У той час коли Радянський Союз був слабкий і стояв на порозі розвалу, на території багатьох республік починав заново організовуватись патріотичний рух. Ось у цей час студенти й відчули цей "гарячий" момент", – розповідає генеральний директор національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло.
Фото - Фейсбук сторінка Ярини Скуратівської
Тоді все відбувалося настільки швидко, що правоохоронці не встигли зорієнтуватися. "Швидко встановили намети. Ми пам’ятаємо, що серед голодуючих було близько 300-т студентів, долучались з обласних центрів, багато хто виявляв солідарність і голодував день або трошки більше, або просто приходили на Майдан, приносячи якісь продукти, гарячу воду. Протестувальники були в білих пов’язках "Я голодую". Але, були учасники і які носили чорні пов’язки, це якраз ті люди, які забезпечували охорону, зокрема, Ярина Скуратівська, Ваша колега. І одна з функцій цієї охорони було тестування води чи чаю, що приносили, щоби вона не була отруєна. Наскільки це вказує на готовність до самопожертви всіх учасників протесту", – каже він.
Фото - Фейсбук сторінка Ярини Скуратівської
До 30-ї річниці Революції у Києві організували дві виставки. Перша – навколо стели – 12 стендів, які розповідають про 10-ть символів Революції на граніті, в дуже доступній формі, але, через символіку. Одне говорить про багато, бо саме після студентського голодування те місце і назвали Майдан Незалежності, розповідає Ігор Пошивайло.
В Інформаційному Центрі "Музей на Майдані", що навпроти, розташована документальна виставка з архівів Студентського Братства Львівщини. "Це унікальні речі, – каже Пошивайло, – листи, листівки з різних куточків України; з підтримкою чи навпаки – з осудженням; представлений "самвидав", медичні та аналітичні довідки про стан голодуючих, і багато інших експонатів. Сьогодні ми довідались, що в одного студента рівень цукру в крові був критично низьким, що означає, що людина перебувала майже в стані коми. І всі ці документи доказують справжність тих подій, що то – не просто збір студентів, що то – не фейк. Ніхто не знав чим закінчиться цей протест".
.png)
Фото з архіву Студентського братства Львівщини
Спомини учасників Революції на граніті
Віктор Ягун, у 2014-му – на початку 2015 року обіймав посаду заступника голови СБУ, учасник Революції на граніті
"Насправді, в нас були плани повторити ті "оксамитові Революції", які пройшли в Чехії, і інших країнах Центральної Європи. Ми сподівались, що наш рух на Майдані буде підхоплений більш широко по країні й ми зможемо демократично пройти в тому напрямку, в якому себе реалізували країни Прибалтики. Саме тому я кажу, що не усе, що ми планували нам вдалось. Про майбутню кар’єру, чи щось подібне, ми не думали. Бо кожен приїхав туди зовсім з іншими думками. І це дуже добре, що ми всі пам’ятаємо про ті події, але і сумно, бо на жаль, не все, що ми тоді планували здійснилось. Добре згадується той свідомий підйом, на який ми навіть не очікували, та підтримка киян, підтримка не тільки Західної, а і Східної України. Все це дійсно дуже емоційно зараз згадується. Для мене це ще й родинне свято, бо і моя дружина була там на Майдані й нам є що згадати в сімейному колі та є що розповісти дітям".
фото - facebook.com/Kyrylo.Dorolenko
"Тоді в мене такий вік був, що про наслідки ще не думав тоді. Потім, так – задумувався, коли на службі до мене підходили старші колеги та розповідали, що брали часть у спостереженні за цими подіями, проводилась відеофіксація, все документувалось і насправді могло бути реалізовано так, що всіх могли репресувати, виганяти з ВУЗів. Але, тоді про це не думалось".
Тарас Пастушенко, керівник інформаційного управління апарату ВРУ, учасник Революції на граніті
"Я на той час був студентом Львівської політехніки й учасником Львівського Братства Студентів. Треба пам’ятати, що подальші революції, які відбулися в Україні, вони вже були в умовах демократії. І зараз, спілкуючись з молоддю, вони просто не розуміють в яких тоталітарних умовах ми тоді перебували. Вони не розуміють, що таке режим, що таке репресивна машина. У кожного учасника голодування є свої цікаві документи, є фотоархіви. І я вдячний Музею, що вони взялись за таку справу, бо ці речі мають бути сконцентровані, опрацьовані, систематизовані. І мають бути представлені в одному місці, щоб широкий загал, перед усім студенти й школярі, могли з усім цим ознайомитись. Бо, хоч би що там було, це – важливий крок в створенні незалежної України, це – акція, яка пришвидшила оголошення Незалежності України".
фото - facebook.com/Kyrylo.Dorolenko
Про естафету боротьби: від Революції на граніті до Євромайдану
Володимир Голоднюк, батько Героя Небесної Сотні Устима Голоднюка
"Минуло 30 років, але згадую (Революцію на граніті – ред. ), тому що тоді ми були молоді і безкомпромісні. Можна сказати, що тоді для мене почалась боротьба за Україну. Не пригадую, щоби ми з Устимом обговорювали Революцію на граніті, але, при подіях 2014-го року, я намагався переконаннями та розмовами забрати його з Майдану. Це – чисто батьківські хвилювання і побоювання, і кожен батько мене зрозуміє. Я наводив йому приклади Революцій, які відбулися в Україні та бажаних результатів не досягли. Говорив, що процес революції – довгий. Розказував, що зараз трошки інший час, і гасло "Воля або смерть" красиве, але прискорити революцію можна переконаннями, не кров’ю".
Загиблий під час Революції Гідності Устим Голоднюк, Герой України, фото - з відкритих джерел
"Для чого ми згадуємо події 30-ї давнини?, – підсумовує директор національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло – ми не просто кажемо: "ось, тридцять років тому сталась така важлива подія". Ми говоримо, щоб молоді покоління зрозуміли, що їм передається естафета, і Небесної Сотні, і сьогоднішніх бійців на фронті. Це все – їх життя і все це робилось не даремно. Все це має бути підхоплено. Я маю на увазі та боротьба і досягнені результати".
фото - Укрінформ
