"Колекціонування виникає ще за часів Давнього Риму і є свідчення, що вже в той час сформувалося експертне середовище тих, хто мав визначати підробки. Тобто вже тоді виникла спокуса щось підробляти", – розповіла Світлана Стоян.
Одна з цікавих історій північного Відродження, як зауважила експертка, стосується Пітера Брейгеля Старшого, який свою кар’єру також розпочинав з того, що він робив підробки під Босха: "Це були не просто копії: він працював у арт-майстерні, а ім’я Босха на той час було дуже популярним, набагато більш відомим, ніж Брейгеля. І він робив офорти, гравюри, які підписував іменем Босха. А, оскільки на той час авторське право не було настільки розповсюдженим, твори добре купували".
"Більш потужне і караюче законодавство виникає наприкінці ХІХ - початку ХХ століттях, коли були прецеденти притягнення до відповідальності. Щоправда, це не зупиняло митців і, що цікаво, аби вдаватись до підробок, треба бути дуже добрим митцем. Якщо ми згадаємо Хана ван Мегерена, який пов'язаний із підробками Яна Вермеєра, то він був дуже талановитим митцем, художником. Але, на жаль, спроби зарекомендувати себе у мистецькому світі в нього завершились провалом, оскільки мистецтвознавець Бредіус дуже критично поставився до його творів і це змусило Мегерена дещо переформатувати свою сферу інтересів. Бредіус був фахівцем в тому числі творчості Вермеєра і Мегерен вирішив спробувати створити його підробку.
Його перший досвід був зухвалим, тому що Мегерен створив картину на релігійну тему, а ми не знаємо жодної роботи Вермеєра на таку тему. І чим зухваліше буває обман, тим більш вдалим він виходить: його образ Христа викликав сенсацію, настільки вдало це було зроблено. І мистецтвознавець визнав картину за оригінал. Дві його роботи, в тому числі "Христос в Еммаусі" були куплені Ротердамським музеєм", – розповіла Світлана Стоян.
Проте історія митця також дуже показова, тому що, як пояснила директорка "Альтер его" такі справи врешті-решт добігають до кінця і він попався дуже феєричним способом: "Свої підробки він подавав в тому числі в колекцію Герінга. Нацистські лідери були шанувальниками класичного академічного мистецтва, а Вермеєр був визнаним класиком цього жанру. Після поразки нацистів почали досліджувати всі експропрійовані чи куплені твори і знайшли нібито оригінали Вермеєра, встановили, що продавав їх Мегерен і йому було висунуто обвинувачення у співпраці з нацистами за те, що він продавав шедеври, які не мали бути продані. І перед ним постало питання: або смертна кара, або визнати, що це не Вермеєр, а його власні роботи".
"Щодо мотивації до підробок, то вона завжди була різна: бажання заробити – це одна з стрижневих мотивацій. Але й були інші, наприклад, в того ж Мегерена були незадоволені амбіції як митця. При тому, що на своїх підробках він заробив близько 20 мільйонів доларів. Були й інші художники, наприклад, британський художник і реставратор Том Кітінг, якого двічі не прийняли до вищої художньої школи. Його ця незадоволена амбіція постійно спонукала показати всім, що експертний світ поціновувачів нічого не вартий. Сенсація сталась у 1976 році, коли Кітінг збирає пресконференцію, на якій заявляє, що більшість британських музеїв заповнені підробками його пензля. Він говорить, що його підробки можна впізнати, просвітивши рентгенівськими променями, тому що на кожній він залишав дуже нецензурні речі. Це було свідоме глузування над цим світом, бо переважна більшість його робіт дійсно були визнані за оригінали", – розповіла Стоян.
Щодо того, кого підробляють найчастіше, експертка зауважила, що тяжко відповісти на це питаня, не маючи чіткої статистики: "Звісно, йдеться про Далі, Пікассо, Модільяні, Поллок, ті митці, яких підробити не так тяжко, як того ж Вермеєра".
"Проте що підробляти, визначається тим, що користується попитом і що може підробити конкретний художник, до чого в нього є майстерність. Був, наприклад, такий іспанський художник Мануель Пухол Баладес, який підробляв Сальвадора Далі. Він робив це настільки майстерно, що коли його викрили, Далі тоді був ще живий, його запросили, аби він ідентифікував його це роботи чи ні. Він визнав, що це підробка, але настільки майстерна, що сам Далі сказав, що готовий визнати це за свої роботи. Потім з’ясувалось, за свідченнями того ж Баладеса, що він робив ці підробки на замовлення секретаря Далі і з погодження його дружини Гали. Під кінець життя в Далі посилилась хвороба Паркінсона, він вже не міг бути настільки продуктивним, а роботи коштували величезні гроші і це вже була комерція", – підсумувала Світлана Стоян.
ФОТО: Art Ukraine
