Ілюстративне фото: AP/Karolyn Kaster
"Уявити розмір катастрофи поки що складно"
Найбільшим реципієнтом допомоги американського Агентства USAID в Україні була держава. 90% всіх грошей отримували саме державні інституції. І Дональд Трамп після інавгурації видав указ, яким призупинив усю роботу цієї агенції. Я не перебільшу, коли скажу, що вибори Трампа негативно вплинули на українську культуру?
Ви абсолютно праві. Насправді у фінансуванні від USAID слова "культура" не було і в пріоритетних напрямках не позначалася українська культура. Проте вона була зашита в дуже багато напрямків підтримки – це було громадянське суспільство, розвиток демократії, інституцій тощо. Але ми можемо собі уявити, що, як ви сказали, фінансування багатьох державних інституцій напряму залежало від цієї агенції – це фінансування і Міністерства культури, і Українського інституту. Тому дуже відчутно впливало. Проблема в тому, що уявити розмір катастрофи поки що складно, саме через розмитість культури в усі напрямки. Власне, культура присутня скрізь і в усіх програмах USAID вона так чи інакше була присутня.
27 із 36 опитаних організацій і інституцій отримали "лист щастя" від USAID про призупинення фінансування
Чи є хоча б приблизне розуміння, яка була фінансова складова USAID в українську культуру?
Те опитування, яке провела Коаліція дєвців культури, говорить про те… Нам відповіли 36 організацій та інституцій і з них 27 сказали, що отримали "лист щастя" від USAID з тим, що призупиняється фінансування, призупиняйте проєкти і чекайте наступних інструкцій. Я навіть не берусь стверджувати, який це відсоток від всіх культурних проєктів, але ми бачимо просто крупних гравців, які відгукнулися. І ми можемо сказати, що це сума десь від 2 до 3 мільйонів недоотриманих коштів по проєктах, які вже процесі. На різних стадіях. Хтось отримав перший транш і тільки запустився, хтось уже закінчив усе і ризикує не отримати останнього траншу. Але я би хотіла зазначити, що якраз вчора (3 лютого) з'явилася інформація про те, що Європейський Союз запропонував гранти російським і білоруським медіа, які працюють в Євросоюзі і мають протилежні до державної позиції, тобто альтернативщикам. І це грант у 3 млн євро. От якісь такі співставні суми "на впливи", я б сказала так.
Що ми бачимо з великих ризиків? 90% українських незалежних медіа, особливо ті, які працювали на межі культури, громадянського суспільства, переважно працювали за грантові кошти. І дуже багато хто на американські кошти. Якщо ми уявимо, як нам зараз говорять, що нас можуть очікувати вибори, то можемо сказати, що зараз незалежні медіа будуть зв'язані по руках і ногах. І нам, як громадянському суспільству, треба буде терміново шукати спосіб, як їх підтримати в цей момент.
"Сфера культури має зараз кадровий відтік близько 35-40%"
Я би хотіла ще перевернути тазик і розказати трошки не про гроші і навіть не проєкти і їхній вплив, а про людей. Тому що насправді унікальність цих проєктів полягає в командах, які дуже важко зібрати. Сфера культури має зараз кадровий відтік близько 35-40%. І ті команди збираються по крупинках. В команді є креативна складова, є менеджерська складова – це люди з унікальними компетенціями. І сама по собі команда – це унікальна експертиза. Команди в цих проєктах – від 20 до 50 людей. Ці люди якось планували своє життя. Хтось з них саме тому залишався в країні, щоб робити проєкти. Це люди, які утримують свої родини. Тобто в один прекрасний момент ці люди залишилися без роботи, без фінансування і без розуміння, як жити завтра. Тому, мені здається, дуже важливо усвідомлювати, що якщо ми не хочемо втратити цю унікальну експертизу, то ми мусимо дуже швидко думати, як підтримати ці проєктні команди.
"Однозначно добре, коли гранти є, і їх має бути більше"
Якщо українська культура може вижити тільки завдяки американським грантам, то вона нежиттєздатна. Відповідно ми можемо або довести, що ця культура нам потрібна, і довести це ми можемо і своїми грошима, і своєю залученістю в ці проєкти. Або тоді, вибачте, не можна постійно людину тримати у штучній комі і робити ілюзію, що вона жива. Як ви ставитесь до такої версії, що це якраз шанс показати життєздатність української культури, яка може ходити без милиць USAID?
