Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Записали пісню, щоб по сто разів не розказувати ту саму історію
Дмитро Захарченко: "Брати" – це пісня, яка з легкістю може стати сценарієм для боллівудського кіно. Що це за історія, як вона відбулася?
Мирослав Кувалдін: В принципі, ми записали пісню «Брати», щоб по сто разів не розказувати одну й ту саму історію. Звісно, що в ній ми трошки все прикрасили. У пісні йдеться про те, як я знайшов свого брата, а насправді – він мене знайшов. Це все відбулося у 2018 році, коли ми з невеличким скандалом брали участь у національному відборі на пісенний конкурс "Євробачення". Після цього нам почало надходити дуже багато дивних листів. І якась пара зі Швеції чи Швейцарії написала, що вони збирають чи то листівки, чи диски, якісь артефакти від усіх гуртів, які беруть участь навіть на відборі на "Євробачення". Ми їм відіслали пару листівочок.
Серед інших листів був також лист з фотографією і підписом "Здається, я твій брат". Я звісно подумав, що це якийсь жарт. Але не полінувався, перевірив, поїхав на Закарпаття в село Кваси і дійсно переконався, що там живе людина один в один на мене схожа. Єдина відмінність, що у нього трошки не вистачає однієї частини тіла. Ну, можливо, вона і є, але чомусь він на оці носить пов’язку. І це добре, тому що нас менше плутають. Як з’ясувалося, він прожив досить довго за кордоном, десь був на заробітках. А оце повернувся і побачив мене на нацвідборі "Євробачення", вирішив відновити родинні стосунки.
Це насправді не перша історія в жанрі "Жди меня" в моєму житті. Дванадцять років тому радіо BBC робило програму про те, як я шукаю свого батька. Ми їздили в Нігерію і там теж було досить багато цікавих штук, про які можна окремо довго розповідати. Але тоді ми батька знайшли. Тепер знайшли брата.
Дмитро Захарченко: Хто ж стане наступним?
Мирослав Кувалдін: Всі починають жартувати, що може ще й сестра є? А в мене дійсно є сестра, але вона до шоу-бізнесу немає ніякого стосунку і, відповідно, живе собі спокійним життям. Аня, привіт!
В новому альбомі будуть дуети з виконавцями з різних куточків світу
Дмитро Захарченко: Цікаво, як тобі – через сорок років мати ще й брата?
Мирослав Кувалдін: Так само як і мати батька через сорок років. Але з батьком – то інша історія. Мені здається, що дитині потрібен батько, коли вона ще мала, років до чотирнадцяти-шістнадцяти, коли передаються всі патерни поведінки. А далі ти вже віддаляєшся від своїх батьків. Зараз ми спілкуємося лише переказуючи один одному вітання на дні народження, на свята.
З братом інша історія: брат настільки на мене схожий, у нас спільні інтереси. Можливо, у нас дещо різні музичні смаки, але все ж таки інтерес до музики є. Думаю, це нас і об’єднало. З’ясувалося, що він багато грав на весіллях і теж пише пісні. Коли я про це дізнався, то відразу захотів йому допомогти. Ми почали записувати йому музику вже професійно. На рахунку Jonych вже є два альбоми. 2018 року – "Квасити в Квасах", а у 2020 році вийшов альбом "Бананів нема". А пісня, в якій ми зробили колаборацію, вже є частиною наступного альбому The ВЙО, який умовно називаються Just Duets. Це як перефраз слогана відомої спортивної фірми.
Ми вже записали кілька дуетів. Один – з Jonych. У нас ще є дует з нідерландською виконавицею Рітою Блек Омоло, пісенька називається "Танцюєш". Також вже записали дует з Katya Chilly. Продовжуємо роботу, ще, думаю, буде пісень дев’ять. Виконавці з різних куточків світу. Зараз робимо пісню з канадською співачкою Ауресією. Є в нас друзі в Польщі – гурт Dubska. Думаю, до кінця року ми з цим впораємося.
Дмитро Захарченко: На пісню "Брати" також випустили офіційне відео. Розкажи про нього?
