Отець Петро Балог у студії Радіо Культура
"Будь-яке релігійне свято забарвлене чимось людським"
Різдво Христове. Як нам сьогодні ставитися до цього свята? Що потрібно знати і розуміти в сучасному світі, коли Різдво поступово перетворюється з релігійного свята на якийсь маркетинговий хід брендів чи компаній? Все це наче і про Різдво Христове, але це верхівка айсберга, яку ми бачимо. А що з нижньою його частиною? І що ми тоді повинні сутнісно знати про це свято?
Думаю, що такого чистого Різдва без усяких світських елементів, нашарувань, ніколи у нас не буде. Я не хочу бути песимістом, але такі ми вже люди, що будь-яке релігійне свято забарвлене чимось людським: Великдень, Пасха, будь-яке. Не говорячи вже про інші свята, де якісь елементи культури, інколи навіть язичницькі входять у ці свята, особливо у східній традиції. Але і в західній воно все є. Що з цим робити? Церква в минулих століттях пробувала спочатку боротися з цим, а потім, коли побачила, що нічого не виходить, вирішила адаптувати деякі елементи і вони стали релігійними. Наприклад, якщо ми говоримо про Різдво, то це Свята вечеря. Це чисто слов'янська культурна традиція. Немає Святої вечері на Різдво у західних країнах, чи в Італії, чи у Франції. Тут воно було, бо воно десь із стародавніх релігійних культів. І так адаптували Святу вечерю на наших теренах і це стало таким різдвяним елементом. Деколи ця адаптація не дуже вдала. Тому деякі більш ревні церковні діячі навіть говорять, що це язичництво, що з цим робити. Поки існує людство, ці елементи будуть. Питання лише, щоби ми не переставили місцями те, що Боже і те, що людське. Я так думаю.
"Головне, щоб це була Свята вечеря, а не просто застілля"
Тобто в цьому особливо нічого поганого немає, але те, що Боже, варто знати?
Критично поганого немає, поки воно, повторюю, не замінить собою місце того, що у християнському святкуванні, в даному випадку Різдва, найважливіше – це святкування приходу у цей світ, народження Господа нашого Ісуса Христа. І не просто святкування, важливо перейнятися цим і жити цим. Це найголовніше. Все решта додаткове і несуттєве. Наприклад, якщо випадково у когось немає можливості приготувати Святу вечерю, але є можливість бути в храмі і святкувати Різдво, то він святкуватиме Різдво правильно навіть без вечері. Але якщо є традиційна вечеря, то дуже добре. Головне, щоб це була Свята вечеря, а не просто застілля.
Пам'ять у християнстві має дуже велике значення
Що ми сутнісно повинні знати про цей день? Що відбулося і що відбувається щороку для кожного з нас?
Пам'ять у християнстві має дуже велике значення. Вона відрізняється від чисто світської пам'яті, коли ми згадуємо якісь події, наприклад, річниці. Ці річниці де-факто вже не відбуваються, вони відбулися у християнстві, як ми говоримо "Бог, який приходить у цей світ". І власне це слово "приходить", тут навіть відмінювання і часи мають дуже велике значення, і ця пам'ять, коли ми згадуємо якесь літургійне свято (Воскресіння, Зішестя Святого Духа чи Різдво Христове), це не просто згадка минулих подій, а Бог приходить ось тепер. Коли хто згадує його літургійно і релігійно, то відбувається силою Святого Духа, силою божественною, цей прихід тут і тепер. Не історично, звичайно, бо історично це було 2 тисячі років тому, а в сенсі таїнственному, літургійному.
Смерть без Бога – це кінець всього
Ми часто в цей час, як і на Великдень, говоримо – "це дає надію". В чому ця надія?
Надія така, що Бог приходить у світ спасти нас передусім від гріха і смерті. Смерть без Бога – це кінець всього. Жив і помирає. Все в світі починається і закінчується. І надія є лише дочасна, на завтрашній день. Тепер у нас надія на Перемогу, чи щоби принаймні війна закінчилася. Це надія дочасна. Ми надіємося, що Перемога прийде, але рано чи пізно ми все одно помремо. Тому, коли ми очікуємо приходу Спасителя – це надія на життя вічне. Надія на те, що ми не помремо і не закінчиться наше життя, чи десь зникне. Перспектива вічності – це дуже важливо у християнстві.
"Страх – емоція людська"
Коли ми спираємося на такі важливі речі, ми кажемо, що нічого недаремно, у нас є надія і тоді немає цього страху, так?
