Децентралізація збільшила роль локальної культури в житті кожної громади. Культурні особливості території дедалі частіше сприймаються як цінний набуток громади. Водночас децентралізація стала викликом для національно-культурних товариств, а також закладів культури, оскільки перед місцевою владою гостро постали питання - у якому форматі вони мають існувати надалі і які послуги надавати людям, щоб бути максимально корисними для громади.
Для того щоб зрозуміти роль національних культурних товариств, потрібно уявляти всі процеси, які відбуваються. Якщо ми говоримо про децентралізацію та реформу саме культурних послуг, то що можна сказати про сферу культури в ОТГ, у якому стані вона сьогодні?
ТИЩЕНКО: Одним з критерієв для формування громад є врахування національних культурних особливостей та релігійних особливостей. Тобто, це один з маркерів щодо процесів децентралізації формування нових громад. І врахування цих факторів національної специфіки, а також сприйняття цього не як загрози, а як джерела для обміну і розвитку певного культурного, туристичного і відповідно економічного потенціалу. В Україні є різні приклади успішності і не успішності такого роду практик. Зокрема, є приклади об'єднання в Чернівецькій області, коли об'єднуються представники румунської, польської громади в одну громаду. І якихось негативних установок стосовно цього мені не відомо. Взагалі в Україні у нас офіційно далеко не всі ці організації в процесі децентралізації - більше 1300 організацій національних меншин. І десь 49 діють на загальноукраїнському рівні. Наскільки вони всі включені в процес децентралізації - певною мірою, так.
Якщо говорити про культурні потреби населення, що потрібно зараз громадам? Тим більше зараз така можливість унікальна і для національних меншин, зокрема, щоб реалізувати свої запити. Але тут варто говорити і про рівень культури для всіх абсолютно, а також про розвиток товариств, про їхню діяльність, та їхній вплив у громаді?
ТИЩЕНКО: Громади різні, потреби різні. Якихось супер великих кейсів за великим рахунком немає. Та й потреби у різних громад, зокрема, якщо ми говоримо про національні меншини, вони також різні. Усі ми чули багато про суперечки навколо питань освіти, зокрема, у мовному питанні національних меншин, які проживають на Закарпатті, в Одеській, Чернівецькій областях. Тобто, угорська, румунська, болгарська, польська меншини. Освітні права для всіх однакові, але потреби різні. Тобто, проблеми є, але скрізь свої ньюанси. Тому дійсно попри можливості, які відкриває децентралізація, ми маємо ще й безліч викликів.
Якщо ми говоримо про національно-культурні товариства, то, очевидно що вони не виникають з нуля, вони вже існували. І якраз у рамках децентралізації, як вони змінюються? Якщо говорити про ті успішні приклади, які відбулися, що власне децентралізація дала таким товариствам?
ТИЩЕНКО: Товариства можуть існувати ще і на загальноукраїнському рівні. І їх діяльність не тільки стосується проблем виключно децентралізації. Там проблеми можуть бути пов'язані з історією, культурою, з медіа, з недільними школами. Але децентралізація може відкрити можливості для залучення ресурсів у задоволенні потреб нацменшин, зокрема і стосовно освітніх потреб, розвитку, соціального підприємництва. Тут все залежить від комунікації у місцевої влади з цими організаціями. Я не можу сказати що тут скрізь проблеми, але такі виклики існують через певні утруднення комунікацій організацій меншин з представниками влади не в межах самоврядування, а з виконавчою владою на обласному рівні. Приміром проблеми ромської громади. Але за великим рахунком, справді можуть вивільнятися великі ресурси для підтримки освітніх закладів, розвитку інфраструктури, якою можуть користуватися усі члени громади. Є ще певні елементи в процесі децентралізації. Дебати і дискусії ще й зараз тривають. Зокрема і політичні моменти, певне напруження. Приміром в Одеській області. Це з одного боку і питання політичного впливу, і, відповідно до цього, впливу на процес ухвалення рішень, доступу до ресурсів. Тому тема децентралізації щодо питань національних меншин, вона також по-різному може сприйматися і трактуватися різними групами впливу і представниками тих же національно-культурних твовариств.
