У театрі актори працюють із таким інструментом, як своє тіло, як своя свідомість і своя гідність. І з цим об’єктом, крім декорацій та інших речей режисери створюють вистави. На питання, чи театр є простором, де є місце насильству Оксана Черкашина зазначає: "Інститут театру можна назвати інститутом насилля. У театрі існує вертикаль влади, своєрідний дисбаланс. Є режисер і є актор, який погоджуючись на ту чи іншу роботу, отримує начальника. Проблема не в тому, що варто демонізувати усіх режисерів і директорів. Потрібно бути свідомими того, що коли ми вступаємо в комунікацію, ці межі не до кінця визначені і часом їх переступають. До сьогодні в суспільстві існують такі стереотипи про те, що театр це храм або родина. Театральна діяльність – це дуже закритий процес, особливо в частині репетицій. А як ми знаємо насилля зазвичай відбувається в родинах, на закритих, обмежених стінами просторах, коли про це неможливо довідатися. Складність полягає у тому, що спершу нас навчають служити театру, віддавати всю себе мистецтву, а потім, коли ти дійсно вступаєш в роботу не так легко розібратися, де власне закінчується оця місія, а де твоя професійна діяльність. Люди знаходяться в такій системі координат, де насилля просто не може не виникати. Про це слід говорити публічно, аби проблему помітили. Мовчазна згода у цій ситуації може призвести до більш негативних і страшних наслідків".
Мар’яна Садовська підтримує позицію Оксани Черкашиної і додає: "Своїм мовчанням ми даємо дозвіл на насильство, потураємо йому і якимось чином стаємо співучасниками. Ми всі обирали професію актора, тому що вона дарує нам дуже особливу можливість занурюватися у надзвичайно глибокі стихії, доторкатися до емоційних станів, стаючи провідниками для глядачів. Усі учасники театральної вистави занурюються в дуже інтенсивний простір, який вимагає певної прозорості та оголеності, а отже вимагає захищеності та довіри. Актор у сучасному театральному світі не є маріонеткою, виконавцем, слугою чи інструментом режисера, а є співавтором вистави. Актори беруть на себе відповідальність митців. І це відповідно балансує ці відносини в творчому процесі, коли ніхто нікого не може змусити".
Де знаходиться межа для акторок, коли режисер пропонує зіграти відверту сцену не лише у фізичному аспекті, а й психологічному пояснює Оксана Черкашина: "Відтоді як я пішла з державного театру і почала займатися незалежним сектором, я не стикалася з подібною проблемою. Навіть якщо я робила якісь радикальні речі на сцені, перетинала певні моральні кордони, я завжди вважала, що сцена це і є простір, де актор чи акторка можуть і мусять іти до кордону. Це взагалі зміст театру. У такій ситуації я усвідомлюю, що це я відповідальна за будь-який жест, який я роблю. Це дуже важлива проблема самоусвідомленні актора. Якщо актор чи актриса роблять будь-що узгоджено з режисером і командою, то навіть не виникає питання про ці кордони".
Чи існують сьогодні в українських законах інструменти, які можуть допомогти акторам і акторкам захистити свої кордони коментує Олена Харитонова: "Там де є влада, там є місце нерівності і ризики дискримінації. В Україні діє "Закон про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" і "Закон про засади запобігання та протидії дискримінації, де чітко зазначається, що насильство може бути не лише фізичним, а й психологічним. Часто це прояви мікроагресії, це вербальне насильство, гендерна дискримінація. Тому можна сміливо звертатися до певних уповноважених органів та суду щодо дискримінації та завдання психологічної шкоди. Не варто нехтувати підтримкою правозахисних організацій, які займаються проблемами гендерного насильства. Часто публічні дискурси є доволі продуктивними і дієвими".
Нагадаємо, кілька днів тому актриса Оксана Черкашина опублікувала допис у фейсбуці, де оприлюднила скріншоти пропозиції 18+ від художнього керівника театру "Актор" В’ячеслава Жили для акторів та акторок. Худкер театру запропонував за гроші зіграти в онлайн-виставі і навів конкретні розцінки за конкретні дії ("облизати фалоімітатор" чи "імітувати секс топлес" тощо). Ця історія набрала суспільного розголосу в мережі. Щоб привернути увагу до перелічених проблем у театральній сфері, актори та акторки запустили флешмоб у мережі #насиллявтеатрі.
На фото: Мар'яна Садовська, Українська правда