Дитинство. Вплив батька
Марічка Бурмака народилася у місті Харкові, у родині викладачів. Її тато був українським істориком, публіцистом, професором харківських вищих навчальних закладів. Свою донечку він ще змалку привчав до української мови, української літератури, історії, філософії та музики.
"Коли я стала старше, він мені пояснював, що є певний ланцюжок і я є ланкою цього ланцюжку. І я маю зберегти любов до культури, любов до музики, розуміння, хто я є – і на нашій родині це не має перерватися. А потім про Будинок "Слово" у Харкові, про поетів розстріляного Відродження. Любов до справедливості не дала мені зійти з цього шляху. І прийшла любов до України, до її літератури, історії,
філософії"
Ще школяркою Марія вирішила навчатися грі на гітарі:
"Я обрала клас гітари, тому що батьки порадили. Я вдячна їм за цей вибір, бо, звичайно, спочатку мені теж хотілося грати на фортепіано. Тато навів вбивчий аргумент – якщо підеш з друзями на пікнік, фортепіано з собою не візьмеш пограти, а гітару запросто. Чомусь не дуже багато жінок володіють цим інструментом, я ж граю фактично все життя. Це соціальний інструмент. Я раджу всім батькам віддавати своїх дітей вчитися по класу гітари. Це інструмент, який допоможе затвердити дитині свій авторитет, наприклад, у підлітковій компанії"
Перші два класи музичної школи Марічка Бурмака пройшла за 1 рік, швидко навчилася акомпанувати собі. Далі, будучи студенткою філологічного факультету Харківського університету, почала писати свої пісні. Приблизно тоді ж вирушає в етнографічні музичні експедиції, під час яких вона подорожує найвіддаленішими куточками України та збирає народні пісні. Втім, свою першу музичну нагороду, Бурмака здобуває все ж таки на фестивалі авторської пісні, який відбувся у далекому 1989 році у Луцьку.
Марія Бурмака: "Я поїхала до Луцьку на фестиваль авторської пісні "Оберіг", отримала там Гран-ПрІ, який мені вручив Кирило Стеценко. Я ошаліла від того, що це в мене вийшло. Наважилася приїхати на відбірковий тур "Червоної Рути". Мене відібрали і я приїхала в Чернівці"
18-річна дівчина з гітарою на "Червоній руті"
Перша "чернівецька" Червона Рута – зараз оповита легендами та вже здобула статус легендарної. Лауреатами фестивалю тоді стали сестри Тельнюк, тоді ще маловідомі широкому загалу Воплі Відоплясова та Брати Гадюкіни, Віка Врадій перемогла у номінації "Рок-музика", заявила про себе музична формація "Кому вниз". А 18-річна Марія Бурмака отримала тоді другу премію у жанрі авторської пісні.
"89-й рік, звичайно це був ефект бомби. Тобто на моєму виступі виймалися синє-жовті прапори. Мені 18, я стою на сцені з гітарою. Можна і зараз знайти те відео з "Червоної Рути-89". Я зараз як дивлюся його, в мене серце завмирає. Я, доросла людина, дивлюся на цього 18-річного пупсика і мені страшно, як це взагалі могло статися"
На Червоній Руті Марічка співала пісні на слова українського поета, драматурга, яскравого представника символізму Олександра Олеся. Проте в її конкурсному репертуарі були і народні пісні, наприклад, "Ой, чия то рута-м’ята".
Марія Бурмака: "Це слобожанська пісня. Я тоді збирала фольклор і, чесно кажучи, вдавалася до певних містифікацій. Наприклад, одна бабця згадала якусь фразу або дві, я решту куплету дописала, музику придумала сама – а скрізь написала, що ця пісня народна. Так сталося і з цією піснею"
Успіх на "Червоній руті" 18-річної дівчини з гітарою, звичайно ж, не залишився непоміченим.
