита".
– Війна, смерть, кров, трагедії, усе на світі, а їм усе любов у голові. В 2011 році я намагався уявити, що це радіо не перестало працювати і що воно працює до сьогодні.
Радіо тепер без музики не можна уявити. Відповідно, це мала бути музика від 40-х, і навіть раніше, до сьогоднішнього дня. Наприклад, на "Радіо Афродита" звучить "Гуцулка Ксеня". А "Гуцулка Ксеня", за спогадами сучасників, під час війни була найпопулярнішою піснею. Вона всюди звучала. Грала в українських кав’ярнях, польських кав’ярнях, навіть в кав’ярнях NurfürDeutsche(з нім. "тільки для німців" – ред.) теж грали "Гуцулку Ксеню". Це був мегахіт.
ЯС: – Але на першій версії "Радіо Афродити" були пісні й радянського минулого.
– Для мене важливо, щоб наша історія не переривалася. Насправді поп український існував і в 50-х, і в 60-х, і в 70-х.
ЯС: – А чому не діаспорний, чому саме радянський?
– Ну це так історично було. Хтось казав, що "Минає день, минає ніч" – це радянська пісня. Неправда. Це прекрасна пісня про любов, поза часом і ідеологією.
ОБ: – Якщо згадати 2011 рік і першу "Афродиту", це був такий "альбом з криївки".
ЯС: – Навіть не можна було уявити, що таке радіо може транслювати таку музику
– Це була одна з частин задуму. Фактично, це була "партизанка". І ми навіть не робили тоді обкладинки, нічого. Звичайний диск, вкладений в конверт і передаваний з рук в руки, як якесь шифроване послання.
ОБ: – І "Афродита" продовжує жити, і вже виходить її третя версія, "Радіо Афродита 3.0".
– Радіо має працювати. Радіо працює 24/7. І зараз ця нова версія буде трошки інакшою, а може, і зовсім іншою.
Це трошки інший музичний матеріал, різноманітніший. Хоча я нікуди не можу подітися від Андруховича чи від Жадана, тому знову є нові пісні на їх вірші. І є багато народних пісень, в абсолютно несподіваних, навіть для мене самого, версіях.
ОБ: – Перший альбом "Афродита" – він вибухнув. Чому ж другий варіант пройшов так тихо й й непомітно?
– Я б сказав, він пройшов у такому тестовому режимі. Це була проба. Це наш спільний проект з Юрком Єфремовим, харківською людиною-оркестром. Ми довго шукали, як підступитися до нього. Минулого року зробили кілька тестових "ефірів", робочих записів. І от нарешті ми дозріли до того, що є повних дві години матеріалу. І от 14 листопада у Києві, а 18 листопада у Львові ми будемо "виходити в ефір".
ЯС: – Виступ у Києві припадає на твій День народження. Це ти вирішив собі такий подаруночок зробити?
– Так, собі і всім, хто прийде. Запрошую всіх у "Теплий ламповий".
ЯС: – А що там буде?
– Я думаю, що там буде багато музики, багато співів, багато всього. Буде багато пісень, які я співаю вже довго, і речей, які я й не думав, що я заспіваю. Буде, наприклад, трансова версія довгої і прекрасної народної пісні про Довбуша. Якщо хтось дочекається фіналу пісні, я буду в захопленні, вона дуже довга.
ОБ: – Якщо судити по обговоренням в соцмережах, народ чекає якихось несподіванок.
– Я це гарантую. Для мене самого несподівані дуже багато речей, які ми з Юрком Єфремовим зробили. І мені страшно цікаво, як ми поспілкуємося з людьми.
ОБ: – А від кого йде імпульс в роботі, від тебе чи від Юрка?
– Це таке рівне партнерство, дуже рівне і доросле, в найкращому значенні цього слова. Він щось приносить, щось я приношу, і все це вариться. Часом я приношу якусь пісню, а він робить таке аранжування, що я не розумію, як він це зробив.
