З якого часу ти почав займатись такою справою, як поезія? Звідки це пішло?
– В мене дуже літературна родина: мама – літредактор, хрещена – вчитель мови, тому я завжди був серед книжок і десь у 13 років написав перший вірш, який називався "Андріївський спуск". [...] В нас навіть книжка була, на поличці стояла,яка називалась "поетичний словник", я її читав, там було написано, як правильно писати, які розміри мають бути всередині рядків. Там була стаття, яка називалась "Банальні рими", де було написано, що «море» й «горе» римувати не треба. Тобто я, на щастя, дізнався про це в юному віці і потім вже не забував.
Songwriter-ство прийшло вже як наслідок редакторської та журналістської роботи, поезії, так?
– Так, це дуже тонка глибока робота, яка складається з великої кількості етапів. Загалом я сценарист і до пісень приніс свій сценарний досвід: придумувати і розуміти крутого героя, розуміти, що він відчуває, потім придумувати для нього сюжети, умови, в яких він живе, конфлікт, його переживання. З цього складається вірш як маленьке кіно.
А як з’явилась пісня "Плакала" гурту "Kazka"?
– Спочатку завжди є музика: я пишу вірш, коли вона готова. Але сама історія з життя, як і інші. Напевно, я її підгледів. Це конкретна дівчина, конкретні сльози.
А є якась історія, яка з нею пов’язана?
– Вона десята у альбомі, написана останньою. Я розумів сюжет, про що вона буде, але ніяк не вкладалася у музику, все здавалося банальним. Нарешті вона стала такою, як є, ми на неї подивилися і хтось, здається, сказав: "Ну, буде десята пісня в альбомі. Для десятої пісні нормально". Це про те, що немає конструкцій чи правил, щоб сказати, що ось це 100 % хіт. В мене, наприклад, улюблена пісня в цьому альбомі "Танці" і я був впевнений, що в неї буде блискуче майбутнє.
Ті люди, які слухають пісні гурту "Kazka", тебе, мабуть, розцінюють як великого знавця людської душі, людської психології. Чи є ти таким насправді?
– Це професійна багатогодинна багаторічна робота із сценаристами. Ти, як сценарист, десь "у полі" підглядаєш за людьми, годинами з ними розмовляєш, розумієш історію їхнього життя. У мене був викладач, теж сценарист, який казав, що перший нормальний сценарій можна написати після 35 років. І хоча це так не є, адже все залежить від таланту і швидкості пізнання життя, але тобі треба багато знати, щоб написати класну історію.
Яка емоція в тебе виникає, коли говорять, що ти людина, яка пише для гурту "Kazka"? Чи ти не хочеш асоціювати себе тільки з цією творчістю?
– У мене житті не так багато змінилося і не так часто я це чую, щоб якось реагувати. Такі речі з людиною трапляються декілька разів у житті, тому я з вдячністю відношуся до подій. Це неймовірно, що я написав текст, а у кліпа 300 мільйонів переглядів на youtube. Тому я вдячний подіям, але, оскільки я непублічна людина, до мене немає такої великої кількості уваги. Мені достатньо того, що є.
А ти ніколи не думав про кіно? Написати сценарій до якогось фільму?
– Думаю постійно. Насправді я хочу серіал і вже його придумав. Там найскладніше це ідея, один рядок, але, здається, він вже знайшовся. На його пошуки пішло три роки. А серіал буде про стосунки між людьми.
У тебе є збірка поезій "Офигенные", яку ти писав 14 років. А скільки часу йде на написання тексту до пісні?
– З піснями та віршами для себе по-різному, це залежить від того, чи побачив ти спалах. «Не треба» я, здається, написав за годину, там у музиці було щось таке, що я одразу зрозумів, про що вона. Люди, які пишуть музику для "Kazka", роблять унікальні речі: у музиці завжди є якесь відчуття сюжету. Це важко пояснити, але коли ти чуєш приспів, ти розумієш, дістаєш із себе якусь історію, яка одразу лягає.
ФОТО: Українське радіо