"Провести перший фестиваль "Червона Рута" допомагали спільне канадсько-українське підприємство "Кобза" на чолі з Миколою Морозом. Тому переможці "Червоної Рути" мали концерти в Україні, а потім їхали з концертами у США та Канаду. Коли ми підписували контракт, там був такий пункт, що ми випускаємо ще і касету. Мене записати було нескладно – це тільки голос та гітара"
Записували в Києві – дві третини касети були авторські пісні і якась частина народних пісень в авторській обробці. На той момент офіс фірми "Кобза" був на вулиці Покровській, де зараз стоїть Покровська церква.
Перший альбом записували у приміщенні церкви
Другий альбом під назвою "Марія" вже записували в Канаді у 1992 році. До збірки увійшли пісні на вірші українських поетів та народні пісні.
Згодом Микола Павлів переконає Марічку в тому, що вона просто мусить писати тексти до своїх пісень самостійно.
"Людина, яка стояла біля витоків української сучасної музики. Двоє тоді було музикантів, які почали робити популярну українську музику – Павлів та Костя Осауленко. Микола Павлів – це перші пісні Ірини Білик, а Костя Осауленко – це співачка Руся. І на той момент між ними була така негласна конкуренція"
Марія спробувала. Так з’явилася пісня, яка й досі залишається візитівкою співачки і яка дала назву третьому альбому співачки – "Лишається надія".
Це її характер: пісня "Ми йдемо!"
Одна з найвідоміших пісень альбому – "Ми йдемо!". Пісня, яка має певне соціальне забарвлення. Марія Бурмака завжди була і залишається громадською активісткою. Проте, мало хто знає що у 1990 році, вона одна з перших українських музикантів підтримала студентську акцію – Революцію на граніті.
"Коли я писала текст і коли взагалі далі писалася пісня – мені хотілося написати дуже патріотичну пісню, де не вживатиметься слово "Україна". Бо на той момент мені здалося, що почали з’являтися кон'юнктурні моменти – а це 1992-1993 рік. І мені хотілося написати таку пісню, щоб усі розуміли про що йдеться. Про те, що попереду дуже довгий шлях, що боротися ще доведеться і що стоїчність нам допоможе", – пригадує Марія.
Щодо стилістики пісні, Марія розповідає, що хотілося музики без рюшиків, без бантиків, без чогось такого солодкого.
"Це мій характер. Я не люблю жеманства і не люблю солодкої патоки в музиці. Тому пісня ця досить зрозуміла та лаконічна".
Згодом пісня "Ми йдемо" почала жити своїм власним життям. Її і зараз часто використовують різні політичні партії для своїх піар-кампаній, навіть не питаючи дозволу у авторки. Втім, одного разу Марія сама дозволила взяти цю пісню до рекламного ролика однієї з політичних сил. Вона просто немогла відмовити своєму другові – ім’я якого тепер знає весь світ.
"Одного разу мені зателефонував Гія Гонгадзе та повідомив, що він взяв цю пісню для реклами однієї політичної партії. Єдине, що я спитала – хто у цій партії? Коли почула прізвища Головатого, Юхновського – дозволила, я поважаю цих людей. Десь той ролик в мене навіть зберігся на касеті. Це ж ще момент пам’яті про Гію. Ми разом працювали, дружили. Я знаю, що ця пісня звучала і навіть зараз ще звучить на деяких політичних заходах, але дозволу на це в мене вже не запитують, на жаль”.
Пісні "Лишається надія" та "Ми йдемо" стають настільки відомими, що з легкістю перемагають у найпопулярнішому на той час хіт-параді "12 мінус 2", який звучав саме на хвилях Радіо Промінь, був першим справжнім національним чартом, випередивши "Територію А" на чотири роки.
Марія Бурмака: "Хіт парад "12 мінус 2" був яскравою сторінкою в житті багатьох музикантів. Чому така назва? Щотижня два виконавця вибували з чарту, два нових приходили. Кожного дня ця програма виходила. Олег Горський та Людмила Бондаренко – прекрасні люди, які робили цей хіт-парад, і дуже багато моїх пісень перемагали в цьому хіт-параді"
Однією з найніжніших композицій альбому стала пісня "Я люблю твої кроки". Однак автором тексту пісні є не Марія, а ще одна дуже відома українська жінка.