Мирослав Кувалдін: В самій пісні вже є історія і сценарій нам не довелося придумувати. Оскільки ця історія така, що і мотивує, і надихає, єдине, що ми придумали – що я виступаю на конференції TED. Це серія конференцій, на яких люди в різних куточках світу збираються та діляться своїм досвідом з досить великою аудиторією. Теми найрізноманітніші: від Білла Гейтса, який розповідав, що скоро в нас будуть проблеми з вірусом, до отаких якихось життєвих історій, власне, як я зустрів на сороковому році життя брата. Ми хотіли, щоб все дійсно було правдою і навіть почали виходити на український TED, але не змогли знайти з ними спільну мову. Вірніше, по часу ми не встигали, тому ми зробили таку свою власну конференцію, переставили літери місцями й у нас вийшло DEТ. І, як правило, вони читають це в якомусь університеті типу Оксфорда. Ми перевернули й вийшло DETox. Ну, а решта все правда: ми знімали в селі Кваси, де Джонич і мешкає. І максимально намагалися проілюструвати слова пісні.
Зараз у Джонича, як я знаю, іде нова хвиля у Квасах. Готується "Арт-хата", куди зможуть приїжджати художники, музиканти, поети, які хочуть провести, наприклад, тиждень на Закарпатті. Там фантастична природа, Карпати, річка Прут, розваги на будь-який смак. Ви можете туди приїхати з родиною, пожити, за це з вас ніяких грошей не береться. Але, якщо ви художник, то потрібно залишити якусь свою роботу, написану там за цей час, якщо ви артист якогось жанру, який дає концерти, музикант, комік або поет – то потрібно для села зробити один концерт чи творчий вечір. І ми сподіваємося, що цей проєкт запуститься. Я планую поїхати туди, подивитися, як там все це рухається, бо Джонич там може сам собі ради не дати. Ми плануємо, що першими або The ВЙО, або “Jonych & Ципа Банда” відіграють там в червні концерт і після цього буде ціла серія концертів. Всі митці, які готові долучитися, пишіть на Фейсбук або в Інстаграм Джонича. Все обговоримо і, можливо, зможемо влаштувати вам незабутній відпочинок на Закарпатті.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
Якщо ставити тільки один проєкт і з ним щось трапляється, то відразу все втрачаєш
Дмитро Захарченко: Мирославе, в тебе зараз багато проєктів, як ти все встигаєш?
Мирослав Кувалдін: Мені подобається. Якщо ти ставиш тільки на один проєкт і з ним щось трапляється, то ти відразу все втрачаєш. Це, як кажуть, не класти всі яйця в один кошик. У нас є проєкт The ВЙО, є проєкт Jonych, є окремо проєкт "ВЙО продакшн", де ми для інших людей пишемо музику, займаємося саунд-продюсуванням. Окремо я пишу пісні для попвиконавців.
На карантині у нас з’явився відеопроєкт, який називається "Чьоткий Кач". В ньому ми розповідаємо про починаючих музикантів – цікавих на наш погляд, але незаслужено непомічених. Ми докладаємо зусиль, щоб якомога більше людей про них дізналося. Зараз на Ютубі вже вийшло близько десяти випусків. Я дуже тішуся цим проєктом, тому що коли б я сам лише починав і мені було шістнадцять, то що б мені найбільше допомогло? Звісно, це піар. І, відштовхуючись від цього, ми придумали робити цей проєкт. Єдине, що спочатку ми думали робити акцент на колективах, які живуть в маленьких містах. Тому що, в принципі, нам варто було б задуматися над тим, що в кожному містечку має будуватися така інфраструктура, щоб кожній творчій людині, якщо вона хоче займатися музикою чи іншим видом мистецтва, не потрібно було кудись виїжджати. На прикладі Польщі можна побачити, що там в кожному містечку, населення якого понад сто тисяч, є класні концертні зали, музичні школи, репетиційні бази, є своє телебачення, є своє локальне радіо і люди, наприклад, можуть все життя в Бидгощі жити й ніколи не бачити Варшаву, бо, в принципі, їм туди непотрібно. І так само концерти. Я дізнався хорошу історію, що коли держава продає велике підприємство і його приватизують, в контракті присутній окремий пункт, за яким покупці мають по сто тисяч доларів вкладати в культурне життя міста протягом п’ятнадцяти років. І тоді, наприклад, в невеличкий польський аналог Кобиляк приїжджають Portishead чи Роббі Вільямс. Тобто, артисти світового масштабу. І ти, у своєму невеличкому містечку, можеш сходити на вистави чи виконавців, які актуальні у світі. Зараз ми переходимо до місцевого самоврядування. Мені здається, що громадам варто думати про те, як зацікавити людей залишатися на місцях.
