— Пане Ігоре, тисячі людей не так давно вийшли на акції протесту, на віче проти того, що влада погодила так звану "формулу Штайнмаєра", яка передбачає, зокрема, проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Яке ваше ставлення взагалі до цієї формули, до цієї стратегії як військового?
Ми дуже переживаємо. Особливо ветерани. Особливо, хто найбільше постраждав. Ми ж не тільки за себе відповідаємо, ми відповідаємо і за тих хлопців, хто віддав своє життя, найдорожче. І нам дивитися в очі їхнім батькам, дружинам, сім'ям. І це найважче. Тому ми розуміємо, що є багато маніпулятивних, спекулятивних методів видати, наприклад, там перемогу, а в реальності потім поразка. Треба тут все перевіряти. Кінцева мета цього всього - має бути встановлений мир…. А от самий механізм. Як то кажуть, диявол ховається в деталях. Як на мене, як для військового, сто відсотків до тих пір, поки не буде встановлена безпекова складова, поки (там) не будуть вивішені українські прапори, українська влада, не можна говорити ні про які вибори абсолютно.
— Інакше це легалізація окупаційної влади відбудеться?
Звичайно. Має бути повне виведення російських військ і замаскованих під шахтарів-трактористів. Сто відсотків виведення. Під контроль весь кордон. Встановлення перехідної військово-цивільної адміністрації, яка зараз діє, де є звільнені території.
Нам треба навчитися: коли стосується неньки-України, захисту держави, то ми повинні всі об'єднатися.
— Тобто відкинути всі політичні амбіції і думати про державу?
Сто відсотків. Коли стоїть питання, що "ні капітуляції", значить "ні капітуляції". Однозначно. Все правильно - мир. Але тільки на українськи умовах. Навіть в 2014-му, коли нам було найважче, коли, здається, нічого не вистачало — ні їжі, ні боєприпасів, ні медикаментів, — ми казали: ми здаватись не будемо, тільки Україна понад усе, ми будемо боротися. Ми й зараз будемо боротися…. Ми з вами повинні тут виховувати наступне покоління. Найголовніше, що вони більш свідомі. Набагато. Коли більш свідоме суспільство, тоді знижується ризик війни.
— Пане Ігоре, я пропоную згадати літо 2014-го. Ви тоді командували загоном розвідників, які героїчно охороняли Савур-Могилу. Обстріли тоді велись з усіх боків. І ворог в результаті покинув вас важкопораненого помирати фактично, але ви вижили. Ви заново навчились ходити, навчились жити. Як взагалі ви все це витримали? І що вам дало сили? Що вселяло в вас віру жити далі?
Бог, дружина, сім’я. Я — оптиміст по життю. Якби важко не було, я вірю, що ми переможемо. З вірою в серці за нашу неньку-Україну... Дружина знайшла найкращих лікарів у Мечнікова.
Потім я за кордон потрапив на реабілітацію в США. Це їхня заслуга. Вони мене не тільки на ноги поставили, а найголовніше, що вони побачили, що в мене серйозне психологічне відхилення. І психологічна реабілітація є найважчою, найдовшою. І якщо вона є успішною, то дальше все піде успішно — і медична, і фізична… Чому я всім кажу, що треба, щоб вони були озадачені, треба, щоб вони були з близькими людьми, з сім'єю, з друзями, з батьками, з родинами. Ні в якому разі не можна їх один на один проблемами залишати, бо це біда.
— Повертаючись до вашої роботи в ліцеї. Цього року вперше почали навчати дівчат. Розкажіть, будь ласка, звідки ця ідея і хто ці дівчатка?
Якщо йти шляхом євроатлантичної інтеграції, одне з питань там гендерної рівності — надати можливість і дівчатам виконувати таку ж роботу, в тому числі й в Збройних силах і інших силових структурах, як і хлопці. Я маю досвід позитивний, за кордоном навчався і службу проходив.
Поява дівчат буде стимулювати хлопців. Не можна сказать, що на 100 відсотків. Бо нам довелося одну і відрахувати. Але 90% відсотків — так. Ми можемо на цей рівень вийти.
— Факультети зараз всі відкриті для дівчат?
Так. Гендерна рівність. Практично обмежень, навіть і в силах спецоперацій, і дисанту, немає. Будь ласка.
— Чи плануєте ви далі збільшувати кількість дівчат, які навчаються в ліцеї?
По стратегії ми не будемо проти. Єдине кажу, що ми зробили це за рахунок хлопців. Прийшлось 20 найкращих хлопців не взяти. Не найкращих, у кого були нижче бали.
Ігор Гордійчук Фото Українського радіо
