Існує дві кардинально протилежні думки: культура ніяка не політика і немає ніякої політики без культури. Раніше у інтерв’ю фронтмен гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк висловлював позицію, що артист може бути поза політикою, але те, що зараз відбувається в Україні – це не політика, а війна. "Я вважаю те, що ми зараз робимо, поза політикою. Адже тут мова не йде про політику, тут мова йде про людей, живих людей, які зіткнулися з тим, що інші люди, не політики, прийшли в їхній дім зі зброєю в руках. Це вже не політика", – говорив він у 2016 році.
"Можна, звісно, бути поза чим завгодно, подумки. Я певен, і це мабуть право, можна бути у внутрішній еміграції, самоізоляції. А можна і не бути. Різні люди можуть мати різні думки, поки вони не взяли зброю в руки", – зауважує Андрій в ефірі Радіо Культура.
"Зараз, коли будь-яка публічність стала політикою, казати, що я поза політикою, дуже важко. Це намагання всидіти однією дупцею на двох стільцях. Особисто я би і ворогу не порадив намагатися на цих двох стільцях всидіти. Хочеш ти цього чи ні, але кожна публічна особа має імідж. Виходячи з цього, відбувається публічна думка. Людина озвучує інтереси, мабуть, тих, кому вона симпатична. Або треба бути дуже розумною людиною і мати таке почуття такту, мудрості, просвітлення, щоб насправді вміти перевести людей з гостроактуальних тем на ті, що їх розслаблять. Або мати свою думку і триматися за неї.
Мій товариш Олег Сенцов колись, коли йому давали 25 років таборів, мав силу і честь сказати, що твої погляди на це життя нічого не вартують, якщо ти не можеш нічого пожертвувати.
У моєму житті було два чи три випадки, коли я несвідомо спіткнувся. Я приїздив на фестиваль до Дніпропетровська, а це виявлялася передвиборча кампанія і мені доводилось відміняти виступ і їхати додому. У Черкасах мені довелося вийти на сцену і побачити, що там написано – "Сім років разом". Колись ще до війни на днях міст я бачив багато банерів, що вони відбуваються під чиєюсь егідою. Але Революція Гідності все сильно поміняла і погляд. Одна справа бути поза політикою на словах, а інша – на ділі. Одна справа, коли тобі дуже хочеться оновити машину, а інша – коли це тобі чимось загрожує. Коли тобі обіцяють завтра принести сумку грошей і що вона буде велика й ніхто про це не дізнається, то в цей момент бути поза політикою набагато важче ніж в той, коли ти хочеш десь по-тихому зіграти концертик.
Але я не нав’язую свою думку. Лише той, хто вчинив злочин, і його доказано в суді, може назватися злочинцем. Якщо в Україні немає законів, які забороняють щось, то це можна робити. Вічне добре світле ніхто не відміняв, але люди не завжди керуються цими чистими ідеалами".
Нещодавно новопризначений міністр культури Олександр Ткаченко заявив: "Стосовно саме серіалів, я хотів би, щоб ми розуміли, що мова йде не лише про мову, а й також, на жаль чи на щастя, про економіку. Я був продюсером серіалів і, напевно, один з небагатьох, хто припинив співпрацю з росіянами після 2014 року, але це мій особистий вибір як приватного підприємця. Якщо мова йде про державні кошти, то вкладати державні кошти в спільне виробництво з росіянами не можна, допоки в нас є держава-агресор. Стосовно приватних ініціатив – це економіка. Очевидно, якщо цей серіал продається в Росію, то це дозволяє взяти більше коштів для зйомок, і що тут важливо – в Україні, з українськими акторами, режисерами, сервісами. Ці кошти залишаються в Україні".
Андрій Хливнюк зауважує: "Мене така ситуація не може ані влаштовувати, ані не влаштовувати. Ми не регулюємо приватні відносини людей. Вона може мене дратувати, тому що я хочу, щоб був мир. Я розумію, що ціла країна і мільйони людей знаходяться в підвішеному стані. Ми переходимо вже шостий рік з однієї реальності до зовсім іншої – реальності, до якої звикнути незручно.