Перша теза. Якщо дивитися прагматично, коли гроші в нашу економіку заходять, то це добре. Тобто нічого поганого в тому, що ми могли "наколядувати" в Європі, в Америці, деінде і нам давали гроші, які витрачалися тут в Україні і з яких платилися тут податки, я думаю, що це добре. Тобто однозначно добре, коли гранти є, і їх має бути більше. І вони є в усіх країнах. Цей інструмент широко використовується в різних формах.
"Все одно шукати закордонне фінансування треба"
Та навіть в Україні він використовується через Український культурний фонд, який і створений для того, щоб видавати гранти українським митцям.
Так. Але, на жаль, якраз Український культурний фонд не був споживачем USAID. Він не спромігся якось роздобути таку велику підтримку. І тепер це виглядає як "на щастя". Що стосується спроможності. Я погоджуюся, що в нас є ця завчена безпорадність. Я за останній час начиталась багато стратегій, оскільки я в рамках проєкту RES-POL працюю над Стратегією для Міністерства культури і паралельно читаю стратегії з інших сфер. І дуже часто, коли йдеться про інструменти фінансування, які закладають у стратегії, виникають питання, а з чого ми будемо платити за цю реформу, за цю ініціативу? Так і пишеться – гроші грантодавців. Там не завжди йдеться про USAID, там йдеться і про Європейську комісію, про інші інституції, але з коштів грантодавців. І коли ти дивишся по діагоналі наскрізно, то там цих коштів грантодавців значно більше, ніж коштів нашого державного бюджету. Цілком зрозуміло, що ми воюємо, воюємо важко, ми бідніємо, ми втрачаємо ресурси людські, фінансові і все. Але.. Або нам треба ставати дуже економними і дивитися правді в вічі. Ну, не будуть зараз відбуватися розвитокові якісь речі. От ми хочемо, щоб у нас з'явилася філармонія, не гірше якоїсь австралійської. Ми хотіли би, щоб у нас театри були подібні на Гранд-опера. Ну, не буде цього в найближчий час. Але як зберегтися, як раціонально використовувати те, що є, це, я вважаю, питання №1. Проте мені здається, що все одно шукати закордонне фінансування треба, гранти шукати треба.
.jpg)
Ольга Сагайдак. Фото: facebook/coalitionforculture
"Культура завжди була залишковою"
А чи може цей культурний шок, який ми зараз переживаємо, мати позитивний вплив? Я стараюся знайти і в цьому позитив. Знаєте, інколи серце запускають електричним струмом, коли воно зупиняється.
Це якщо сталося раптово і треба запустити. Але, насправді, в нас є хронічна хвороба, що стосується сектору культури. Коли я кажу культура, то я кажу ширше, я кажу і про медіа. І ми можемо сказати, що у нас за весь період існування української незалежної держави фінансування культури так, щоб вона могла розвиватися і сама собі давати раду, так ніколи і не було. Культура завжди була залишковою. Більше того, ми дожились до того, що в нас немає вже спроможностей і вчити тих людей, які далі її будуть розвивати. Ми бачимо скандали, які пов'язані, наприклад, із закладами освіти, де випускаються митці, менеджери. Це теж прояв того, що ми багато чого профукали. Одним словом, ситуація у нас сумна і я не знаю, чи така "шокова терапія" спрацює, щоб всі раптом кинули бодай 10 грн, щоб інвестувати в культуру і підтримувати її. Але я думаю, що це точно замислить державні органи влади зняти ілюзію, що ми можемо займатися якимись амбітними політичними зараз проєктами і реально стати на режим дуже раціональної економії.
"Просто декларувати, яка важлива культура, замало"
Мене не покидає думка про те, що 2-3 чи навіть 4 млн доларів США, яких нам бракує, не непідйомні в рамках держави. Тобто державний бюджет може собі це дозволити, навіть в умовах воєнного стану – це не критична сума. Чи могла би держава підхопити цей прапор? Бо навіть міністр культури, пан Микола Точицький, в недавньому інтерв'ю, яке він давав мені для Суспільного, прямим текстом каже, що захист культури – це питання національної безпеки.
