Топ-7 "мандрівних" книжок від Андрія Любки

Андрій Любка, "У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани"

"Я довго думав написати книжку про Балкани. Я балканіст за другою освітою, вивчав сербську мову. Я хотів поділитися цими знаннями. Мені хотілося написати книжку, яка була би нараційно пов’язана, щоб оповідь лилася. І тут є наратив машини. Я сідаю в машину і кудись їду. А варвари - це такий концепт, ідея пов’язати ці народи. Тому що найкраще і найлегше їх описати у кількох словах через те, як вони ставляться до своїх сусідів, і як їх сусіди ставляться до них самих. Я почав приїжджати у ці країни і говорити з людьми про те, як вони самі себе бачать. Перша балканська країна, у яку я заїжджаю - це Сербія і я розповідаю, що тут живе народ, який через те, що дуже довго був частиною Османської імперії і втратив своє царство середньовічне, вважає, що вони втратили земне царство, але натомість здобули царство небесне, що вони найкращі, бо заплатили за усю Європу велику ціну".

Юрій Косач, "Володарка Понтиди"

"Я схитрував, тому що цю книжку складно назвати тревелогом і віднести до мандрівної літератури. Я пізно познайомився з творчістю цього письменника і цим романом, але настільки захопився, що тепер всіляко намагаюся їх популяризувати. Для мене це мандрівка не в буквальному сенсі, а передусім мандрівка історична у добу, яку ми слабо знаємо і у якій не бачимо державної України, але Косач фіктивно її створює. Це дуже насичена пригодами розповідь, авантюрний роман, в якому є красива жінка. І для української літератури є мало сконденсованих пригодницьких текстів, які читаєш, бо не можеш відірватися від сюжету. Але найголовніша для мене подорож у цьому романі - мовна. Найбільше мене вразило багатство словника Косача. Було багато слів, які я підкреслював і пізніше шукав".

Світлана Ославська "Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії"

"У цій книжці Світлана Ославська їде в нетуристичні і непопулярні регіони Туреччини, в Месопотамію, райони, де живуть курди. Там не звикли бачити самотніх жінок, і це до певної міри може бути небезпечно, хоча потім авторка розказує про курдів, де жіночий рух настільки сильний, що вони формують окремі бойові загони для армії, ведуть свої громадські організації, мають політичні партії. Насправді, становище жінки у затурканій курдській провінції не таке однозначне. Мені подобається книжка Світлани Ославської - вона вражає вибором провінцій, куди вона літає. Цей фокус дуже цікавий".

"У книжці частково відчувається питомо жіночий погляд на речі, тому що Світлана пояснює, наскільки може бути небезпечно, але на свій лад провокаційно, з’явитися десь ввечері білій жінці - з нею часто навіть не хочуть говорити. З іншого боку, для України це дуже важливо, тому що в нас жанр репортажу лише з’являється. Але я прочитав цю книжку саме через регіон, а не тому що її написала жінка чи репортерка".

Олег Криштопа, "Останні українці Польщі"

"По-перше, я вважаю, що це найкраща українська репортерська книжка, з усіх, які я читав, бо вона має абсолютну легкість стилю, тоді як в інших книжках ти читаючи  відчуваєш, що ось розказують про пригоди - а потім йде вставка з Вікіпедії. Криштопа як репортер, який сам працював у кадрі, і як журналіст навчився усуватися із цього матеріалу і давати голос іншим. Він дуже вдало сконструював цю книжку, бо в нього вона звучить різними голосами - і саме ці голоси розповідають те, що міг би сказати цей закулісний автор. Крім того, він не просто описує депортованих українців у Польщі. Він описує корінне українське населення Польщі. Він показує людей, які досі там живуть і мають певну спадкову українську ідентичність - які батьки виховали українцями. Він показує культуру іншості і як ці люди самі себе сприймали у Польщі".

"У кожній історії від Криштопа ми маємо не просто історію про українців, які живуть споконвіку у Польщі, а це завжди драматична історія конкретної людини, завжди пригодницька біографія".

Йозеф Рот, "Міста і люди"

"Рот - це фундатор, та людина, яка щось створює, але не розуміє, що вона робить і у його творчості, ми, сучасні українці, будемо шукати для себе підґрунтя, щоб бути центральноєвропейцями, тому що він описує свої броди, описує прикордоння. Рот один з моїх улюблених письменників і його життя репортера класне. Зараз би не знайшлося репортера, який міг жити місяцями в готелях, харчуватися лише в ресторанах - це вже вимерла культура. Він дивний мандрівник - попри те, що він як репортер мав би писати нестереотипні речі, викривати, показувати правду, він підіграє стереотипам. Якщо почитати його розповіді про Балкани - то це суцільна екзотизація. Він, пишучи про екзотичні країни, розмовляючи з Албанськи королем, наголошує, що для нього це дуже дивно виглядає і йому смішна така пихатість. Його репортажі про Балкани більше фікція, ніж репортажі. Опис реальних зустрічей чи міст - це однаково художня література. Метафори та образи, де дуже багато описів деталей".

Анджей Стасюк, "Дорогою на Бабадаґ"

"Бабадаґ - це місто, яке знаходиться на південному сході Румунії біля дельти Дунаю. Це місто цікаве, тому що воно одне з небагатьох у Румунії, де є мечеті і я теж туди поїхав. Анджей Стасюк тут невипадково з’явився, тому що саме завдяки йому я познайомився з мандрівною літературою. Я колись повторив цей маршрут - одне з моїх найбільших задоволень - приїхати і побачити на власні очі те, про що я колись читав. Я для себе завдяки Стасюку відкрив цікаву штуку, що румунські українці - нащадки Задунайської Січі".

"Стасюк для мене був школою. Це людина, якою я захоплююся, багато в чому він для мене приклад. Він безумовно сидів у мене за плечем, коли я писав свою книжку".

Юрій Андрухович, "Лексикон інтимних міст"

"Юрко - це улюблений мій український письменник. Мені ця книжка сподобалася дуже, вона етапна для української літератури, тому що ми разом з Андруховичем відкрили тему мандрування і відкритості світу. Він як письменник побував у багатьох країнах, описав 111 своїх міст. І в 2011 подорожувати було значно важче ніж тепер. Для мене книжка символізує початок буремної епохи космополітизму. Ти можеш сказати, що ти з Черкас, але улюблене місто - це Барселона. Бо Черкаси більеш не мають бути твоїм улюбленим містом. Наше життя теж перетворилося на створення лексикону своїх міст. Ця книжка, звісно, не роман, але вона є сигналом змін, які почали відбуватися тоді у суспільстві і зараз набирають обертів".

Фото: особиста сторінка facebook