Однаково бізнесмени будуть намагатися заробити гроші. Вони будуть знаходити спільну мову, будуть оминати гострі кути. Цинізм дивує і лякає. Я не можу сформулювати свою думку нормально з цього приводу. Наприклад, люди, які мають подвійні-потрійні стандарти, легко відрізняють приватне життя і бізнес від публічного. Мабуть, в них такі круті альтер-его. Таких людей дуже багато. Чи це мене дивує і дратує? Так. Що ми можемо з цим зробити? Не знаю".
"На період, поки ми не звільнимо свої території, ми повинні зробити все, щоб забрати своє. Хочете торгувати з сусідами балалайками, продавайте старі, щоб вони не летіли в нас і не ранили наші каски. Хочете за ці гроші купувати ракети – будь ласка, просто заберіть своє. Коли це відбудеться, торгуйте чим завгодно з ким завгодно".
Про внутрішню політику музикант відгукується так: "Ми, як жителі планети Земля, розуміємо, що масові виступи іноді відбуваються хаотично, а іноді це процес вже накопиченої негативної енергії, коли терпець увірвався і люди виходять. Таким уриванням терпцю може стати будь-яка із трагедій.
Немає ніяких перших-других-третіх сортів громадян – артистів, поліціянтів, політиків, солдатів. Усі вони громадяни, і в них стаються світлі й темні вчинки. Громадськість може і повинна, якщо вона хоче, вирішувати такі питання. Я був одним з перших артистів, які підтримали Революцію Гідності публічно. Ви думаєте це вплинуло на те, що люди скинули владу? Ні.
Політика, в моєму випадку, полягає в тому, що я несу відповідальність за тих, хто вирішив, що моє збирання якогось палацу чи спів, чи музика роблять мене хорошою людиною. Мені доведеться відповідати за це. Щоразу як публічна особа впрягається в правильну штуку, вона знає і розуміє, що вона несе відповідальність за життя людей. Ось в чому жах політики. Ось чому справжні і цікаві артисти не йдуть в політику. Вони зі світу інфантильного, коли йде мова про успіх і неуспіх, творчі амбіції. Одна справа, коли я не відповім на лист фанатки, яка каже, що хоче від мене трійню, а інша – коли я спонукну до дій та ризику власним життям і здоров’ям, і виявлюся неправим. Тому мені, публічній особі, потрібно трошки більше часу, щоб копнути про Кагарлик. Не на хайпі, хто швидше, крикнути, а дізнавшись, може не першим, сформувати свою думку і десять разів подумавши, сказати, що в європейській країні це неприпустимо. Я вважаю, що система дала настільки жахливий збій, що це фактично ставить нанівець її реформу як таку.
Я як раніше зневажаю людей у футболках чи кепках "All cops are bastards". Коли вас прищимить, ви так чи інакше покличите копів. Ці люди ризикують життям кожен день, прямо зараз. Немає чорно білої картинки. Не існує лише хороших чи лише поганих. Наша величезна проблема як суспільства і мене, як його частини, що ми хочемо часом назначити когось дуже хорошим і обрати одного. Ні, збирайтеся докупи і виборюйте своє право".
Про справу Шеремета Хливнюк відгукується так: "Як сталося так, що того, хто сидить, і того, хто на прес-конференції казав, що справа розкрита, – я знаю особисто? Я зустрічав обох цих людей, вони говорили зі мною як добрі люди. Звісно, це гучна справа і, я думаю, що багато таких справ є. Вона як Сенцов і політичні бранці – символ нашої несправедливості. Багато-хто із знайомих дратують кажучи, що, можливо, ти не так добре і знав цих людей, не все так однозначно. Покажіть нам докази. Чому ви не приходите на суди? Чому це триває? Чому дитяча лікарка, вина якої не доказана, а необхідність в її роботі – величезна, сидить півроку в СІЗО? Давайте пам’ятати, що це справа не про замах на когось, кого ці люди ненавиділи, це українські патріоти і волонтери – це нічого не значить, перед законом усі рівні, – але навіщо їм було вбивати людину з такими ж поглядами на честь, совість і все інше? Багато нестиковок. Суспільство за цим слідкує і у всіх руки опущені. Невже тисячі людей жертвують своїми життями марно. Скільки нам ще потрібно десятиліть, століть відкатів назад? Скільки нам панів ще треба?
Говоріть правду – це так просто і не потрібно нічого запам’ятовувати. Говоріть правду у стосунках з коханими, тоді не треба пам’ятати, що ти казав вчора. Говоріть правду у своєму житті, якщо вас вдарять по шапці, то ви хоча б будете знати за що".
