Прогнози стосовно результатів переговорів двох президентів
Свої очікування одразу висловив Андрій Мартинов:
"Великих очікувань немає, оскільки Москва і Вашингтон запевняли, що на якісь стратегічні прориви розраховувати не варто. Мова йде про відновлення дипломатичних контактів після дуже напруженого періоду двосторонніх відносин, який розпочався після анексії Криму, після агресії Російської Федерації проти України у 2014 році. Потім у Москві були певні очікування на відлигу за часів Трампа, але нічого не відбулося. Тому зараз Кремль сподівається, що можна буде відновити ці російсько-американські відносини в більш прагматичне русло, тобто повернути роботу дипломатичних представництв у Москві та Вашингтоні. Ще на початку цього року, після обопільного вислання дипломатів, відносини між країнами були заморожені. Був помітний шлейф розвідницької діяльності на території Сполучених Штатів. Проте нині ми бачимо, що керівництво, ймовірно, ухвалить рішення повернути роботу дипломатичних відомств."
Читати далі: "Бажання вийти на різні пресконференції — потужний сигнал від США" — експерт про зустріч Байдена з Путіним
Про "червоні лінії", які Путін "готовий окреслити Байдену"
"Цікаво, чи перетнуться ці "червоні лінії", бо вони можуть заходити на території одна одної. У Путіна про це активно говорять, він сам під час виступів згадував про них тому, що хоче окреслити зону свого впливу, куди б жодна інша країна не змогла втрутитися, зокрема, на території колишнього Радянського Союзу. Це така ідея "нової" Ялти, яку багато російських експертів пропагатують, новий розподіл сфер впливу в світі. Недарма ви згадали такі знакові радянсько-американські зустрічі: Ялта-45, Відень-61, Рейк’явік-86, Мальта-89, бо саме тоді Америка і Радянський Союз були суперниками, навіть ворогами. До останнього часу, принаймні на рівні публічних заяв до 2014 року, Америка та Росія представляли одна одну партнерами.
Думаю, Рузвельт і Сталін вважали один одного гідними суперниками. Вони були союзниками у Другій світовій війні, але це не завадило їм перейти до протистояння," — підкреслив Володимир Лукін.
Та, на думку Андрія Мартинова, на зустрічі будуть вирішувати питання сфер впливу ще однієї країни:
"Зараз у Женеві, принаймні в уяві в обох учасників переговорів, у Байдена та Путіна, ще є Сі Цзіньпін (прим. ред. — президент Китаю), тобто там присутній ще й третій учасник, хоч і не особисто. Розклади у американсько-російсько-китайському трикутнику мають суттєве значення для Європи, США, Росії, Китаю та й взагалі для найближчого майбутнього нашої планети.
Китай хоче, щоб Росія стала тією ланкою, яка поєднала б його з Європою, щоб утворився один величезний євразійський ринок, з якого мають піти Сполучені Штати. Зрозуміло, що Сполучені Штати такий варіант не влаштовує, тому вони навпаки намагаються відновити з Європейським Союзом діалог щодо створення трансатлантичної зони вільної торгівлі, щоб всіляко стримувати Китай. Тому Російська Федерація потрібна США, щоб не допустити остаточного злиття Росії та Китаю в якомусь військово-політичному альянсі. Це спроба повторити трюк, який вдався на початку 70-х років, коли Кіссінджер (прим. ред. — Генрі Альфред Кіссінджер — американський політик, дипломат та політолог, колишній Радник президента США з національної безпеки, один з найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів) використав Китай проти Радянського Союзу. Нині американські аналітики вважають, що Байден намагатиметься використати Росію проти Китаю. Проте всім трьом сторонам відомо, які питання стоять на порядку денному, якою може бути ціна ухвалення того чи іншого рішення. Російська Федерація може відмовитися від стратегічного союзу з Китаєм, якщо Сполучені Штати визнають російські сфери впливу на пострадянському просторі. Тому ми матимемо тривалий період балансування у трикутнику Сполучені Штати-Росія-Китай.
Європа теж уважно стежить за цим Женевським самітом, оскільки саміт G7 і саміт НАТО засвідчили, що є розуміння євроатлантичної співпраці, співпраці США та Європи для стримуванн Росії та Китаю."
Чи варто звертати увагу на міміку керівників держав під час перемовин
"Я не психолог, тому навряд чи зможу оцінити поведінку політиків. Проте я дивився зустріч Путіна та Байдена і відзначив, що президент Російської Федерації, який може запізнюватися навіть на годину, все ж приїхав вчасно. Все було чітко за протоколом. Проте можна було побачити натягнуту посмішку Байдена і сумний погляд Путіна, здається, він був ніби відсутнім, хоча останнім часом він постійно такий," — зазначив історик Володимир Лукін.