Навіть коли ми говоримо про культуру та національно-культурні товариства, ми розуміємо, що вони не тільки утворюються і існують для того, аби люди певної національності могли збиратися, зберігати певний рівень культури, тримати зв'язок, можливо, зі своїми братами в усьому світі, але насправді це осередки, які ще й можуть сприяти добросусідству у межах громади. Адже таким чином вибудовується певна лінія поведінки, спілкування з іншими представниками громади. У цьому контексті - яка роль, який вплив таких товариств?
ТИЩЕНКО: Якщо ми говоримо про громади, які формуються, не тільки там з представників якоїсь окремої національної ідентичності, це такі полікультурні громади, то тут дійсно потрібні люди з досвідом не конфліктного, взаємоінтегрованого життя. Але тим не менше, об'єднання громад зокрема поліетнічні, децентралізація може поставити нові завдання і в налагоджені такого міжкультурного діалогу між представниками різних видів різних громад, у застосуванні різних мовних практик, і в тому ж перерозподілі ресурсів. І мені здається, що тут дуже буде грати роль і самоврядування, і місцева влада в тому числі, яка зможе знайти всі адекватні механізми для комунікації і владнання тих проблем, що виникають. І питання розподілу ресурсів, навіть мовних практик на регіональному рівні. Мені здається, що тут скоріше можуть бути виклики, пов'язані не тільки на рівні життя в децентралізованих громадах, скільки у більш широкому ключі. Тобто, у взаєминах обласної влади, на рівні взаємин з регіонами. Чому? Тому, що далеко не завжди можуть співпадати прагнення і бачення у представників різних спільнот і національних меншин.
Важливо говорити про те, як влада на місці може допомагати таким ініціаторам? Хто має ініціювати і завдяки чому відбувається налагодження системного діалогу між національними меншинами і органами влади?
ТИЩЕНКО: Якщо говорити про програми, які існують, в тому числі і в межах можливості децентралізації, це програми транскордонного співробітництва. Не знаю наскільки це стосується Житомирщини, але таких областей там Чернівецька,Одеська, Закарпатська, Львівська це стосується значною мірою. Програми транскордонного співробітництва, коли можна, у тому числі і за допомогою представників національних меншин, залучати додаткові ресурси, у тому числі й до місцевого розвитку. І це серйозна робота, тобто, це не якійсь одноразові проєкти, а системні речі, які дозволяють вибудовувати саму громаду, і стосуються не тільки задоволення якихось потреб тої чи іншої меншини, але й структурних речей для всіх. А методи, механізми та можливості співпраці з місцевою владою, органами самоврядування, з громадянами у національно-культурному товаристві, за великим рахунком нічим не відрізняються від роботи органів влади, чи місцевого самоврядування зі своїми громадянами, які існують на рівні ОТГ у тому числі. Є рекомендації різних міжнародних інституцій для більшого залучення представників організацій національних меншин в процеси формування місцевого розвитку, у процеси того, що громада розуміє чого вона власне хоче, куди вона хоче рухатись. Дійсно, якщо люди живуть в громаді, і у них є потреби щодо розвитку культури, мови, речей пов'язаних з національними меншинами, то місцева влада має це враховувати і знаходити можливості для реалізації цих потреб. І ще такий момент. У нас же національні меншини це не тільки питання свят, концертів, різного антуражу, це і питання представництва, входження в місцеві органи влади, обрання цих людей, це питання, пов'язані з освітою, з наданням послуг. Справді, у таких поліетнічних громадах повинні прислухатися, допомагати і розуміти, що це може бути не тягарем проблемним, а ресурсом для розвитку. Це велика робота, але вона може створити якусь додаткову вартість і цінність для всієї громади.
