"В абсолютній більшості обласних центрів, де є результати, перемогли діючі мери – там, де вони були, тому що в декількох містах мерів не було, були виконуючи обов’язків, або мери не балотувалися, як в Рівному. Майже по всіх містах, де перемогли мери, вони представляли позапарламентські партії. Часто-густо – це місцеві партії, як в Харкові, Одесі, Маріуполі. Це також одна з тенденцій. Один з головних переможців цих виборів, саме тому що це місцеві вибори, – це місцеві партії", – каже Володимир Фесенко.
У 9 містах загалом перемагають чинні міські голови: Андрій Садовий у Львові, Борис Філатов у Дніпрі, Богдан Андріїв в Ужгороді, Тарас Кучма в Дрогобичі, Анатолій Бондаренко в Черкасах, Олександр Мамаєв у Полтаві, Олександр Сінкевич у Миколаєві, Вадим Лях у Слов’янську, Олександр Саюк у Нікополі. Винятком стали лише ті міста, де чинні мери не балотувалися: у Рівному переміг висуванець "Європейської Солідарності" Олександр Третяк, в Бердянську переміг колишній мер Валерій Баранов і переміг кандидата, якого підтримав чинний мер Володимир Чепурний.
Експерт коментує: "Чому перемагають саме чинні мери? В першу чергу, це пов’язано з наслідками реформи децентралізації. Мерам вдалося найбільше скористатися цими здобутками. І люди асоціюють ці здобутки не з центральною владою, а саме з місцевою та чинним мером. Якщо мер щось робив, якщо люди бачать якісь позитивні зміни, то це рахується як здобуток діючого мера. Другий важливий момент – це вже психологія. Люди по-різному оцінюють ситуацію в своєму місті та країні в цілому. В країні в цілому вони ситуацію, розвиток оцінюють переважно негативно. Тут і вплив телевізора, тому що критикують завжди центральну владу, а люди не знають, що там по всій країні, тому роблять висновок "все погано". Крім того, до центральної влади завжди є завищені очікування, а потім постає розчарування. І зараз ми це бачимо. Так було і за Порошенка і всіх інших президентів. А по місцевій владі зовсім інша ситуація. Ситуацію в своєму місті люди оцінюють переважно позитивно. Плюс більш прагматичне ставлення до місцевої влади – від неї якогось дива не чекають. Можливо, дійсно, є психологічний ефект в порівнянні з минулим роком. Тоді був сплеск попиту на нові обличчя, а зараз скоріше консервативний підхід. Можливо, спрацьовує і ситуація економічної кризи, коли в умовах кризи і карколомних змін в центральній владі, на місцевому рівні люди не хочуть міняти владу і таким чином втримують певний баланс".
Так, сукупна підтримка п’яти парламентських партій на цих виборах становила 51%, а на виборах до Верховної Ради 2019 року вони отримали 78%.
"Парламентом у нас розчаровані завжди і тут не впливає ситуація. У нас лише двічі за останні 20 років була ситуація, коли парламенту починали довіряти, і то лише на дуже короткий період. Навесні 2005 року після Помаранчевої революції і червень-серпень минулого року. Це наша традиція. Взагалі, українці дуже недовірливі до всіх, але парламент в лідерах. Втім, на результат на місцевих виборах це не вплинуло. Чому різниця така? А тому що один з переможців на місцевих виборах – місцеві партії. Це не тільки зараз. Схожа ситуація була і в 2015 році. Зараз ще потужніше місцеві партії виступили, особливо на рівні обласних центрів, і це, дійсно, пов’язано з реформою децентралізації, але місцеві еліти традиційно, принаймні, на останніх двох виборах місцевих, не хочуть іти під прапором парламентських партій, не хочуть бути від них залежними. Їм вигідніше йти від своїх партій", – додає Володимир Фесенко.
Також експерт додає, що зазвичай потім місцеві партії не беруть участь у парламентських виборах. Тому місцеві вибори не можна вважати індикатором результатів парламентських виборів.
Фото: УНІАН
