Яка зараз ситуація з дотриманням прав дітей в Україні?
Маріанна Онуфрик: Ще в 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини. Це основний документ, який визначає певний перелік прав дітей. І так само у 2006 році Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію, де теж згадуються діти. На жаль, Україна рухається не дуже впевнено. Є така практика – один раз на 4 роки кожна країна, яка підписала Конвенцію ООН про права дитини, звітує безпосередньо в Женеві перед Комітетом. Цього року настав той час, коли Україну заслуховуватимуть про те, як вона виконує Конвенцію ООН з прав дитини. Ви можете ознайомитися з альтернативним звітом, який підготували громадські організації і де можна побачити, що, на жаль, виконання Конвенції відбувається неналежним чином. Насправді, наше законодавство на досить хорошому, розвинутому рівні. Але на практиці воно має погану реалізацію. Наприклад, є ухвалений трохи більше двох років тому Закон про запобігання домашньому насильству, де дуже чітко і правильно врегульовано багато речей. Але на практиці не розроблені всі нормативно-правові акти. Закон – це базова рамка, яку забезпечує та ж Конвенція, та ж Європейська соціальна хартія. Але держава повинна забезпечити ще й процедурні питання, які у нас, на жаль, не забезпечені.
Як здійснюється захист дітей від кібернасильства?
Маріанна Онуфрик: Найбільша проблема полягає у виявленні ситуацій, пов’язаних з будь-яким насильством. Зараз ми реалізуємо проєкт на сході України, в рамках якого робили оцінку потреб у послугах. І ось одна громада з населенням у понад 13 тисяч людей повідомляє нам, що у них не зафіксованого жодного випадку насильства. Хоча за статистикою, яка наводиться в пояснювальній записці до нормативно-правових актів, говориться, що принаймні 3 млн дітей в Україні були свідками насильства в сім’ї, або стали його жертвами. Коли ж ми проводили якісне дослідження, тобто опитували людей, вони говорили, що насправді випадки насильства були, але ці справи не запускаються.
Анастасія Дьякова: Щодо кібернасильства, то ми активно співпрацюємо з кіберполіцією, бо саме вона займається такими злочинами. Сьогодні в Україні дуже важко захистити в правовому полі дорослу людину, чиї фотографії інтимного характеру потрапили в мережу. Але якщо це дитина, то в нас є 301 стаття "Про виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів". У таких випадках можна звертатися до неї. Також є стаття про розбещення, про шантажування, про вимагання.
Як батькам зрозуміти, що дитина стала жертвою сексуального кібернасильства? Як запобігти цьому?
Анастасія Дьякова: Дуже важливо тримати довірливий контакт з дитиною. Ми пропагуємо таку ідею як "вечеря без гаджетів", коли всі разом збираємося за столом і обговорюємо, як пройшов наш день. Також рекомендуємо батькам укладати сімейну угоду з дітьми про користування інтернетом. Щодо симптомів, то це коли дитина стає сумна, в неї різко змінюється настрій, вона ховає телефон, коли ви заходите, не хоче розповідати, з ким спілкується, якщо почали зникати гроші або, навпаки, з’явилися якісь невідомі подарунки. Таких прикмет багато і не всі вони вказують на сексуальне насильство в інтернеті. Можливо, це кібербулінг, булінг у школі або просто перехідний вік. Треба бути уважними, бо тут немає одного симптому, як у конкретного захворювання. Треба запитувати у дитини не тільки, як її справи в школі, а й як її справи в інтернеті, бо для дитини це реальна частина життя.
11 лютого Міністерство цифрової трансформації України спільно з Офісом уповноваженого Президента України з прав дитини Миколою Кулебою та одним із мобільних операторів запустили соціально-просвітницький портал http://stop-sexting.in.ua та інформаційну кампанію #не_ведись. Секстинг - це надсилання або отримання текстових повідомлень, фотографій, аудіо чи відео файлів сексуального характеру. Чому підлітки займаються цим?
Анастасія Дьякова: По-перше, таким чином вони вивчають свою сексуальність. Якщо раніше ми одне одному надсилали записки під час уроків, то зараз діти надсилають есемески і повідомлення в чатах. По-друге, вони можуть вважати, що таке листування є безпечнішим, ніж сексуальні стосунки. По-третє, це може бути вимагання. Наприклад, коли зустрічаються хлопець із дівчиною, і хтось із них вимагає надсилання таких матеріалів із подальшим шантажуванням, мовляв, "ти мені не довіряєш, якщо надсилаєш такі матеріали", або "всі так роблять у нашому класі, чому ти не робиш?". Інколи це стає трендом чи жартом серед дітей, тому вони це роблять. І, мабуть, ще одна додаткова причина – це доступність порнографічних матеріалів для дітей. Сьогодні діти у віці 6-7 років уперше бачать порнографію в інтернеті, і тому ця межа, що можна робити в інтернеті, а що ні, стирається.
Що робити батькам, якщо вони помітили, що дитина займається секстингом?
Анастасія Дьякова: По-перше, заспокоїтися. Не гніватися і не повчати дитину. Показати, що ви на боці дитини, ви її підтримуєте в цій ситуації. Далі зробити копію листування, де ви побачили ці матеріали. Бажано батькам не дивитися на ті фото, бо для дитини це сором. Після цього звертатися в кіберполіцію. Можна одразу на їхньому сайті подати заяву. Також звертатися до служб підтримки соціальних мереж щодо таких злочинів.
Які поради дітям для безпечного користування інтернетом?
Анастасія Дьякова: По-перше, реєструватися в соціальній мережі тільки з 13 років. По-друге, не спілкуватися з незнайомцями. Сторінка дитини має бути закрита, дитина не має права публікувати приватну інформацію, відмічати геолокацію. Щодо матеріалів інтимного характеру, то слід пам’ятати про тест светра – чи готові ви це зображення нанести на светр і прийти до молодшої сестри або бабусі? Якщо не готові – не надсилайте і не публікуйте такі матеріали.