"Можна погодитися з важливістю психофізіологічних і тілесних сигналів, які сторони надсилають одна одній, але варто пам’ятати, що такі зустрічі — це робота величезних дипломатичних команд. Ці зустрічі розписані на хвилини, тому не варто перебільшувати персональний фактор.
На мою думку, тактика Путіна полягає у тому, щоб шантажувати Байдена російсько-китайським альянсом і спробувати виторгувати у нього якомога більше всього. Сполучені Штати у відповідь намагаються цьому запобігти і максимально розіграти ті карти, які є,"— додав Андрій Мартинов.
Володимир Лукін також проаналізував, які способи впливу використовуватиме Путін: "Шантаж ще може відбуватися через Україну. Адже багато аналітиків стверджували, що саме завдяки тому, що російські війська стягнули до українських кордонів, Путіну вдалося добитися зустрічі з Байденом."
"Погоджуюсь. Це велика політика. Ми можемо моралізувати і казати, що це не дуже добре, але від часів Макіавеллі так працює велика політика,"— підсумував Андрій Мартинов.
Читати далі: Саміт НАТО та зустріч Байдена з Путіним: яких сигналів та рішень варто очікувати Україні? Коментують експерти
Чи дійсно дипломатія повільно помирає
"За останні роки я помітив тенденцію примітивізації дипломатії" — заявляє Володимир Лукін. — Якщо порівняти поведінку Лаврова з поведінкою Андрія Громико (прим. ред. — Андрій Громико — радянський дипломат, міністр закордонних справ СРСР), то — це дуже різні історії. Відбулася примітивізація з точки зору змістовності меседжів. Хоча можна порівняти Лаврова з Андрієм Вишинським, який був головним державним обвинувачем (генеральний прокурор СРСР) на сталінських судових процесах 1930-х років, він постійно сварився, але на рівні політичного протоколу ніколи собі цього не дозволяв."
"Ні, не помирає, бо це єдиний інструмент, який дозволяє цивілізовано залишати міжнародні відносини. Казали, що вона помирає ще за часів Римської імперії, потім після світових війн це стверджували, але ми бачемо, що дипломатія дає можливість світу не скотитися до глобальної війни, як була б небажаним сценарієм для всіх сторін.
Тому на порядку денному є питання стратегічної стабільності, пов’язані зі скороченням ядерних потенціалів. Ми пам’ятаємо, що адміністрація Байдена переглянула позицію, яку обрала команда Трампа, і продовжила дію договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Можливо, за результатами переговорів у Женеві розпочнуться тривалі переговори стосовно обмежень і підготовки нового договору скорочення ядерних боєзарядів у Росії та США. Це одна з інтриг цього саміту." — коментує питання Андрій Мартинов.
За словами Володимира Лукіна, G7 використає й інші методи впливу на РФ:
"Україна перебуває в цейтноті. У нас кожен місяць, як 10 років життя. Але в далекосяжній мірі ситуація зовсім інша. До 2030 року Велика сімка планує відмовитися від вуглеводню, тобто від нафти як головного джерела енергії. Вони таким чином намагаються обійти своїх головних суперників, зокрема знищити російську бензоколонку."
Про перемовини стосовно України
"Україна в складній ситуації, бо великі гравці вирішують свої проблеми у першу чергу. Я думаю, що США враховують інтереси України теж, але в тій мірі, в якій вони не суперечать більш глобальним інтересам американців. Я завжди наводжу приклад ситуації, як відбулася у 1953 році, коли відбувалася війна в Кореї, яку Ейзенхауер пообіцяв завершити, що й зробив. Теоретично вона могла тривати довше. Вплив США був більшим, ніж у Радянського Союзу та Китаю, які воювали на боці Північної Кореї. Керівникам Південної Кореї довелося погодитися на віковічне розділення країни, бо це в інтересах США було завершення війни. Хтозна, що очікує на Україну сьогодні...Яку ціну доведеться заплатити й Україні зокрема?" — сказав Володимир Лукін.
Нагадаємо, 16 червня у Женеві пройшла зустріч президентів США та Росії Джо Байден та Володимир Путін. Розмова тривала понад три години до 18.05 за Києвом, що на годину менше, ніж очікувалось.
Остання зустріч президентів Росії та США відбулася у 2018 році - за президентства Дональда Трампа.
Фото: AP