Страх може десь бути. Страх – це емоція людська. І навіть мужні, мудрі воїни мають страх, бо страх рятує людину від певних безумних речей. Але поряд зі страхом є ця надія. Вона не завжди знищує цей страх, але додає якби друге опертя і ми маємо силу йти далі. Страх може не зникнути, нічого страшного, є надія.
"Христос для християн символічно був як нове сонце, світло"
У своїй стаття "Історичне Різдво Ісуса Христа" ви зазначили, що у Святому письмі ніде не вказаний ні день, ні конкретний рік, коли народився Христос. Чому тоді виникла саме ця дата – 25 грудня? Вона умовна?
Якщо йдеться про рік, то можна якось приблизно більш-менш його вирахувати, бо все-таки євангелісти подають роки правління різних правителів, чи то в Юдеї, чи в Римі. Лука говорить про якийсь перепис. Цим займаються вчені-біблеїсти. У всякому разі рік можна приблизно вирахувати. І вчені здається, ще в XIX столітті вирахували, що приблизно 6-й або 7-м рік до нашої ери, тобто до того, коли вважалося, що було Різдво, мало місце народження Христа. А щодо дня, то так, немає ніяких точних дат. Відповідно, з часом та дата, яка утворилася потім в традиції християнській, в літургійній, тобто 25 грудня, стала символічною. І були різні навіть теорії, чому саме 25 грудня, бо там було язичницьке свято Сонця, Римське свято тощо. Але скоріш за все, християни дивилися, як завжди, на природу, на календар, дивилися, що починається день збільшуватися. Христос для християн символічно був як нове сонце, світло, яке прийшло у цей світ розсвітити темряву цього світу – "світло світу". І дуже пасувало те, що починає збільшуватися день. Темрява відходить. І саме десь тут перші християни помістили цей день. Не знаємо, коли це було, але символічно воно тут пасує найкраще. Народжується наше світло і воно росте. Тому символічно ця дата і стала у християнстві датою Різдва Христового. А дати в історії були різні. Але найбільш поширеною було 25 грудня, воно так утвердилася і воно так є в усіх традиціях. Просто деякі ще за старим стилем його святкують 7 січня.
"Шок сприяв, що ця календарна революція відбулася"
А чому тримаються люди за 7 січня? Це родинна звичка чи щось інше?
Це призвичаєння. Від призвичаєння люди нешвидко відмовляються. Це як є добрі звички, є погані звички. Це лише деяким вдається відразу. Правда, не можна так відразу. Мусить бути якийсь шок. У нас в Україні настав шок аж 2022 року. Війна. Росія почала цю війну, а в Росії святкують 7-го. Це трохи парадокс, правда? А ми тоді не будемо. Все, ми будемо так, як весь інший світ святкувати. Треба було аж війни дочекатися. Не вистачило раціональних аргументів, що справжня традиційна християнська дата – це 25 грудня. Що навіть у православних воно так і пишеться – 25 грудня, але в дужках 7 січня, бо по юліанському календарю. Війна скоригувала ці всі умовності і тоді більшість суспільства все-таки вирішила, що це вже час.
Це більше світське рішення, політичне?
Політичне більше. Але звичайно, що церкви долучилися до цього теж – і Православна церква України, і Українська греко-католицька церква. Це теж не було легке рішення, бо вірні теж люди і теж призвичаєні. Бо це ж не лише Різдво, це всі інші свята пересуваються в календарі на 13 днів раніше. Але такий шок сприяв, що ця календарна революція відбулася.
"Людська радість замінює смуток"
Що, на вашу думку, найголовніше для нас розуміти сьогодні, у час війни? З якими думками чи проханнями українському суспільству варто звернутися до Спасителя у цей день?
Літургія, яка попереджає Різдво, наприклад, у західній традиції називається Адвентом. У східній традиції – Різдвяний піст, в західній це не називається постом. І 3-я неділя Адвенту, тобто за 10 чи 12 днів перед Різдвом, називається Радійте, Gaudete латиною. Там згадуються різні фрагменти із Святого Письма на цю тему. Наприклад, апостол Павло говорить в посланні до Филип'ян: "Брати, радійте завжди у Господі, ще раз вам кажу, радійте". Виникає питання – це заклик, коли є мир і спокій, чи коли ти в окопі і воїн, чи коли летять повідомлення про дрони? Коли, як радіти? Свято Різдва – радісне свято теж. Як радіти? По-людськи, той заклик Павла не має на увазі людську радість. Радійте завжди у Бозі, в Господі. Бо може бути так, і воно є тепер так, ось уже третє Різдво поспіль, а якщо рахувати від 2014 року, то ще довше, яке в умовах війни, то як радіти? Людська радість замінює смуток. Є смуток, нема радості. Коли є радість, нема смутку. Воно поперемінно, це емоції. Люди з подвійними емоціями – це певно шизофренія, радіють і сумують одночасно. Хоча буває, що десь є якийсь відтінок смутку, коли є радість. Але загалом це або одне, або друге.
