Письменниця, перекладач Катерина Калитков ефірі Українського радіо в програмі Книжкова лавка розповіла про 7 найбільш значущих для неї поетичних книг.
Ведуча: Олена Гусейнова
Федеріко Гарсія Лорка “Диван та Мерита”
Лорка в принципі мій головний поет. “Диван та Мерита”— це ніби і вершина його поетики, і з іншого боку така максимальна оголеність. І так, це письмо про травматичний досвід. Я б навіть не сказала, що це травма Кордовського халіфату, тому що та іберійська чуттєвість, з якою працює Лорка, була б неможлива без арабської присутності на Іберійському півострові. “Диван та Мерита”мені цікавий, тому що це така наочна демонстрація контакту світів. Це те, що ми б зараз назвали геополітичним єднанням арабського і європейського світу на конкретному матеріалі.
Василь Стус “Небо, кручі, провалля, вода”
Стус — це ще один мій головний поет. Чому “Небо, кручі, провалля, вода”? Мені здається, що це надзвичайно вдале зібране вибране. Спрацювала назва, спрацювала композиція цієї книжки. Стус в різні періоди дуже різний і по-різному мені близький. Це те. Що я можу відкрити на будь-якій сторінці і воно мені зрезонує.
Юрій Андрухович “Екзотичні птахи та рослини”
Я люблю цю книжку за те, що Андрухович тут настільки людяний, що всі ці історії, які він розповідає, настільки проникливі, що я дотепер не соромлюся плакати, коли він вже вживу виконує танго білу троянду, наприклад. Я дуже багато віршів з цієї книжки знаю на пам'ять і всі ці історії про пані Капітанову і про доктора Дутку вміщують не тільки долю персонажів, а й такі архетипні образи, які кожен може приміряти на себе, і в той же час вони неймовірно людяні.
Пауль Целан “Фуга смерті”
Це надзвичайний текст про тріумф людини над смертю, тому що самоусвідомлення і самоаналіз на порозі смерті та діалог зі смертю і тим, хто несе смерть — це теж перемога, на мою думку. Цей вірш уможливив літературу після того, що пережила Європа у Другій світовій війні. Целан просто показав якою іншою вона буде, але вона буде.
Адіса Башич “Промо-кліп для моєї батьківщини”
Для мене це надзвичайне письмо. В мене ця книжка є перекладена і це був мій дуже вражаючий досвід жіночого письма про травму настільки сильну, що про неї говориться 20-30 років. Відвертість говоріння про травму свідчить про зрілість письменника як такого і літератури в принципі, коли автори не бояться вразити свого читача.
Наталка Білоцерківець “Листопад” і Ірина Старовойт “Гронінгенський рукопис”
Це страшенно важливі для мене жіночі голоси і їх книжки є програмними для мене. Це той випадок, коли я пишаюся, що живу з цими сучасницями і маю можливість у них вчитися тому, як пишуть поезію і відрефлексовують зовнішній світ.
