"Ця книжка – це збірка есеїв про те, як я переосмислюю комунікацію як журналістка, дослідниця, педагогиня за допомогою моєї донечки. Це той комунікаційний матеріал, на який ми часто не звертаємо увагу: сміх, обійми, тактильна мова. Надихає мене на цю комунікацію і моя дитина Маня, і мої студенти, які мислять нестандартно, нешаблонно, креативно. Це цільова аудиторія, яку я дуже добре знаю. І також інші мами і татусі на майданчиках – це чудова публіка, від якої я отримую цікаві приклади і кейси", – розповіла Марія Титаренко.
Проте, за словами авторки, вона пишу й про відомі кейси: "Наприклад, в книжці є про пісню Івана Павла ІІ під час зустрічі із молоддю на Сихові. Це був дуже несподіваний комунікаційний хід. Або, наприклад, виступ у суді Фреда Роджерса, відомого телеведучого для дітей, який мав "відбити" 20 мільйонів доларів на свою дитячу програму. Це був 1969 рік, коли всі гроші йшли в космос, бо була "холодна війна". І він за 7 хвилин своєї невеликою доповіддю перелаштував абсолютно скептично налаштованого суддю на свій бік. Наприкінці він сказав: "Це чудесно. Виглядає так, що ви відбили 20 мільйонів доларів".
"Я студентам УКУ часто розповідаю історію, як відбувалась зустріч із єдиним у світі сліпий глухонімим священником, отцем Кирилом Аксельродом. Я прийшла на цю зустріч, там було двоє перекладачів: одна перекладала з української на англійську, інша – з англійської на тактильну мову. Вона тримала руки отця і передавала йому слова. Це комунікація поза межами можливого, від нуля. Тоді я почала переосмислювати, як таке можливо, що ми, люди, які чуємо, бачимо, говоримо але врешті часто не "чуємо" один одного. Інший аспект був, коли я завагітніла і зрозуміла, що дитина в мені вже комунікує. Коли вона народилася, їй було нуль рочків, але вона мене точно знала: мій тембр голосу, настрій, хоча не знала слів і мала нуль уявлення про нашу мову, але вона все відчувала серцем. Тому та комунікація від нуля, як на мене, це комунікація серцем, яку ми дуже втрачаємо", – зазначила журналістка та медіадослідниця.
В своїй книжці Марія Титаренко вживає цікавий термін "проксеміка": "Це просторові стосунки в комунікації. Я ніколи не помічала, наскільки проксемічно світ під лаштований під нас, дорослих, аж поки всюди, де ми були, моя дитина казала: "Мамо, мені не видно". І справді, якщо присісти і подивитися як і що бачать діти, це суцільні коліна, ніжки столиків, розетки, калабані. Тому вони так люблять залазити нам на плечі, купи піску, дерева, татові на шию. Їм звідти видніше. І в цьому випадку я вже теж інакше переосмислюю комунікацію як журналіст".
"Для того, щоб достукатись до людей, ти маєш дуже добре знати свою аудиторію. Більше того, ти маєш формулювати свій посил до кожного із сегментів. Аудиторію треба любити і перший спосіб – це емпатія, співчутливість", – підсумувала авторка книги Марія Титаренко.
ФОТО: Видавництво Старого Лева