Християнський заклик до радості трохи базується на блаженствах. Блаженні, коли вас переслідують. Або кажуть: "Мир нехай буде в серці вашому". Це в часі війни, який мир? Мир Божий. Мир у серці воїна, який в окопі. Мир в серці людини, яка під обстрілами. Ось той Божий мир. Навколо безлад, агресія і смерті, але в серці десь є мир, що Бог є десь тут посеред нас. Бог з нами. Бог прийшов у цей світ, щоб бути посеред нас. Мало того, знаючи на що йде – на смерть, на хрест. Є дуже влучний вислів: народився, щоб померти. Народився, щоб дарувати нам спасіння. Знав, що ця радісна новина, що він приходить у цей світ, можна сказати, затьмарена тим, що він приходить, щоб померти на хресті в тяжких муках. Але тим не менше, це радісна новина. І тим не менше, ми подібно у цих всіх умовах…, є заклик Христа, заклик Євангелії, заклик всіх книг Нового Заповіту, щоби ми не втрачали миру і радості в наших серцях, які не замінюють смуток, горе і страждання у родинах, але стоять поряд чи трохи на вищому рівні, попри цей весь зовнішній контекст і те, що відбувається в наших серцях і в думках. Деколи гнів, а буває і ненависть тепер часто зустрічаємо у людей до ворогів, що по-людськи зрозуміле. Але щоби не бракувало нам у серцях Божого миру і Божої радості.
"Путін вбиває Бога постійно"
Але це дуже непросто під час війни. Я згадую ту картинку, коли ховали практично цілу сім'ю, яка загинула від російської ракети, то старша жінка з тієї сім'ї, яка одна вціліла, священнику просто кричала: "Де ваш Бог?"
Так. Так і у Львові родина загинула, і в інших містах. Мені теж довелося це чути і навіть треба було щось відповідати на це, де Бог. Можна сказати, що Бога вбили разом з цими людьми. Бо ми ж говоримо, що якщо Бог помирає на хресті, то що – його вбили римляни? Історично так, але насправді – гріхи наші. Ось той Путін вбиває Бога постійно. Ті ракети, які прилітають, де наш Бог помирає разом з нами, солідаризується з тими страждаючими. Бог завжди зі слабкими і плачучими. Наші уявлення про Бога всемогутнього деколи язичницькі. Всемогутній – це потужний. Ми трохи надивилися фільмів чи наслухалися міфів, які там потужні ці герої, античні боги. Бог Євангелія – слабкий Бог, і вразливий. Ісус Христос, який плаче, коли хтось страждає, коли Лазар помер. Який іде в Єрусалим, там його пробують вже схопити, апостоли пробують його захищати мечем, силою, а він каже: "Залиш це, я прийшов виконати волю мого Отця". І йде на хрест і помирає, страждаючи. Ось де наш Бог – чи то в Бучі, чи то будь-де. Він помирає разом з тими страждаючими. Чому питають: "Не застосовує силу, щоби зупинити ворога?" Силу застосовуємо ми, люди, захисники. Він дає її нам, правда, при умові, щоб ми зберігали мир у наших серцях. І це наш обов'язок навіть захищатися. Бог ніколи злом не бореться зі злом, тільки добром. Ну, уявімо собі, що треба зробити, щоб війна закінчилася. Не знаю, вразити блискавкою всіх, починаючи від Путіна і до решти, чи знищити мором цілу сусідню країну, чи епідемію якоюсь, чи ще чимось. Це використання зла. Наш Бог не діє так. Ніколи зло злом не перемагає, лише добром. І нас до цього заохочує. Відповідно, в цьому світі, коли ти борешся добром зі злом, це слабкість. Це не всемогутність, це слабкість. Тому ці волання, а де був ваш Бог – це волання про те, чому він не застосував якусь силу, щоби, не знаю, вбити тих, які чинять це зло. Правда?
Чим ми маємо бути сильними?
Бог нам дає свою благодать, щоб ми захищалися. Натомість сам він з нами солідаризується і помирає разом з нами, якщо хтось помирає, чи страждає разом з нами, чи плаче разом з нами. Бог у християнстві – це не є якась сила, якась енергія. Бог – три особи. Ми в людській особи. І він теж, а не якась просто потужна сила, яка нищить ворогів.
Тож віримо, що він серед нас, з нами і підтримує нас у цій вірі.
І віримо, що переможе це всяке зло добром, подібно, як переміг своєю смертю на хресті зло світу і всяку смерть.
