Як Європейська соціальна хартія визначає права людей з інвалідністю?
Богдан Мойса: 15 стаття Європейської соціальної хартії говорить про права людей з інвалідністю. Є три основні частини: освіта, зайнятість та участь людей з інвалідністю в усіх сферах життя суспільства. В усіх трьох частинах ідеться про те, що послуги мають надаватися в звичайному середовищі, а не окремо, відособлено. Що маємо натомість? Формально ми справді декларуємо, що реалізуємо різні документи в цій сфері, і навіть робимо певні кроки, але наразі ми не можемо говорити про їхню надто успішну імплементацію.
Які норми вже імплементовані, а які ще не відображені в українському законодавстві?
Богдан Мойса: За останнім звітом України, а це було в 2015 році, за 15 статтею Україна ще не досягла умов відповідності Європейській соціальній хартії. За цей час дещо змінилося. Наприклад, був ухвалений Закон "Про освіту" і дещо зрушилося питання інклюзивної освіти. Але паралельний розвиток спеціальної освіти не те що стримує, однак створює певні перешкоди в здобутті освіти людьми з інвалідністю. Із зайнятістю ще гірше. Незважаючи на певний норматив - квоту в 4% - він не завжди працює. Виникають перешкоди для людей з інвалідністю, які мають важкі порушення здоров’я або комплексні порушення.
Коли доволі жорстко регулюються певні норми, чи не призводить це до їх формального виконання?
Богдан Мойса: На жаль, так. Наприклад, аеропорт "Бориспіль" пропонує понад 150 вакансій прибиральників для людей з інвалідністю. Тобто, навіть якщо роботодавці створять умови для зайнятості людей з інвалідністю, часто це буде некваліфікована робота. Тоді як ми говоримо про те, що всі робочі місця мають бути відкритими для людей з інвалідністю. Тому не повинно бути цього надто жорсткого підходу.
Чи вивчаються зараз соціальні потреби людей з інвалідністю?
Богдан Мойса: Зараз якраз триває проєкт "Розвиток соціальних прав як ключовий чинник сталої демократії в Україні", у межах якого відбувається оцінка потреб для забезпечення прав людей з інвалідністю на відповідність Європейській соціальній хартії та іншим стандартам Ради Європи. Вивчаються міжнародні стандарти, береться до уваги національне законодавство, відбуваються зустрічі зацікавлених сторін. На основі цієї оцінки потреб передбачається розробити дорожню карту для уряду, яка має лягти в основу формування політики щодо прав людей з інвалідністю.
Навіть у столиці бракує повноцінно облаштованих місць для проведення інклюзивних заходів. А як щодо інших міст?
Богдан Мойса: На жаль, ситуація з доступністю не надто оптимістична. Є кілька судових справ. Наприклад, 2010-2011 років щодо недоступності аптеки, де й досі тривають переговори щодо включення до ліцензійних умов такого доступу. Інша судова справа 2014 року, коли сервіс купівлі квитків онлайн в Укрзалізниці не був доступний для незрячих і там не можна було купити пільгові квитки. Лише торік він запрацював. Тобто минуло 4 роки. І таких речей немало. Навіть з тією ж тактильною плиткою. Здається, має бути на користь незрячим. Але як її кладуть? Всюди по-різному. А в деяких місцях навіть візерунком, що насправді дезорієнтує. А ці пандуси, що ведуть в нікуди. А вхід, який закінчується сходами. І це лише один із прикладів. Не вважаю, що Київ якось вирізняється в цьому з-поміж інших міст. Хоча в маленьких містах, і особливо у сільській місцевості, на жаль, ще гірше.