ЯС: – І все одно, твоя музика і твої пісні залишаються неформатними в українському музичному просторі.
– Я якось не сильно цим переймався. Я взагалі вважаю, що є два види музики: є добра музика, і є погана музика. Мені хочеться думати, що я роблю добру музику. Але це моя думка.
Мені завжди було важливо робити і співати те, що я люблю. Тобто робити те, що ти любиш, і любити те, що ти робиш. Пафосно? Пафосно.
ЯС: – Чи згоден ти, що музика для тебе залишається якимось елементом творчості, самовираження, але це не спосіб заробляння грошей?
– Особисто для мене, музика – це невід’ємна частина того, чим я займаюся вже багато років. В театрі "Арабески", який затягнув мене до Харкова, це теж складова частина процесу: і музика, і рух, і спів, і слово – все поєднується і все вариться в одній посудині.
ОБ: – Коли про тебе говорять, важко якось відокремити, провести якийсь кордон між Львовом і Харковом, між театром і музикою. Важко навіть зрозуміти, де ти є і чим ти зайнятий. Виходить, ти людина країни, людина мистецтва загалом. Ти сам для себе цей розподіл провів?
– Я все й одразу. Є приказка: "Ти можеш забрати хлопця з Едінбурга, але Едінбург ти з хлопця не забереш". Те саме у мене зі Львовом. Мене не можна забрати, я – корінний львів’янин. Я буду завжди львів’янином, який живе у Харкові. Але мені добре і в Харкові, і у Києві, і у Львові.
ЯС: – Ти згадував, що долучився до нового проекту, де став учасником оркестру. Можеш розповісти детальніше?
– Повна назва – Польсько-український розважальний оркестр. Це власна ініціатива двох польських композиторів і музикантів, які обрали собі за партнерів близько десяти українських музикантів і запропонували покласти на музику українську поезію.
ЯС: – Тобто поляки захотіли співати українською?
– Так, і це профінансувала Польська держава. В контексті загального охолодження стосунків між Польщею та Україною це дуже дивно і зворушливо. Буде багато української поезії, але також є польська.
У понеділок ми розпочали ці репетиції. За вечір ми завершили дві композиції, будемо продовжувати. А в суботу відбудеться прем’єра цього Польсько-українського оркестру у Києві в клубі "32" на Воздвиженській. Це невеликий за розміром клуб, але буде стрім. Тобто якщо всі охочі не зможуть вміститися у клуб, то в інтернеті можна буде подивитися трансляцію.
ОБ: – Це одноразовий проект, чи для тебе він матиме продовження?
– Власне, вони декларують, що це не буде одноразовий захід. Цей оркестр має концертувати і Україною, і Польщею, і далі по Європі.
У понеділок я запропонував заспівати вірш Назара Гончара, який я вже колись пробував робити. І вдалося. Музична ідея цього польського композитора поєдналася із текстом Назара, і воно заграло.
Це цікаво, коли українські музиканти співпрацюють з неукраїнськими. Трошки інші підходи, трошки інші погляди, і все це міксується. Весь кайф у тому, що все це поєднується, але кожен залишається при своєму.
ЯС: – Це робота в дуже шаленому темпі. В середу виступ у «Теплому Ламповому», в суботу виступ з оркестром…
– А в неділю "Радіо Афродита 3.0" у Львові, а 25 листопада передпрем’єрний показ нової вистави "Арабесок" у Харкові. Це буде "Ромео і Джульєтта. Класична комедія". Робоча назва цієї вистави була " (Як не) треба ходити в театр". Це поєднання уривків Шекспіра у перекладі Андруховича і текстів, які пише харківська авторка Юлія Таран. Там, наприклад, є дійовий персонаж, який називається Людина-Смартфон. Або Глядачка, яка запізнилася, або Глядач, якому все заважає, включно з акторами і іншими глядачами.
ЯС: – Чи оживе колись "Мертвий півень"?
– Ніколи не кажи «ніколи». Треба витримати паузу.
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
