Історія рок-гурту Epolets розпочалася 2012-го року в Одесі. Група починала як кавербенд і відшліфовувала майстерність на хітах Pink Floyd, Nirvana і Muse. Аж раптом щось перемкнулося – і до музикантів зійшла власна муза. Вона почала диктувати їм пісні англійською, російською, але зрештою усвідомила, де знаходиться, і перейшла на досить жваву українську.
– Epolets - це що для вас?
Epolets – це просто було красиве слово, красива назва. І, мабуть, насправді, це з дитинства пішло, бо мій тато робив солдатиків з пластику і дуже круті макети дуже схожих на існуючих. Це були гусари, французи. І щось, мабуть, з форми... еполети мені якось заклалося в голову і вилізло в назву.
– А ти взагалі людина мирна чи військовою тематикою цікавишся?
Я цікавлюся військовою тематикою, але я мирна людина, скажімо так. Я тільки за мир.
– Повернімося до назви. А ви якось гуглили цю назву?
Звісно, коли ми вирішували обрати цю назву, то перше, що ми зробили – вбили в пошук гугл назву Epolets. І такого нічого не було, бо це неіснуюче слово. Тобто англійською мовою воно пишеться по-іншому. Здається, лише французькою мовою воно пишеться Le Epolet, щось таке.
– Раніше ви були командою, яка співала кавери, а потім вас різко пермекнуло. Що сталося?
На якомусь саунчдеку ми просто написали першу пісню і потім якось воно пішло…
– Легко було взагалі наважитися починати щось своє? Коли ти вже працюєш на каверах, на корпоратівчиках…
У тому то й річ. По-перше, про корпоратівчики. Ми були неформатний кавербенд… І співали ми переважно англійською мовою, тому й перші пісні Epolets були англійською мовою. Тобто ми просто вставляли в сет-лист одну зі своїх пісень і дивилися: піде не піде. І так виходило, що завжди наші пісні сприймали так само, як і якісь відомі хіти.
– Що ви від каверів в свою музику почерпнули?
Я не знаю. Кожен з музикантів щось почерпнув своє. Тобто я не можу сказати, що я перейняв якусь точну манеру.
– До речі, хто у вас пише музику і тексти?
Я. Закінчую писати тексти я.
– А як ви між собою затверджує пісню? Тобі хтось каже: ні, Паша, це фігня..
Іноді буває так. Я там через декілька репетицій, якщо бачу, що пацанів взагалі ніяк не чіпляє і вони роблять все через силу, то пісня переходить в стіл. А якщо я бачу, що в мене вийшло, хлопці зрозуміли пісню і їм сподобалось… Ну тобто цей варіант, який я приходжу і приношу, заспівую на гітарі – я розумію, що це може не одразу бути харизматично чи там якось цікаво. Але якщо вони ідею одразу розуміють, то пісня ще швидше закінчується.
Павло Варениця. Фото Facebook
