За результатами минулорічних місцевих виборів до районних, міських та обласних рад потрапили майже півсотні депутатів у віці 18-21 років, повідомили у Громадському русі "Чесно". Щонайменше дві третини з цієї півсотні "юніорів" – є родичами політиків або місцевих чиновників.
"Ми маємо проблему із соціальними ліфтами для потрапляння молоді в політику. Не такою великою бідою є те, що сини, доньки політиків ідуть по стопах батьків. Проблема полягає в двох речах: по-перше, по-іншому потрапити в політику дуже важко. Вкрай рідко молода людина потрапляє в політику через свою громадську діяльність чи волонтерські проєкти. Натомість дітей, племінників чиновників у політиці набагато більше. Друга проблема полягає в тому, що у великої частини родичів цих чиновників це єдиний здобуток. Вони часто є непублічними. Про них складно знайти якусь інформацію. Тому перед голосуванням бажано читати біографії цих людей, їхні здобутки і приймати рішення, виходячи з цього", – коментує експерт.
Половина наймолодших депутатів у власних біографіях вказували про те, що мають вищу освіту. Однак, як зазначили в громадському русі, ймовірно, таку графу часто заповнювали студенти, які лише навчаються у вишах. Така інформація могла ввести виборців в оману, оскільки студенти не можуть вказувати, що вже мають вищу освіту. Андрій Любарець розповідає, яким чином діти впливових батьків потрапляють в політику: "Загалом простежується один досить типовий для усіх шлях. Родичі більш відомих політиків йдуть на вибори від тієї ж партії, яку представляє їхній родич. Крім того, вони часто йдуть на тому самому окрузі, де прізвище кандидата вже є відомим, де він проводив активну кампанію, тому їм вже не треба так активно вкладатися у власну кампанію. Є ще таке поняття, як бюджетне гречкосійство, коли кандидат має доступ до бюджету. Він за бюджетні кошти щось робить, але активно це рекламує і піариться на цьому як власній заслузі".
За законом до місцевих рад можна обиратися з 18 років. Експерт розмірковує, чи є сенс піднімати цей ценз: "Це складне питання. Тут ідеться не про обмеження, а про потребу політичної культури. Люди мають знати, за кого вони голосують і не продавали свій голос за гречку. Тому ця проблема переважно зав’язана на політичній культурі, а не на недоліках законодавства. Другий момент – це корупція. Якщо будуть системні зміни у боротьбі з корупцією, родинні зв’язки в політиці стануть поодинокими. Крім того, якщо з’являться партії, які будуть жити не одну-дві кампанії, а плануватимуть своє існування на довгу перспективу, тоді це явище буде змінюватися".
Фото: Андрій Любарець Фейсбук