Я дуже уважно слухала ваше інтерв'ю з міністром і, користуючись нагодою, просто мушу сказати, що я дуже рада, що на третій чи вже четвертий рік війни ми чуємо цю тезу від політичної фігури, що культура – це частина національної безпеки. З іншого боку, я дуже вам вдячна за питання, чому міністр не сидить в РНБО? Я хочу на цьому акцентувати увагу. Просто декларувати, яка важлива культура замало. Це очевидно, ви спіймайте будь-кого на вулиці і навіть той, хто тільки що повз смітник плював, погодиться з вами, що культура – це важливо. Це не складно. А от які безпекові заходи реально можна зробити? Це питання в тому, що один міністр або Міністерство культури із цим не справиться. Це має бути рішення на рівні Кабінету Міністрів. Дофінансувати ці 3-4 млн, яких бракує – це ж тільки проєкти, які просто треба закрити, щоб вони відбулися, щоб люди отримали фактично те, що вони планували. Але є велика небезпека. Ми розуміємо, що глобально USAID в Україні за різними оцінками на мільярди фінансував. Там фігурував цифра 5 млрд, якщо не помиляюсь.
"У нас є другий варіант – апелювати до Європи"
У мене є статистика. Від початку повномасштабного вторгнення USAID спрямував Україні 2,6 млрд на гуманітарну допомогу, 5 млрд – на програми розвитку і 30 млрд доларів – форма прямої бюджетної підтримки. На цей рік на Україну було закладено близько 25 млрд.
Але ми розуміємо, що якщо говорити з українським суспільством і спитати: "Шелтери в школах чи культура?" Люди скажуть: "Шелтери в школах". Тобто ми розуміємо інструмент маніпуляції. І безпекові питання, звісно, перекривати треба в першу чергу. Тому я не здивуюся, якщо питання перекриття цього дефіциту не буде стояти на порядку денному в державі. Більше того, я переконана, що свідоме громадянське суспільство, в принципі, могло би навалитися, апелювати до міжнародних інституцій і солідарно намагатися перекрити цю допомогу. Але це дуже оперативне рішення, воно нічого суттєвого не поміняє. Питання в тому, як далі жити. USAID, так як зараз декларується оточенням Трампа, таку "лафу" не хоче продовжувати. Вони будуть чомусь допомагати, але я думаю, що в найбільшій зоні ризику – це якраз всі проєкти пов'язані з демократією, свободою слова, з гендерними питаннями. І, власне, культура якраз і плаває в цьому океані таких складних питань. Тому, я думаю, що нам треба зараз просто усвідомлювати, що USAID на певний час для сфери культури закрите. І просто ми не маємо розраховувати на ці гранти. А значить, у нас є другий варіант – апелювати до Європи. Тому що ми є частиною, насправді, більше європейської культури, ніж американської. І я думаю, що ми мусимо в різний спосіб – в політичний, в громадянський, в міжінституційний – апелювати за довготривалою підтримкою саме до європейських інституцій.
Андрій Любка: "Зараз слушний час просити про патронат окремих країн над окремими закладами культури чи, можливо, областями"
За даними німецького Кільського університету, станом на 31 жовтня 2024 року Сполучені Штати нам обіцяли і вже виділили 119 млрд євро, а ЄС та інші європейські країни – 241 млрд євро. Тобто американська підтримка сумарно програє європейській, хоча Дональд Трамп називав інші цифри і альтернативні факти. Тож, виникає питання: а що Європа? Тим більше, що буквально днями на Закарпатті відбувся "Культурний Рамштайн". Про це нам трохи більше розповів письменник Андрій Любка, який брав участь у цьому зібранні й виступав на ньому:
Андрій Любка: "Я сподіваюся, що ця конференція, і зокрема, скромна лепта моєї промови у ній, спонукатиме європейських культурних менеджерів, людей, які опікуються інформаційною та культурною політикою в Європі, дати більше ресурсу на збереження української культури і української культурної спадщини саме сьогодні. Нам сьогодні потрібно думати про збереження колекції музеїв на прифронтових територіях. Нам потрібно думати про оцифрування спадщини і створення 3D моделей в тому числі будівель, пам'яток архітектури, які можуть бути пошкоджені, втрачені або окуповані. На все це потрібні колосальні ресурси і підтримка всього Євросоюзу. Тому мені здається, що зараз це слушний час для того, аби просити про таку конкретну підтримку, просити про патронат окремих країн над окремими музеями, закладами культури чи, можливо, областями для того, аби цю роботу проводити. І я сподіваюся, що наслідком цієї конференції, цього "Культурного Рамштайну", буде не просто декларація, а конкретна двостороння допомога, яку кожна з цих держав зможе надати для підтримки українських митців, для створення стипендійних програм, для підтримки українських творчих колективів і передусім для збереження української культурної спадщини, яка сьогодні перебуває під загрозою знищення."