Мені завжди більше імпонувала синергія творчості в гурті
Дмитро Захарченко: Ти знаєш багатьох музикантів. Які твої висновки щодо того, як розвивається музична культура?
Мирослав Кувалдін: Спочатку я злякався, бо ми не могли знайти людей, які грають в гуртах. Бо що не артист, то у нього на кухні стоїть комп’ютер, він сам собі створює музику, сам себе продюсує, сам по собі постійно знаходиться. І я подумав, що це тенденція нинішнього часу, що всі люди відокремлюються, кожен закривається у своїй капсулі й там творить свій світ. Але коли ти закритий в капсулі, ніхто збоку не може нічого сказати, нема авторитету, до чиєї думки ти б прислуховувався. І ти дуже суб’єктивно дивишся на свою творчість.
Через це мені завжди більше імпонувала синергія творчості в гурті, коли у тебе є ще однодумці, до чиєї думки ти прислухаєшся, які щось привносять у твою творчість. І я подумав, що зараз всі залишилися отак сам на сам зі своїми програмами, музичними редакторами, мікрофоном і зі своїми ідеями. Але чим більше я почав занурюватися у цю тему – ми розслабилися, бо ще є люди, які й з гітарами вміють впоратися, і знають, як творити в колективі. Я видихнув. Українська музика живе, розвивається. Є дуже багато цікавої музики. І зараз наша задача, як слухачів, дати поштовх цій музиці. Бачите український гурт? Підпишіться! Навіть якщо вам не подобається ця історія – поділіться. Бо насправді, якщо ви трішки послухаєте, є багато цікавої хорошої музики. Просто нам самим потрібно усвідомити, що ми самі маємо робити ці тренди на Ютубі. А не вестися на те, що нам пропонує, в принципі, російський Ютуб.
Дмитро Захарченко: Які останні три пісні, що ти слухав, у твоєму музичному застосунку?
Мирослав Кувалдін: Останні три пісні я слухав гурту Blooms Corda, бо вони герої нашої наступної програми "Чьоткий Кач". Це з українських. Але якщо когось порадити, то можу згадати, про кого ми плануємо знімати програми.
Я вже про Blooms Corda сказав, потім ми їдемо на фестиваль "Тарасова гора", там нас зацікавив колектив, який називається VIDMA. Там одна людина з Харкова, одна людина з Києва, але ми їдемо знімати їхній виступ на фестивалі, а потім їдемо з ними гуляти Харковом. Ще класний колектив з Умані є The Unsleeping, це якраз пацани з гітарами. І ще ми повернулися нещодавно з Львівської області, з міста Жидачів, там знімали програму про гурт REMAFO. Це такий танцювальний реп, смішний, чимось схожий на ранніх Beastie Boys. Тобто музики вистачає. Але, друзі, якщо ви знаєте колективи, про яких незаслужено мало людей знають, напишіть мені на Фейсбук. Ми постійно шукаємо нові колективи, і якщо ви порадите когось, ми будемо дуже вдячні й обов’язково знімемо про них наступні випуски "Чьоткого Кача".
Дмитро Захарченко: Коли ми почуємо новий альбом дуетів від гурту "The ВЙО"?
Мирослав Кувалдін: Ми собі поставили задачу записати альбом до кінця року і сподіваємося, що платівку видамо в березні. Я прихильник того, що треба видавати альбоми на фізичних носіях. Це буде або CD, або вініл. Тому що коли по синглу закидуєш потягом року, то таке враження, наче нічого і не відбулося. А коли ти маєш в руках якийсь предмет, який можна подарувати, роздивитися, поставити на поличку, то з’являється відчуття, що ти немарно прожив ці два роки.
Фото Яна Сочевічек, Радіо Промінь