Один із варіантів взаємодії влади з національними меншинами, практичний приклад, це те, що зараз відбувається в Запорізькій області. До нас приєднується Павло Мяло, заступник директора Департаменту, начальник управління міжнаціональних відносин Запорізької облдержадміністрації. Є прекрасний досвід, це проєкт "Комунікаційна стратегія захисту національних меншин у Запорізькій області". І комунікаційна платформа національних спільнот Запорізької області, яка називається "Багатонаціональна сім'я Запорізького краю". Розкажіть трохи - що це, яка мета, як вимірюється результати, чи вимірюються?
МЯЛО: Реалізація цього проекту стала можливою за підтримки Ради Європи в рамках плану дій Ради Європи для України. Проєкт захисту національних меншин, у тому числі й ромів. У тому році був конкурс. Ми пройшли конкурсний відбір і перемогли. Виграли грант на підтримку. Чому саме Запоріжжя перемогло? Запоріжжя - багатомовна і багатоетнічна область. У нас проживають понад 100 національностей, зареєстровано понад 100 громадських організацій і меншин. І ми маємо вже такий сталий досвід спілкування з національними меншинами шляхом реалізації заходів програми, у нас існує координаційна рада національних меншин. І завдяки цьому ми показали такі результати і Рада Європи нас підтримала, тож ми спільно з національними меншинами і з Радою Європи створили такий комунікаційний сайт, який є першим кроком саме для налагодження ефективної взаємодії між владою і громадою. І наступний етап - розробка комунікаційної стратегії. Завдяки цьому ми впевнені, що поліпшиться взаємодія, ефективність і швидкість. Бо головна мета і принципи взаємодії влади та громадськості національних меншин не контроль, a координація, консультація, кооперація. Це те, що ми впроваджуємо у Запоріжжі з минулого року і ми цим шляхом руємось далі.
Пане Павле, у вас є громади, які, наприклад, можна назвати активними, ініціативними. А є ті які, можливо, ще роздумують, або не вистачає наснаги розпочати справу. Як ви їх підтягуєте до таких проєктів?
МЯЛО: Річ у тому, дуже гарно, коли ініціатива знизу, яка вирішує створити чеську громаду і тощо. Ми пропонуємо усім, тобто ми нікого не примушуємо брати участь. Ми пропонуємо, ми допомагаємо і даємо не рибу, а вудку. Якщо є бажання, ми допомагаємо організаційно, технічно, матеріально, це у рамках програми. Але це все абсолютно на добровільній основі!
Якщо про дуже такі практичні приклади недавні, що у вас відбулося такого, що та чи інша спільнота відчула що влада допомогла?
МЯЛО: Зараз через карантин всі заходи скасовано. Останні потужні заходи у нас були у лютому. Це була презентація і фестиваль фільмів національно-культурних товариств. Обласні товариства створювали документальний фільми, які презентували свою історію, звичаї, традиції. Також, два роки поспіль, був фестиваль "Ми - українці", який проводився у Приморську. Проводяться фестивалі, і запланований, наприклад, у вересні болгарський. Причому, це не тільки їжі чи ще чогось, а у рамках цього планується і науково-практична конференція. Це все відбудеться у вересні у Мелітополі. Є у нас і засідання за круглим столом з питань дискримінації і таке інше. Таким чином, ми, реалізуючи заходи, допомагаємо національним громадами себе реалізувати. Зокрема, найактивніші польська громада, болгарська спільнота, албанська, грецька. Вони самі організовують різноманітні заходи, а ми допомагаємо цьому.
Пані Юліє, ось ще один приклад того, як влада дає вудку. Тобто, не просто каже, що ми влаштуємо фестиваль або якісь такі речі, а реально намагається все-таки підштовхнути до певної ініціативи ту чи іншу громаду чи спільноту.