Андрій Любка. Фото: facebook/andrijlyubka
"Люди, артефакти, ідентичність, пам'ять і знання – це те, з чим ми, як культурна нація, вийдемо або не вийдемо з цієї війни"
А що ви вважали б за необхідне доносити на цій зустрічі?
Тут ми зрівнялися в розумінні того, що якщо ми беремо тезу, що культура – це частина національної безпеки, то нам важливо зберегти артефакти або свідчення нашого існування як культурної нації, нам важливо зберегти людей. Я зараз говорю в сенсі культури – людей, які є носіями культури, які є артистами, які продукують культурний продукт. І це, власне, про збереження спадщини для майбутніх поколінь. Нам треба берегти ідентичність. І ми розуміємо, що війна йде перш за все проти ідентичності і останні руйнування в Одесі посвідчують, що ніякого трепету перед культурою, навіть якщо вона дотична до російської, немає у ворога. Тобто люди, артефакти, ідентичність, пам'ять і знання – це те, з чим ми, як культурна нація, вийдемо або не вийдемо з цієї війни. І тут парасольковою є теза, що ми культурна нація, але в складі європейської цивілізації. Тому апелювати до європейських інституцій і партнерів цілком природно і розумно.
Єдине, що я би зазначила – де ми перебуваємо в зоні ризику? Уявімо, що всі усвідомлюють цінність української культури і її порятунку. І уявімо, що нам готові дати ресурси. Питання: чи є в нас план? Тому що ресурси проблем не вирішують. Ресурси є одним з інструментів. Якщо ми говоримо, наприклад, про порятунок спадщини, то чи є у нас на четвертий рік війни протоколи і чіткі інструкції, як саме ми її рятуємо. Скільки нам треба вивезти, які машини нам треба, куди ми веземо цю спадщину. Що ми робимо, як виглядають процеси порятунку спадщини? Якщо ми говоримо про людей, то це дискусійне питання, яке мало би вже проговорюватися фахово і в середовищах. Чи треба бронювати? Митці дуже часто не підлягають бронюванню, бо це самозайняті особи. І ми розуміємо, що ми втрачаємо літераторів, художників.. Це питання складне, але про нього треба говорити. Бронювання реставраторів. Чи нам треба забронювати реставраторів, щоб було кому потім відновлювати спадщину? Чи вони не мають таких пріоритетів? Я не маю чіткої однозначної відповіді, це справді складно. Але наголошую – якщо ми не маємо плану, то кошти нам навряд чи будуть давати. А якщо будуть давати, то є великий ризик, що ми їх витратимо не на те, що називаємо своїм пріоритетом.
Навіть 5 гривень можуть дати дуже велике нарощення міжнародної допомоги, якщо ми покажемо, що культура для нас важлива
Ви вірите в нашу здатність розірватися на два фронти, щоб і Збройні Сили далі підтримувати, і ще й українську культуру?
Знаєте, я тут, можливо, проявлю дуже характерну нашу національну рису. Казала моя баба: "Ласкаве теля двох маток ссе". Тому я думаю, що якщо ми принаймні почнемо застосовувати інструменти краудфандингу, то і ті, хто нам допомагають, зокрема європейці, побачать, що це не верхньорівневі прагнення на рівні держави, міністрів, дієвців культури, а що в нас у широкому загалі є потреба спасати культуру. І тоді нам будуть помагати краще. Чи зможемо ми тільки краудфандингом перекрити всі потреби? Ні. Але навіть 5 гривень можуть дати дуже велике нарощення, дуже великий відсоток міжнародної допомоги, якщо ми, як українці, будемо переконувати, що культура для нас важлива.
