– Ваша творча діяльність є наскільки насиченою і різноманітною, що в одній програмі ми не зможемо все охопити. Ви – один з провідних акторів Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, дуже важливе місце у творчості якого посідає жанр моновистави. Кожна з них, на якій би сцені ви не виступали, це своєрідний майстер-клас актора вищого класу, адже моновистава – це вищий пілотаж для актора.
– Я згоден з вами, тому що спиратися нема на кого, партнерів немає і є єдиний партнер – це глядацька зала, з нею ти і будуєш свій діалог. Тому що монологу не існує у природі, ми завжди відчуваємо навіть відповіді у мовчанні людини. Тому я і будую цей діалог із залом.
– Як ви знаходите своїх героїв? Адже у вас і художники, як, наприклад, у виставі "Врубель", і Василь Стус, вистава "Чорний птах із білою ознакою"?
– У мене тільки чотири вистави. Я на своїй сторінці надрукував вистави театру "Маскам рад", в репертуарі якого мої моновистави – це Врубель, Стус, Бродський, "Маестро Азнавур", "Онєгін", "Про Федота…".
– Чому вони? Чому Йосип Бродський чи "Маестро Азнавур…"?
– Мої герої знаходять мене самі, не я їх знаходжу. Щодо Василя Стуса, то дуже-дуже давно, здається, це було у 87-му році, коли тільки вийшла збірочка Стуса, мене запросили, щоб я записав аудіоваріант для сліпих. Я записував цю книгу і був вражений настільки цією особистістю, цією поезією, що зробив тоді ж ескіз моновистави, концерт з розповіддю про Стуса. А потім, вже через кілька років, мене запросили на фестиваль "ДонКульт", де знали, що в мене була така робота, про Стуса. Я заново переробив і зробив вже моновиставу.
Наприклад, "Азнавур…" прийшов до мене через інтернет. Тому що драматург знайшла мене на моїй сторінці і запросила, щоб я їй допоміг презентувати п'єсу. А коли на фестивалі Сучасної драматургії я презентував цю п'єсу, їй так сподобалося, що вона запропонувала мені зробити моноваріант. Три тижні лишалося до фестивалю моновистав, і я за три тижні зробив цю виставу. Ось так герої приходять.
– А як народилися моновистави про Йосипа Бродського і Врубеля?
– "Йосип Бродський" народився за радянських часів, коли його ім'я було майже заборонене, а я людина, яка хоче встановити справедливий світ і для мене концерт по Бродському був актом справедливості до нього, як до людини, яку я дуже поважав. Я розумів, що якщо читати з листа Бродського, люди будуть не в змозі осягнути те, що він хотів сказати. Тому я проживаю все, що він написав, і ніби стаю ним. По кожному кроку, за руку, я проводжу глядача за собою і тоді, коли вже він ступає за мною слід в слід, він розуміє, про що хотів сказати Бродський.
– А Врубель?
– Він має стосунок до Києва і Київ не був би таким знаним містом, якщо би не було Врубеля. Тому що Врубель вніс дуже багатий свій вклад. Соколовский, драматург, письменник і режисер, запропонував мені у читці взяти участь: там було багато акторів, усі ходили за ролями своїми, бо у Будинку актора він презентував п'єсу "Камертон Врубеля". І коли всі ходили з аркушами, а я ходив просто "Врубелем", він запропонував мені свою п'єсу про Анну Ярославну, королеву Франції. Ми зробили з ним цю п'єсу на кількох акторів і возили навіть у Париж. А потім він повернувся до Врубеля і сказав, що хоче подарувати мені моноп'єсу "Врубель". Це було дуже відповідально і я з радістю погодився. І отак народилися ця п'єса.
Потім кілька років я не грав цю виставу і якби не театр "Маскам рад", я не знаю, коли я ще згадав, що в мене є така вистава. А коли я прийшов у стіни цієї Київській фортеці і побачив старовинні цеглини, стіни, ці вікна, в мене було враження, що я потрапив туди, у той час, і я на тлі цих вікон роблю виставу. І, я гадаю, що це найкращий засіб вирішення цієї п'єси. Я хотів на стіни виводити Демона, але, я гадаю моя задача, як актора, зацікавити. Я не хочу все розжовувати, бо коли все розжовано, то несмачно.
– Наскільки відбувається перевтілення у свого героя, ви сприймаєтеся як одне ціле? Це, мабуть, найголовніше для актора, тому щоб ми не поділяємо вас окремо, не сприймаємо разом.
– Це дуже кумедно буває. Був такий фільм "Только не отпускай меня" і коли я знявся п'яничкою, усі сусіди раптом поріднилися зі мною, "братан, привіт". Вони теж мене сприймають як свого.
Нагадаємо, що у листопаді у театрі "Маскам рад" в Київській фортеці, за адресою бульвар Лесі Українки, 12/14, відбудуться вистави Петра Миронова: 6-го листопада – "Федот…", 8-го листопада – "Гамлет", 21-го – "Стус", 22-го – "Врубель".
ФОТО: facebook Петра Миронова