ТИЩЕНКО: Це якраз і є питання певної співпраці. До речі, тут згадували Мелітополь, то я знаю, що дуже гарний досвід, в Мелитополі краєзнавчий музей. Там реалізуються різні цікаві проєкти і місцева влада це дуже підтримує, якраз стосовно розвитку національних меншин. Там цілі програми є, пов'язані з історико-культурними речами. Але це не ріветь територіальних громад, це рівень міста. Як я вже говорила, у різних громадах - різні потреби. Різні люди, різні організації, різна спроможність. У тому числі і різні потреби стосовно співпраці. Чудово, коли місцева влада, у даному випадку виконавча влада, допомагає навіть ресурсами в проведенні тих чи інших заходів. Але також важливо вміти вирішувати якісь поточні питання, пов'язані з життям національних меншин у тих громадах, у яких вони проживають. І вирішення цих питань, зокрема освіта, надання послуг, робочі місця воно позитивно впливає на загальний клімат у самій громаді. Таких прикладів активних громад багато. І у Чернівецькій області, в Одеській області. І організації, приміром, гагаузької громади намагаються проводити різні культурні заходи. Є представники болгарської громади, які розвивають елементи зеленого туризму, кулінарний туризм. Це не стільки діяльність тільки організацій національних меншин і товариств, скільки діяльність представників національних меншин, які проживають в громадах.
Окремо хотілося б запитати про молодь. Яким чином її залучати до того, щоб підтримувати культуру, мову, спадщину. Хто це має робити - лише національно-культурні товариства, чи можливо відділи культури громади, керівництво об'єднаних громад, чи ще хтось?
ТИЩЕНКО: Сама молодь також має залучатися. Є різні приклади. Є дуже активна молодь, яка береться і за вирішення проблем, зокрема, національних меншин. Є молодіжні дуже активні організації, там де представлена молодь. Це більше не реагіональний, а навіть центральний рівень. Приміром, ромська громада, також є дуже активна молодь з числа кримських татар. До речі, тут ще питання і взаємодії з місцевою владою. Вони не позиціонують себе як молодіжні, але там переважно молоді люди, які беруться за різні напрямки діяльності, коли вони відчувають потребу. Тому мені здається, що тут вулиця з багатостороннім рухом. Звичайно місцева влада має, не те що там стояти з палицею і казати "Молодь, залучайтеся!" Вона має створити певні умови, коли, тому числі і молодь, буде долучатися до роботи таких організацій, чи висловлювати якісь свої прохання щодо вищої активності на рівні громади. А робити якісь проєкти не тільки там як громадські організації, а якість енергетичні проекти у сфері культури, розвитку бізнесу, з місцевим колоритом. І такі приклади є. Хоча, дійсно, цей процес потребує певною мірою і різних іноваційних підходів. Тому що розвиток і діджиталізація підтягує новітні елементи.
Ви дуже добре сказали про багатосторонній рух. Дуже коротко підсумовуючи, оскільки ми говоримо про національно-культурні товариства у житті громади, як підвищити ефективність їхньої роботи на сьогоднішній момент, враховуючи всі можливості децентралізації?
ТИЩЕНКО: Це дійсно співпраця, комунікація, це нові знання, це залучення різних членів громади, це діалог в громадах. Не тільки в рамках своєї етнічної громади, це дійсно діалог зі всіма. Це робота з залученням додаткових абсолютно різних ресурсів, якщо це можуть собі дозволити організації на районному рівні. Це і комунікація з різними партнерами. І, звичайно, місцевій владі тут потрібно враховувати цей компонент, як ми вже говорили сприймати мультикультурність в громадах, не як щось загрозливе, а, навпаки, як можливості і ресурси для розвитку.
Якщо всі сторони, а саме - державні керівні органи, влада ОТГ і організацій національних меншин зацікавлені у добросусідських відносинах між представниками всіх національностей, то вони разом докладають зусиль і розвивають культуру в своїх громадах. Національно-культурні товариства в таких випадках допомагають представникам національних меншин зберегти свою ідентичність. А влада, як на рівні держави, так і на рівні ОТГ, або району чи області, їх відповідно підтримує. Від такої взаємодії у виграші вся громада незалежно від національності її представників.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні"
