Ви поціновувач музики Георгія Свиридова, зокрема, його циклу "Піснеспіви та молитви". Це досить серйозна хорова музика. Ви працюєте звукорежисером уже понад 30 років, і у роботі вам доводиться працювати з найрізноманітнішою музикою. Чому саме ця запала вам у душу?
– Важко сказати. Уся музика Свиридова дуже проста і дуже щира. Вона дуже прозора, значно прозоріша за музику його сучасника Шостаковича. Так сталося, що дуже багато часу у своїй роботі я приділяв саме акапельній хоровій музиці.
Зараз ми спілкуємося, у тому числі, у культурному просторі, з усім світом. Чи конкурентоспроможна на цій арені українська хорова музика?
– Абсолютно. Я б сказав, що українська хорова культура – одна з найбільш значних у світі. Українські хори – одні з найкращих у світі: це і "Думка", і хор "Київ" під керівництвом Миколи Говдича, з яким ми записали близько 50 компакт-дисків – фактично, це уся антологія хорової музики.
Як все-таки ви потрапили до світу звукорежисури? Адже ви пройшли повний шлях музиканта: закінчили музичну школу, музичне училище, випустилися з Київської консерваторії. Але стали не виконавцем, а звукорежисером.
– Мабуть, це випадково. А може, і не випадково.
Я з дитинства любив слухати музику. У моїх батьків був старий, ще ламповий, програвач, який виглядав як невеличка валіза, і було кілька десятків пластинок. Я любив їх слухати.
Потім, коли вже навчався у школі, найшов на смітнику стару радіолу "Естонія-2", притяг додому, відремонтував і послухав, як класно звучали ті ж пластинки на цій радіолі, наскільки багатший був звук. Я почав її вдосконалювати, і одночасно почав збирати фонотеку. Десь до середини 1980-х, коли у ходу ще були платівки, я назбирав їх цілу шафу – близько 3000 штук. Я їх усі знав, слухав і захоплювався ними.
Але я тоді й гадки не мав, що є така професія як звукорежисер – людина, яка робить ці записи. Я про це не думав.
Пересічній людині, мабуть, звукозапис уявляється як щось легше: розставив мікрофони, записав колектив, зібрав мікрофони. Але ви розповідали, що робота звукорежисера цим не обмежується. І навіть розстановка мікрофонів може залежати від кількості учасників колективу, його складу, жанру і композиції, яку вони виконують.
– Для себе я давно вже зрозумів, що коли з певним шаблоном підходиш до будь-якої роботи – ти вже програв. Ніколи так не можна робити. Завжди потрібно творчо підходити до будь-якої роботи.
Професія називається "звукорежисер", тобто режисер звуку. Не звукооператор чи звукоінженер.
Я теж собі раніше так уявляв роботу звукорежисера – думав, що це просто людина, яка натискає кнопку "запис" і все. Насправді це зовсім не так. Звукорежисер – це фахівець, який керує процесом звукозапису. І про це я дізнався, коли вперше потрапив у Будинок звукозапису на роботу та познайомився зі своїм вчителем Леонідом Бильчинським, родоначальником українського звукозапису.
На концерті ти можеш "облажатися", як би старанно ти до нього не готувався. А звукозапис може передати твір у твоєму виконанні якнайкраще, з усіма відтінками й барвами, з усім настроєм, і збережеться у віках.
Чи важливе питання дружби з тим, кого ви записуєте?
– Звичайно. Завжди потрібний психологічний контакт або принаймні це не має бути ворожнеча. Якщо є ворожнеча, у вас не буде результату.
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
Фото - facebook.com/mokritsk
