Ти одразу відреагувала на виступ хору імені Верьовки у номері "95 кварталу" словами про те, що потрібно переглянути принципи фінансування подібних творчих колективів. Це твоя особиста ідея, чи ця ідея вже визріває на рівні міністерства?
– Ця ідея визріває вже досить давно. Часто це виникало спорадично, після якогось хайпу.
Ми у міністерстві зараз шукаємо абсолютно інші форми та засоби для того, щоб дати раду з цією величезною кількістю національних колективів, які ми фінансуємо з державного бюджету коштом усіх платників податків.
Я не знаю, як це відобразиться у проєкті бюджету на 2020 рік, тому що матриця бюджету поки що залишається старою. Але ми вже доходимо до базових питань: чому ми фінансуємо той чи інший колектив, чому ми фінансуємо хор Верьовки і національні оперні театри, чому саме ці театри і хори ми фінансуємо.
Що в історії з хором Верьовки найбільше обурило особисто тебе?
– Мене обурило, що національний колектив, який фінансується коштами усіх платників податків, просто вилетів за етичні рамки. Якщо ми не говоримо суспільству, що в нас усе-таки мають бути ці етичні рамки, то ніхто про це не нагадає. Так ми підемо "врознос", в повну анархію.
Колективи можуть і повинні заробляти так, як вони вважають за потрібне. Завдання органу, який виробляє політику, завдання міністерств – формувати цю етичну рамку у нашому моральному просторі. Бо інакше не буде кому цього зробити, хіба що церкві. Але ж у нас держава відокремлена від церкви.
Тобто ти хочеш сказати, що приставка "національний" зобов’язує до певних етичних рамок?
– Звичайно.
А це якось прописано в законодавстві?
– Ні, вони законодавчо не закріплені, і я не знаю, чи ми можемо їх законодавчо закріпити.
Ми можемо працювати з будь-якими колективами, виставляючи їм певні критерії, певні вимоги, задаючи "рамку" цим колективам. На жаль, рамки, які існували досі, є доволі суб’єктивними і не мають нічого спільного з тими критеріями та вимогами, які існують в інших країнах.
Якщо хтось з політиків домовився десь у Кабінеті Міністрів про якийсь хор, заходить до певних лобістів, то виходить постанова, у якій знічев’я, в ручному режимі розміщується список інституцій та колективів, яким присвоюються додаткові коефіцієнти до заробітної плати.
Ця система давно себе дискредитувала, тому що вона є дуже суб’єктивною, і працює "на ручнику". Чітких, зрозумілих критеріїв тут немає.
Чи стоїть зараз питання про те, щоб взагалі відмовитися від "національних" колективів?
– Ми збираємося переглядати ті принципи, які визначають, що для держави означає "національний". Це репрезентант держави – у якій сфері?
Про хор Верьовки говорять, що "він був духовним символом України в усі часи". Але виникає питання – символом якої України зараз є цей хор? Чи справді це є сакральне, чи маємо ми тягти це за собою? Чи ми маємо видозмінювати це?
Можливо, завдання держави – не казати "цей хор або ця інституція, будуть отримувати державну підтримку"? На мою думку, завдання держави – сформулювати принципи, за якими будь-хто зможе апелювати до державної підтримки. Це проєктний підхід.
Потрібно обґрунтувати свою цінність, свою ексклюзивність, на що ти впливаєш, що ти хочеш зберегти чи дослідити, і тоді ти маєш право претендувати на нашу спільну державну касу.
При цьому мова не може йти про жодні заборони якихось колективів, у нас вільна держава, і про заборону творчого вираження не йдеться. Ви вільні ходити на будь-які концерти, ви голосуєте своїм гаманцем. Навіть за жарти нижче плінтуса ви також можете проголосувати своїм гаманцем. Це вільний вибір людини.
Нас запитують, чому ми не заборонимо "95 квартал"? Це буде цензура, і якщо ми її запровадимо, не маючи воєнного стану, ми отримаємо санкції від Європейського Союзу. До того ж, подивіться, "95 квартал" збирає повні зали. Це питання до глядача і до того, що він підтримує своєю копійкою.
А як колективи можуть заробляти на гідне життя, не йдучи, умовно, на бек-вокал до "95 кварталу"? Що їм потрібно зробити?
– Хор Верьовки – це приклад, саме запитання стосується усіх державних колективів, які ми фінансуємо.
Велика проблема є у менеджментів. Міністерство культури може виробляти критерії та ставити вимоги, але займатися мікроменеджментом і провадити певну політику колективу – це завдання менеджерів, які управляють колективом. 98% оперативних витрат хору Верьовки покриває держава, тобто ми платимо зарплатню усім учасникам колективу.
Менеджмент в усіх колективах потрібно покращувати. І ми маємо добрі приклади, де інституції після зміни менеджменту просто отримали нове життя. Це стосується Театру на Лівому березі, Львівського органного залу… Дуже багато інституцій почали проривно розвиватися.
Ти говорила про переведення фінансування таких колективів та інституцій у проєктний формат. Як я розумію, поки що бюджет на 2020 рік не передбачає таких кардинальних змін.
– Поки що ні, але у нас вже є гарний інструмент для цього – Український культурний фонд. Ми будемо це розвивати, будемо більше коштів призначати на діяльність фонду, тому що до них є довіра. У них є гарні процедури.
Це не означає, що ми забираємо фінансування у тих інституцій, які сьогодні фінансуються державою. Ми не зацікавлені у тому, щоби збільшувати безробіття в Україні. Але ми хочемо дати можливість тим колективам, які стагнують або не розвиваються, знайти своє місце.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
фото - facebook.com/iryna.podolyak
